Червона рута

Чернівці-Ялта. Керівники – Анатолій Євдокименко, Валерій Ляхов.

Вокально-інструментальний ансамбль «Червона рута» був створений в жовтні 1971 року в Чернівецькій філармонії трубачем Анатолієм Євдокименком із музикантів естрадного оркестру місцевого університету спеціально для акомпанементу Софії Ротару. Назву ансамблю дала однойменна пісня Володимира Івасюка та музичний фільм з такою ж назвою, де Софія Ротару виконала одну з головних ролей. Солістка ансамблю в 1971 році стала лауреатом IX Всесвітнього фестивалю молоді та студентів. У зв’язку з переїздом Ротару до Ялти в 1975 р. “Червона рута” була переведена до Кримської філармонії. У тому ж році ансамбль знявся в музичному фільмі «Пісня завжди з нами».

Колектив користувався великою популярністю у колишньому СРСР і за кордоном. Успішно проходили його гастролі за участю Софії Ротару у Болгарії, Чехословаччині, Угорщині, Польщі, Східній Німеччині, Фінляндії, Західному Берліні. Польський театральний оглядач Анджей Волчковскій писав: “Ротару була б знахідкою для естради будь-якої країни. Чарівність і талант Софії не викликають сумніву. З сильним, широкого діапазону, голосом вона підкоряє своєю щирістю, лірикою, драматизмом. Ми неохоче покидали зал. Хотілося, щоб Софія подарувала нам ще одну пісню. Чи знову виконала на біс чи то «Червону руту» Івасюка, чи то запальну «Іване», чи то «Ліменсіту» Баккі.” У Радянському Союзі за популярністю Софія Ротару не поступалася Аллі Пугачовій, розділяючи з нею неофіційне звання співачки №1.

У репертуарі ансамблю були пісні різних композиторів і авторів, у тому числі «Давай потанцюємо» угорського композитора Габора Прешшера (Presser Gabor, широко відомий рок-музикант, лідер супер-групи Lokomotiv GT) та І. Ковача. В “Червоній руті” працювали Анатолій Євдокименко, Олександр Леоненко, Валерій Ляхов, Костянтин Карлов, Володимир Ліньков, Ілля Міський, Валентин Мотов, Георгіна Ляхова-Кампо, Микола Лепський, Юрій Рокшанський та інші музиканти. У різний час музичними керівниками ансамблю були відомі українські композитори Гамма Скупинський, Юрій Шаріфов, Володимир Таперечкін та Валерій Громцев.

Тривалий час «Червона рута» залишалася в тіні Народної артистки України, хоч інколи і вирушала на гастролі самостійно. Саме з «Червоної рути» починали свій творчий шлях такі відомі виконавці, як Аркадій Хоралов та заслужена артистка Молдови Анастасія Лазарюк. Ну а про рівень майстерності музикантів свідчить Гран-прі на конкурсі виконавців в Ялті в 1981 році.

Однак з п’ятнадцяти дисків-гігантів Софії Ротару з «Червоною рутою» було записано повністю лише три, і ще кілька – частково. Найбільші творчі незлагоди між примою і колективом почалися у 1987 році. У серпні 1989 року музиканти залишили Кримську філармонію і перейшли під дах московського ТО «Галерея». Самостійною «Червоною рутою» без С. Ротару та А. Євдокименка тоді стали: заслужена артистка України Георгіна Ляхова (вокал, скрипка), Валерій Ляхов (художній керівник, гітара-соло), Володимир Ліньков (клавішні), Євген Бесараб (бас-гітара), Ілля Міський (скрипка, труба), Дмитро Земляний (вокал, гітара), Віктор Андреєв (ударні). За власний кошт «Червона рута» на початку 1990 року в студiї Полтавського обласного радiо (звукорежисер — заслужений працiвник культури Леонiд Сорокiн) записала альбом, який поєднував традиційний фольк-рок із незвичним для нього джаз- та хард-роковим звучанням. Незабаром Молдавське телебачення зробило його відеоверсію. Ансамбль існує і досі (місце перебування – Ялта, керівник Валерій Ляхов) та є одним з найдавніших українських гуртів у світі.

Список учасників ВІА “Червона рута” дивіться тут

Повний список пісень ВІА “Червона рута”, доступних в мережі, знаходиться тут

Дорога (Г. Скупинський – Б. Касієв)

Відлуння твоїх кроків (В. Івасюк – В. Вознюк)

Ой чорна гора, чорна (Г. Скупинський – сл. народні)

Пішла дівчина (Г. Скупинський – сл. народні)

Пішов Іван полонину косити (у. н. п.)

Сизокрилий птах (Д. Баккі – Р. Кудлик)

Скрипка (Г. Скупинський)

Ти – сонце в небі (Г. Скупинський – Б. Касієв)

Троянда (Г. Скупинський – Б. Касієв)

Черешневий гай (Л. Дутковський – Б. Стельмах)