Дмитро ГЕРШЕНЗОН: «Сєров намагався бути подібним до Зінкевича не лише манерами, а й навіть візуально…»

ВІА “Світязь” Волинської обласної філармонії поруч зі “Смерічкою”, “Кобзою”, “Ватрою”, “Краянами” назавжди залишиться одним із найпопулярніших українських естрадних колективів, які формували і напрям національної пісні 1970–1980-х років.

Ще у стартовому складі Валерій Громцев заклав оригінальність і неповторність ансамблю – лише високопрофесійні музиканти-інструменталісти були. А як могло бути інакше, коли солістом був сам Василь Зінкевич – культовий співак не одного покоління. Хоч змінювалися склади і художні керівники (серед них був і Олександр Сєров, а разом з ним перебралася з Чернівців Лілія Сандулеса, яка мала у концертах “Світязя” власний вихід), усе ж стиль і почерк ансамблю залишалися стабільними – пісні волинян знали і любили повсюдно. Довгі роки у різних куточках України на всіх концертах ансамблю яблуку ніде було впасти. Поступово ВІА скоротився до дуету. “Останнім з могікан” і теперішнім художнім керівником “Світязя” є улюбленець колективу, а заодно – й мільйонів шанувальників української пісні, музикант і аранжувальник від Бога, рідкісний оптиміст і гуморист Дмитро Гершензон. З ним розмова кореспондента “ВЗ” про славну історію популярного колективу, про колег-інструменталістів, про роботу з Василем Зінкевичем, Валерієм Громцевим та Олександром Сєровим…

– Коли ти, Дмитре, вперше почув про ансамбль “Світязь”?

– У другій половині 1970-х, мабуть, не знайшлося б в Україні жодного музиканта, який би не знав про “Світязь”. Хоч у кожній обласній філармонії діяв бодай один відомий і популярний ВІА, все ж касових, до яких належав і самобутній волинський ансамбль, було не так уже й багато. У “Світязі” завжди робили ставку на високопрофесійних музикантів. Започаткував це Валерій Громцев, а продовжили Саша Сєров, Станіслав Чуєнко, Іван Благун, Сашко Гаркавий… Не забуваймо, що солістом “Світязя” був один із метрів вітчизняної пісні й улюбленець не одного покоління Василь Зінкевич.

Ансамбль спершу не мав вокаліста. Але згодом усі зрозуміли, що без фронтмена, чи фронтлайнера, як нині модно говорити, не обійтися. І тут втрутився його величність випадок: Василь Зінкевич покинув чернівецьку “Смерічку”, і йому одразу запропонували місце у новому ВІА. Тим паче, що ще з Чернівців він був знайомий з Валерієм Громцевим, адже співав його популярні пісні “Жовтий лист” на слова Володимира Івасюка і “Скажи, скажи” на вірш Василя Бабуха.

Ім’я Валерія Громцева в Україні в ті часи було на зразок “Пінк Флойда” для європейців. Він був не лише відомим композитором, музикантом від Бога, а й таким же аранжувальником. Кажуть, саме Валерій допомагав Володі Івасюку аранжувати “Червону руту”.

Коли я вчився у молдавських Бєльцах, до нас 1973 року на фестиваль, який мав назву “Гітара і труба-73”, приїжджав ВІА “Карпати” із Чернівців. Тоді вперше побачив живих супермузикантів, серед яких виділялися Валерій Громцев та Іван Благун. Їхня гра була чимось дивовижним, незбагненним. Чи міг колись подумати, що буду згодом працювати у “Світязі”, а до всього ще й дружити з Валерою Громцевим!

– Ба більше – ти ще став і художнім керівником “Світязя”!

– (Усміхається. – М.М.). Після певних непорозумінь у Луцьку засновник ансамблю “Світязь” Валерій Громцев став перед дилемою – куди йти і що робити далі? Попросив поради у свого вірного чернівецького гуру Пінхаса Фаліка. Той сказав, що з ситуації існує три виходи: залишитися у “Світязі”, перейти в “Червону руту” до Софії Ротару або ж перебратися у Севастополь. Завбачливий Пінхас Абрамович прорік: “Валера, самый лучший для вас первый вариант – остаться с Васей. Самый худший – поехать в Севастополь. Но, зная вас, могу сказать, что вы выберете самый худший путь”. Так і сталося! Громцев у Севастополі організував ВІА “Море”, що, на його ж думку, було не зовсім правильним життєвим кроком…

У “Світязі” після відходу Громцева музичні керівники часто змінювалися. Спочатку ансамбль очолив Станіслав Чуєнко, потім – Михайло Мусієнко, пізніше прийшов Саша Сєров, після нього – Олександр Дерев’янко, потім – я, за мною – Ігор Перчук, який, на мій погляд, вдихнув у “Світязь” свіжі сили. Наступним музичним керівником ВІА “Світязь” Волинської обласної філармонії був знову я.

– Не секрет, що твоїм хрещеним батьком у “Світязі” став Василь Зінкевич, який привів тебе до Луцька…

– До “Світязя” я потрапив за другим “заходом”. Спершу мене привів туди тернополянин Ігор Сазонов (на жаль, нині покійний), який грав на ударних. Я мав замінити бас-гітариста. Роботи тоді так і не запропонували. Щоправда, чемно перепросили і сказали, що при потребі знайдуть. Але мені пощастило поспілкуватися з Василем Зінкевичем. Говорили тоді про наболіле, ділилися планами. Зінкевич нашу розмову “виношував”, і через кілька місяців мене знайшли і запросили назавжди.

До “Світязя” у всіх колективах, де працював (окрім “Моря”), був музичним керівником і грав на бас-гітарі. У Севастополі робив перші аранжування, а найсерйозніше цією роботою зайнявся в Луцьку. Мені щастило, що це віртуозно виконували ті, хто траплявся на моїй життєвій дорозі: Валерій Громцев, Саша Сєров… У нас із Сєровим навіть була спільна робота. Для республіканського звіту у Києві аранжували для одного з солістів Тернопільської обласної філармонії пісню про Жовтневу революцію… (Усміхається. – М.М.).

Пригадую, як мене вразив “Світязь” у Севастополі, де я тоді працював у “Морі”. З самісінького ранку Саша Сєров (він тоді був художнім керівником колективу) робив репетиції. Вимагав від кожного музиканта ледь не студійного звучання, щоб живий звук був найякіснішим. Василь Зінкевич хотів мати програму лише українською мовою, Сєров це бачив трошки по-іншому.

Усі ми тоді були молодими, і, в принципі, здаля Сашу і Василя Івановича відрізнити досить складно. Тим паче, що Сєров намагався бути подібним до Зінкевича не лише манерами, а й навіть візуально. У Севастополі я бачив, як у першому відділенні, яке належало Сєрову, його переплутали з Василем і віддали ледь не всі квіти…

А щодо мови, то наш саксофоніст Іван Благун неодноразово казав Сєрову: “Саня, співай українською, ти ж з Миколаївщини, ти ж наш Том Джонс з Варварівки. Дивись – це так просто. “Дом” українською – дім, “вол” – віл”. А Сєров розчулено відповідав: “То що, виходить, “райком партіі” українською – рійкім партії?!”.

Поступово я почав у “Світязі” шукати музикантів-однодумців, хотілося оновити репертуар. Коли прийшов у колектив 1983 року, якраз набирали нову команду музикантів. Почав робити аранжування для Василя Зінкевича. Першою була пісня Ігоря Білозiра на слова Петра Запотічного “Ніби вчора”. Зазвучав “Світязь” по-новому, коли 1987 року прийшли Анатолій Говорадло й Андрій Остапенко. З акомпанувального складу ми поступово переростали у самобутній ансамбль з власним репертуаром.

– На той час у Волинській філармонії був не лише “Світязь”…

– Я прийшов якраз, коли з Луцька перебралася додому Ліля Сандулеса, яка мала в обласній філармонії колектив “Серпанки”, звідкіля потрапив до “Світязя” Михайло Мусієнко. Ще була у Волинській філармонії група “Край”, а співала у них Лариса Конащук (Конарська). Також у цьому колективі розпочинав свою творчу діяльність талановитий Славко Хурсенко. Ну і, ясна річ, багато років гордістю Волинської філармонії були і залишаються тріо Мареничів.

Для будь-якого музиканта робота у “Світязі” була школою професійного зростання. Варто визнати, що чи не основну роль у цьому відігравав Василь Зінкевич – людина, яка має рідкісний смак і відчуття часу. Завдяки йому і всім музикантам “Світязь” мав за честь називатися колективом номер один в Україні. А це зобов’язувало багато до чого. Зінкевич ніколи не давав спуску і можливості розслаблятися.

– “Світязь” був своєрідною кузнею інтерталантів, адже ваших так багацько у різних світах…

– Невиїзним залишився лише дует “Світязь”, але це “табу” ніяк не стосувалося ВІА “Світязь”. Саша і Ольга Гаркаві упродовж багатьох років живуть і працюють у Канаді, там же – Міша Мусієнко. Ігор Перчук, Льова Сорокотяж і Валерій Громцев – в Ізраїлі, Славко Тимофійчук – у Німеччині, Іван Благун, Роман Ланкіос, Віктор Петлій – у США, Саша Сєров – у Москві…

Можна зробити зустріч випускників “Світязя”. А чому б і ні? Було б цікаво, коли на сцені грають, скажімо, сім клавішників, сім бас-гітаристів, п’ять барабанщиків, один саксофоніст. Зате який – Ваня Благун! А співають разом… Василь Зінкевич і Олександр Сєров! Яка команда молодості нашої! Команда, без якої нам не жить!

Гершензон Дмитро Лазарович (9. 03. 1956 р. н., м. Балта Одеської обл.) – український музикант, співак, композитор і аранжувальник. Заслужений артист України (1996 р.). Закінчив (1976 р.) музичне училище у м. Бєльци (Молдова). Від 1977 р. – у ВІА “Дністер”, від 1978 р. – у ВІА “Збруч” Тернопільської філармонії, від 1980 р. – у ВІА “Море” Кримської обласної філармонії, від 1981 р. – у ВІА “Збруч” Тернопільської філармонії, від 1983 р. – у ВІА “Світязь” Волинської філармонії, від 1993 р. – артист дуету “Світязь”. Живе і працює у м. Луцьку.

ВІА “Світязь” під керуванням Валерія Громцева створено у Волинській обласній філармонії 1974 р. Через рік до ансамблю приєднався співак Василь Зінкевич. Завдяки спільним зусиллям творчого складу “Світязь” був найпопулярнішим ВІА в Україні наприкінці 1970-х років. У різні часи в колективі працювало одночасно до 24 осіб.

З 1993-го “Світязь” скоротився до дуету у складі Дмитра Гершензона та Анатолія Говорадла.

Михайло МАСЛІЙ

Опубліковано у Світязь. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *