Світозари

Ви чули, як співають «Світозари»? Дивне питання, скажете, бо ж хто не чув їхні «Долю», «Вербу», «Мамину криницю» чи «Микулинецьке пиво». Але маються на увазі не зовсім ті «Світозари», які активно концертували ще років з десять тому, чиї кліпи регулярно «крутили» місцеві телебачення та радіо. Не те музикуюче тріо в складі Ігоря Яснюка, Романа Рудого та Олександра Хрипливого. Запитую про «Світозари» зразка 2008-2009 років, які нині проводять концертний тур «Мій рідний край» і в його рамках уже побували в 15 містечках та селах Тернопілля, захопивши у гастрольному графіку сусідні Золочів і Волочиськ.

У тому, що найвідоміший на Тернопіллі естрадний гурт відновив концертну й творчу діяльність, Ігор Яснюк і всі прихильники «Світозарів» мають завдячувати долі. Вона розпорядилася так, що колектив, який на порозі свого двадцятиліття практично припинив існування, нарешті знайшов продюсера і відродився. Ярослав Громадський, директор рекордингової компанії «ГроЛіс» і однойменного продюсерського центру, який нині опікується «Світозарами», тільки минулого року наважився на таку відповідальну роботу. Хоч лідер гурту Ігор Яснюк давно звертався з такою пропозицією, пан Ярослав тільки минулого року на неї погодився.

— Ми цивілізовано підійшли до справи, узаконили стосунки зі «Світозарами», підписавши контракт, — розповідає пан Ярослав. — Відповідно до нього я займаюся організаційними та фінансовими питаннями, а музиканти — творчими. Вважаю, це дуже добре, оскільки колектив чималий, а там, де працює багато людей, має бути все чітко розподілено й обумовлено.

Ті, хто давно стежить за творчістю «Світозарів», добре пам’ятають тернопільський період їхнього розквіту. Концерти в області, у столиці, в західному регіоні (гурт співпрацював з нині покійним Іваном Мацялком) збирали чималу аудиторію. Але самою творчістю ситий не будеш.

— Нас у гурті було лише троє, — згадує колишній учасник «Світозарів» Роман Рудий. — Але ми, певно, були занадто чемні і невибагливі хлопці. Бо скільки не просили місцеву владу якось посприяти нам із житлом, взяти колектив на баланс якоїсь із творчих організацій, щоб ми могли отримувати хоч символічну зарплату — в кожного ж сім’ї, діти, — конкретної допомоги так і не дочекалися.

Окрім таких суто матеріальних проблем, гурт зіткнувся і з творчими. Кожен з учасників «Світозарів» зразка 2005 року був яскраво вираженою особистістю. І кожен прагнув творчої реалізації, затребуваності. Роман Рудий організував естрадну студію «Сім сходинок», почав працювати як композитор і виконавець, згодом перебрався до столиці. Ігор Яснюк теж писав пісні, Сашко Хрипливий пробував себе як радіоведучий, звукорежисер, сесійний музикант.

У 2005 році на запрошення колишніх земляків і колег-музикантів, які на той час уже добре влаштувалися за океаном, «Світозари» поїхали на гастролі до США. Мали виступи в семи містах, їх зацікавлено зустрічала не тільки діаспора, а й англомовна публіка. Запрошення залишитися в Америці, пропозиції щодо роботи отримали всі троє музикантів. Але залишився тільки Олександр Хрипливий. Нині він мешкає в Чикаго, має роботу, як кажуть заокеанські українці, цивільну, а окрім того, грає в музичній команді, робить українську музичну програму на радіо.

Сашко, перебуваючи за тисячі кілометрів від рідної землі, без перебільшення, живе її проблемами, підтримує постійний зв’язок зі «Світозарами». Як розповів Ярослав Громадський, завдяки допомозі «світозарівського американця» гурт, наприклад, нині має сучасну професійну музичну апаратуру. А коли я завітала до «Березолю», де «Світозари» мають «штаб-квартиру», то Сашко якраз перебував на інтернет-зв’язку з Ігорем Яснюком та Олександром Малютіним.

Через колектив, який у далекому вже 1986 році був створений при Підгаєцькому будинку культури, пройшли десятки музикантів. Незмінним залишився керівник і вокаліст — Ігор Яснюк. У розмові з ним попросила його перерахувати колишніх учасників «Світозарів», бо знайома з гуртом із часу його тернопільської прописки. А до того ж було десять років роботи!

— У «Світозарах» свого часу працювали Володимир Гайдукевич, (до речі, директор Бережанського склозаводу), Олександр Доскоч, Володимир Метельський, — перераховує незмінний учасник гурту І. Яснюк, — а ще — Роман Спетрук, Ігор Джура, Роман Трач, нині покійний Ярослав Шайна, Роман Стець, Мирон Балюк, Олександр Марчило, Роман Мелех, Олег Романів, Вадим Добреля, Ігор Макар. В Тернополі з нами співпрацював барабанщик Богдан Губ’як. Хрещеним батьком гурту вважаємо колишнього директора Підгаєцького будинку культури Олексія Івановича Гайдукевича.

Оновлені «Світозари» — це барабанщик Віктор Семчук, клавішник Ігор Вінцінський, бас-гітарист Богдан Бобрівець, соло-гітарист Олександр Малютін, вокаліст і керівник Ігор Яснюк. Працює з гуртом і звукорежисер Юрій Ісаєв. Як зауважує продюсер Я. Громадський, у гурті представлено різні покоління тернопільських музикантів, молодечий запал гармонійно поєднується з професійністю і досвідом.

— «Світозари» у своєму стилі є одним із небагатьох гуртів в Україні, який може донести живий звук інструментів до самого серця доброзичливого глядача, — вважає екс-«Світозар» Сашко Хрипливий. — Підкреслюю: «живий звук». «Світозари» — це не «нафталін», як дехто каже там, у Києві, це та музика, якої нині дуже бракує. Є модна музика, і мода минає, а традиції, в даному разі традиційна українська естрада, завжди залишаться. Це музика для всіх поколінь. Ви тільки подивіться на вік глядача, який приходить на концерти «Світозарів»! Як каже Гриць Драпак, «від малого — до старого». Від найменшого села в Тернопільській області і до Львова, Києва, Праги, Нью-Йорка, Чикаго звучать пісні гурту, на жаль, не так часто, як хотілося б. Не за горами той час, коли я приїду в Україну і ми заграємо ще старих-добрих пісень. Бажаю фортуни кораблю під назвою «Світозари».

Під цими словами Хрипливого сміливо підписуюся і я. Удачі й популярності вам, хлопці, в рідному краї і далеко за його межами!

Віра КАСІЯН

Кораблик спогадів (Р. Рудий – А. Фіглюк)

Не моя вина (І. Яснюк – М. Луків)

Ой, не ріж косу (О. Білаш – М. Ткач)