Еней

Київ. Керівники – Тарас Петриненко, Кирило Стеценко.

Перше, що спадає на думку, коли згадуєш один з найяскравіших гуртів першої української рок-хвилі кінця 60-х — першої половини 70-х років — «Еней був парубок моторний…»

То був дійсно моторний біг-біт, щедро уквітчаний народним мелосом з бітловськими інтонаціями. З легендарного складу ЕНЕЮ вийшла ціла плеяда майстрів, яких нині немає потреби спеціально представляти, тому що це Тарас Петриненко, Руслан Горобець, Кирило Стеценко, Геннадій Татарченко. Усі вони — немов гілка одного дерева, коріння якого сягають 60-х років, а грунтом була чудова весела компанія, спосіб мислення і життя якої цілком співпадали з лінією поведінки міфологічного героя Івана Котляревського.

Отже, учні 9-го класу київської музичної школи ім. Лисенка самостійно музикували у порожніх класах, а склад граючих коливався від 3 до 10 осіб, репертуар був безмежний: від радянських шлягерів — до пісень БІТЛЗ. Це був 1968 рік.
Ансамль охоче акомпанував вокальним дівочим групкам, яких було безліч, але згодом твердо вирішив переключитися на автономну творчість. Йшлося про власні композиції та обробки народних пісень. Найактивнішими адептами цієї ідеї були Тарас Петриненко (фортепіано, вокал) і Валерій Давидов (саксофон, кларнет).

ЕНЕЙ мав стабільну репетиційну базу в Палаці піонерів і постійно виступав у «вогниках» та на різних вечірках. Невдовзі склад поповнився гітаристами Ігорем Шабловським, Валерієм Михайлюком та басистом Миколою Кириліним. У 1970 році до групи приєднався Кирило Стеценко як гітарист. Ось як він змальовує портрет Тараса — «центрової» особи ЕНЕЯ у своїх нотатках, датованих 76-м роком: «Тарас Петриненко мав від природи чудовий баритон, з дитинства захоплювався музикою БІТЛЗ, мав прекрасну музичну пам`ять і невимушено імпровізував… У школі Тарас був видатним учнем, правда, не в навчанні. Тарас був особистістю, а крім того, його мама — відома співачка, народна артистка України Діана Петриненко. Всі його невдачі в навчанні ніколи погано для нього не закінчувалися — як обіцяли, а вчителі так і казали: «Ти, Тарасе, обдарований, але лінивий…». Ще один неоціненний хист — його фантастична здатність співати будь-які конкретні пісні конкретною мовою із збереженням її індивідуальних неповторних рис.»

Аби зрозуміти, що таке ЕНЕЙ, треба уявити коло впливів, які формували ментально-музичну ауру групи. А джерела натхнення були максимально різноманітними: від музики Баха, Гріга, Хачатуряна — до українського фольклору; від музики БІТЛЗ, ЛЕД ЗЕППЕЛІН, ЧІКАГО — до польських ЧЕРВОНИХ ГІТАР, НОТО ЦО, БРЕКАУТ і угорської ОМЕГИ. Усе це музичне багатство синтезувалося спільними зусиллями учасників групи, кожен з яких пізніше реалізував себе у соло-діяльності. Кирило Стеценко згадує: «В репертуарі ЕНЕЯ були акапельні чотири-голосні хори-колядки і власні хард-поп-арт-фолькові композиції. В середині 70-х прийшло захоплення музикою соул, фанк і джаз-роком. У 1971 році всі учасники групи вступили до консерваторії. Того самого року ЕНЕЙ став однією з найпопулярніших груп тогочасної України. Після кількох виступів на телебаченні почався справжній «листопад» — сотні дівчат надсилали листи-освідчення, листи-прохання групі ЕНЕЙ.

Однак наступного року, коли з посади першого секретаря ЦК КПУ усунули Петра Шелеста, на культуру повіяло холодом. Відчули це і молоді рок-групи, зокрема ЕНЕЙ. Над групою, яка принципово була україномовною, навис дамоклів меч підсилено інспірованої боротьби з «українським буржуазним націоналізмом». До списку заборонених на радіо і телебаченні потрапили видатні поети О. Олесь, В. Симоненко, Б.І. Антонич. Власні тексти членів ансамблю — «не членів Спілки письменників» на Держтелерадіо України навіть не розглядалися, оскільки була отримана негласна вказівка «не пущать» анічого, що має хоча б присмак рок-музики. У ті роки приватних студій звукозапису не існувало, не було рок-клубів чи інших об`єднуючих або охоронних структур. Єдиний шлях до визнання — безплатні концерти у залах вузів і БК на околицях міста…». У 1977 році завдяки КДБ гурт розпався.

Ось так система «найгуманнішого суспільного устрою в світі» загубила одну з найкращих перлин української рок-сцени першої хвилі. Однак, як було сказано у великому романі — «рукописи не горять»; не втрачені і студійні плівки ЕНЕЮ, принаймні більшість записаних творів збереглися. Назавжди запам’яталися і деякі живі виступи ЕНЕЮ: тріумфальний концерт у КПІ 12 травня 1973-го року — на жаль, без участі Тараса Петриненка, який на той час приєднався до складу ДЗВОНІВ, та сольний концерт у КІБІ 12 травня 1974, який запам’ятався багатьом і надовго.

Найвідоміші пісні: “Еней”, “Та й орав мужик край дороги”, “Дорога”, “Добрий вечір Тобі, пане Господарю”, “Хвалилася береза”, “Сніги”, “Сміються, плачуть солов’ї”, “Ти знаєш, що ти Людина?”, “Мости”, “Радіймо Сонцю і Життю” (“Поки не впав…”), “Збережи”, “Схід Сонця” (“Від серця мого і народу”), “Марійка була”, “Весна і Ти”, “Моя душа”, “По садочку ходжу”, “Пливе кача”.

Олександр ЄВТУШЕНКО, сайт Рок-око

Новорічна (К. Стеценко – Д. Чередниченко)

Ой у полі рута (К. Стеценко – слова народні)

По садочку ходжу (Т. Мельник)

Сальваторе Альєнде (К. Стеценко – Д. Чередниченко)

Сонячне весілля (К. Стеценко – Д. Чередниченко)