Буєвський Борис

Борис Миколайович Буєвський – видатний український композитор, автор десяти симфоній, музики до мультфільму про козаків і багатьох прекрасних пісень, що були популярні у 60-ті – 70-ті роки: “На долині туман”, “Кохання моє”, “Карпатська ніч”, “Пісня про вірність”, “Подаруй мені весну” та ін. Музична творчість цієї талановитої Людини багата і розмаїта, але, на жаль, майже невідома молодому українському загалу. Хоча доробок композитора на ниві української музичної культури вагомий.

Народився Борис Миколайович Буєвський 7 червня 1935 року в м. Кривий Ріг, де мешкала його родина. Рід Буєвські вели від польської шляхти, що оселилася в Україні ще за часів козацько-селянського повстання під проводом Северина Наливайка. Бабуся Бориса Тетяна Пугач стверджувала, що походить від відомого донського козака Омелька Пугача(ова), що після страти ватажка повстання яїцьких козаків проти царя родина Пугачів одержувала пенсію від царського уряду аж до трагічних подій 1917 р. Мама, Домініка Буєвська, батько, Кравець Микола, лубенський козак і хлібороб, ті розповіді слухали поблажливо: родина Кравців 1933 року вимерла від голоду, тож у милості від влади не вірили. Микола вижив завдяки тому, що напередодні виїхав до Ростова-на-Дону і влаштувався там на роботу. Справжнє ім’я батька Методій, це вже на “Ростсільмаші” його перехрестили на Миколу. Здібний, розумний чоловік був Методій. Влаштувався на завод чорноробом, а через рік став майстром цеху. 1941 року йшов на війну рядовим солдатом, а перемогу святкував у чині майора.
У перший клас пішов малий Борис у Ростові-на-Дону. Окупація Ростова змусила маму Бориса Домініку тікати на схід. Добралися до козацької станиці Пісчанокопська. І Борис знову пішов у перший клас, а згодом екстерном перейшов у другий. Наприкінці війни повернулися до Кривого Рогу. Тут закінчував третій і четвертий класи.
У цей час і почав музикувати: в Кривому Розі функціонувала чотирирічна музична школа. 1945 року пощастило потрапити до неї й Борису. Цю школу талановита дитина осилила за один рік.
1947 року мати переїхала з сином у Грузію до сестри. Тут Борис пішов у 5-й клас. За порадою потрапив до школи військових музикантів як син фронтовика. Школу перевели до Єревана. Це була школа на кшталт Суворівського училища. Готували фахівців для військових духових оркестрів.
Тут юнак освоїв кларнет. “До речі, серед військових музичних закладів у країні ця школа тоді вважалась однією із кращих”, — згадує Борис. Тут і зародилися перші потяги до написання музики. Першими творами Бориса Буєвського були духовий марш, перша пісня на слова друга-однокашника Алі Алієва. Автори надіслали її в газету закавказького військового округу й одержали схвальну відповідь з порадою вчитися далі.
Для подальшого навчання було вибране музичне училище при Ленінградській консерваторії. Але для цього ще треба було демобілізуватися.
Воля і рішучість матері, яка їде в Москву до вищого керівництва при Міністерстві оборони, щоб дозволили Борису звільнитись з армії, робить Бориса студентом музичного училища. Згодом Буєвський вступив до Харківської консерваторії, яку успішно закінчив по класу композиції професора Клебанова 1959 року.
По закінченню консерваторії його направили на роботу в Донецьке музичне училище, а згодом він переїжджає до Києва, працює редактором видавництва “Музична Україна”.
Детально переказуючи біографію Бориса Буєвського, ми окреслюємо той тернистий шлях, з якого він не звертав ніколи.
А 1961 року його прийняли у Спілку композиторів України.
Становлення та утвердження Бориса Буєвського як композитора відбулося саме у Києві. Спочатку була пісенна творчість, характерною ознакою якої є органічна єдність тексту, музики і виконання. Борис Миколайович був дуже вимогливим до всіх трьох складових творення пісні. І його зусилля не залишилися марними. Твори Буєвського виконували знамениті співаки і полюбилися всій країні. Композитор згадує:
“Переважну більшість моїх пісень було записано на Укррадіо Миколою Кондратюком, співаком з потужним і красивим баритоном, для якого вокальні технічні труднощі не робили турбот. Свого часу він стажувався протягом трьох років в Італії, у знаменитому Міланському оперному театрі La Scala.
Видатні вокалісти Бела Руденко і Юрій Гуляєв, що стали солістами московського Великого театру, також доклали своїх зусиль до інтерпретації моїх пісень.
Одного разу, коли Бела Руденко була ще солісткою Київської опери, вона звернулась до музичної редакції радіо з проханням зробити мені спеціальне замовлення на створення для неї ліричної естрадної пісні. Така незвичайна пропозиція була сюрпризом для працівників радіо (для мене також), бо сучасна естрада в сполученні з віртуозною колоратурою становить комбінацію зверхоригінальну і досить ризиковану. Одначе, розраховуючи на видатний технічний професіоналізм Оперної Діви, я вийшов із цієї надзвичайної ситуації без втрат (пісня “Синя ніч за Дніпром” на вірш Тамари Коломієць). Про несподівану долю іншої пісні, як мені розповідали, що зробилася ліричним Гімном в протестантських сектах України і сотні молодих людей одружилися під звуки цієї пісні (“І краплині впасти я не дам на тебе” [чи “Засвітились далі, росами умиті”]. Вірш Тамари Коломієць).
Пісні Бориса Буєвського виконували видатні митці Костянтин Огнєвий, Анатолій Мокренко, Лариса Остапенко, Діана Петриненко, Валентина Купріна, Юрій Гуляєв, Ніна Матвієнко. А такі пісні, як “На долині туман”, “Тече ріка дзвінка”, “Дві стежини”, “Синя ніч за Дніпром”, “Київське небо”, “Засвітились далі, росами умиті”, “Над землею клекіт — угорі лелеки” (“А вони летять”) стали улюбленими піснями в Україні і поза її межами. Також користувалися великою популярністю «Понеси мене, весно» на слова В. Бровченка, «Кохання моє» на слова Валентини Малишко, ораторія «Мандрівки серця» на слова Ліни Костенко та інші твори.
1975 рік став переломним у творчості Бориса Буєвського: відступивши від пісенного жанру, він починає писати симфонії. Для композитора це був духовний злет вищого ґатунку. Основними рисами цих творів стала патріотична наснага, основана на національному ґрунті: щирість, правдивість, ритмічна енергетика, загальний емоційний тонус. “Смисловою основою симфонічної творчості стала одна із вічних тем у світовому мистецтві: протистояння добра і зла”, — так відзначає цю свою творчу роботу сам композитор. Ідейні мотиви творчості композитора ніколи не живилися ідеологічними засадами, вони — на підґрунті української пісенної народної творчості, українського мелосу.
Вдосконалення музичної творчості Бориса Миколайовича Буєвського відбувалося на тлі національно-культурного відродження, започаткованого середовищем інтелігенції, волелюбства шістдесятників. Проте іскри життєдайних помислів і поривань вирощувались у письменницькому середовищі, а не в композиторському, бо митець спілкувався і працював із письменниками М. Вінграновським, Г. Тютюнником, Тамарою Коломієць, К. Дроком, Г. Чубач, В. Безкоровайним, С. Реп’яхом, В. Діденком, але найбільше з Миколою Лукашем. Борис із душевною теплотою згадує про Миколу Лукаша, називаючи його своїм духовним батьком.
Плідним результатом їхньої творчої дружби є цикл романсів “Вітру журба”. Борис Буєвський в одному з листів пише: “Ці романси на вірші Поля Верлена написано завдяки Миколі Лукашеві, який, перебуваючи в Будинку творчості композиторів, робив свої геніальні переклади, а я приходив до нього на дачу, брав щойно перекладений вірш і цього ж дня писав романс. Наступного ранку я приходив до нього знову, забирав новонароджений переклад і писав наступний романс”. З великими муками ці твори були записані на українському радіо у виконанні знаменитої співачки Лариси Остапенко і стали надбанням української музичної культури України.
Коли судили Івана Дзюбу, Микола Лукаш написав листа до КДБ: “В Івана Дзюби мала дитина і молода дружина. Якщо вам обов’язково треба когось судити, то судіть мене, бо я сповідую все те, що і Дзюба, і підтримую його…” Лукаша не засудили, але із Спілки письменників виключили, а пізніше і з цього світу звели, в чому переконаний композитор. А для Бориса Буєвського наслідком цієї дружби стала негласна заборона на його музичні твори.
Твори композитора знімалися з репертуару. Пісні опального митця перестали виконуватися в концертних залах, на радіо. Прем’єрну виставу балету “Устим Кармелюк” відмінили уже після генеральної репетиції. Цей твір є унікальним і єдиним в музичній практиці такого жанру. Ось що він сам говорить про нього:
“Як Концерт для українського фольклорного оркестру в трьох частинах. Присвячений легендарному національному герою ХІХ сторіччя Устиму Кармелюку. Першу частину побудовано, як і весь концерт, на інтонаціях народних козацьких пісень. Центром другої частини є “Пісня-мрія” про небо, яке є цариною любові. Третя частина експонується історичною панорамою Карпатських гір, що рясніє різноманітними авантюрами”.
Такі твори на думку тодішнього секретаря ЦК КПУ з ідеології Маланчука були націоналістичними і несли загрозу “существующему строю”.
Буєвський згадує: “…збірочку на вірші Миколи Вінграновського з моєю музикою “Ластівка нашої хати”, що ми склали спрощеною, наївною мовою спеціально для наших найменших українських діток, було фактично знищено. Ні слуху, ні духу від неї не залишилося. Замовчали, затоптали, хоч ця збірка і була видрукувана “Музичною Україною” накладом 5000 примірників, я не певен, що в моїй хаті залишився бодай один її примірник, бо викрадали з цієї хати і ноти, і документи, і готові до здійснення проекти майбутніх творів, і листи, і фотографії…”. Дії влади заблокували творчу роботу композитора, спричинили страшний емоційний удар творчій, талановитій людині, і це найприкрішим чином позначилося на здоров’ї маестро. За короткий час Буєвський став інвалідом першої групи по зору.
1989 року він втрачає зір. 1992 року, після вдалої офтальмологічної операції у Віденській університетській клініці, повертається до Києва зрячим. 1993 року від’їжджає до Бельгії на постійне проживання із словами: “Хочу, щоб мої твори виконувались ще за мого життя…”. Пан Борис не прийняв громадянства іншої країни, а принципово залишився громадянином України. В його творчості відчувається постійний біль, туга за Батьківщиною. Окрім музичних творів, які супроводжувалися схвальними відгуками критиків, за кордоном він почав писати прозу, друкується в деяких виданнях французькою мовою, а також перекладає свої роботи українською і надсилає друзям на Батьківщину.
Майже всі музичні твори Бориса Буєвського віднайдені і упорядковані Надією Сопівник.
Завдячуючи Роману Стецюку, колишньому головному редактору музичних програм Українського радіо, музика Бориса Буєвського збережена і знаходиться в фонотеці українського радіо. Це дев’ять Симфоній (симфонія № 10 ще не виконувалася), Концерт для скрипки з оркестром, Концерт для альта з оркестром, Концерт для оркестру українських народних інструментів, дві сюїти для Симфонічного оркестру, романси для мецо сопрано з Симфонічним оркестром на вірші Поля Верлена. Сюїта для скрипки з фортепіано в чотири руки, з присвятою М. Лукашеві (виконує Олексій Горохов), десятки ліричних пісень на вірші українських поетів. В доробку композитора є також ораторія “Мандрівки серця” на вірші Ліни Костенко і Тамари Коломієць, балет “Пісня синього моря”, який був у репертуарі Одеського театру, романси на слова В. Шекспіра, симфонічні сюїти і увертюри, музика для кіно (50 фільмів різних жанрів), музика для театру, радіо, телебачення. Зокрема він є автором музики для багатьох мультфільмів, що полюбились дітям і дорослим, в тому числі до кількох серій легендарного мультфільму про козаків.
Роман Стецюк написав прекрасну книгу «Борис Буєвський. Життя у світі музики». В прелюдії своєї книги Роман писав: «Про багатьох українських композиторів написані нариси, статті різних жанрових спрямувань, декотрі удостоїлись творчих портретів. Про деяких зібрано і опубліковано у форматі монографій документальні матеріали. Шкода, до цього ряду композиторів не потрапив Борис Буєвський; він – серед тих, про котрих можна почерпнути доволі обмежені інформаційні відомості, хіба що в деяких нечисленних довідниках.
Були поодинокі наміри декотрих музикознавців написати творчий портрет композитора; щоправда, про ті наміри ходили лише чутки. Все одно жевріли сподівання. Адже на вітчизняних музичних теренах Буєвський заявив про себе як оригінальний композитор, як митець з вельми потужними силами, вільним польотом уяви і винахідливої фантазії. Найголовнішим у змістовності музики вбачав реалістичну доцільність.
Тож загадка неуваги пишучої братії до його постаті і донині виглядає як дивна річ феноменального синдрому неуваги. Постать Бориса Буєвського гідна пошани! На українській землі «українська байдужість» гідна монументу…». На жаль, весною цього року Роман Стецюк помер. Книга “чекає” на своє видання як вияв уваги до постаті і творчості композитора Буєвського.
За підтримки Всеукраїнського товариства “Просвіта” і Міжнародної асоціації “Козацтво” з нагоди 76-річчя Бориса Буєвського та 75-річчя Миколи Вінграновського, які збіглися у часі цього року, перевидана збірка пісень для українських діточок “Ластівка нашої хати” в серії “Бібліотека “Слова Просвіти”. Це унікальна збірка двох великих талантів – глибокий віршований зміст, оформлений найтоншим музичним оздобленням. Дасть Бог здоров’я і добру волю, то і книжка Романа Стецюка “Борис Буєвський. Життя у світі музики” побачить світ і дійде до українського читача. Такий рукопис не має права “згоріти”.
З нагоди ювілею Бориса Буєвського Міжнародна асоціація «Козацтво» прийняла композитора до козацького товариства, підтвердивши його соціальний статус «родового козака».
«В його волячих жилах, козацька кров нуртує і гуде» – писав великий український поет Василь Симоненко, на вірші якого Борис Буєвський написав пісню «Ми думаємо про вас».
Пишаємось тим, що Україна має такого славного козака, вірного сина, надзвичайно талановиту людину.

Михайло СОПІВНИК

Пісні Бориса Буєвського:

А вони летять (сл. С.Реп’яха) – М.Кондратюк
Бджоли (сл. Д.Павличка) – тріо бандуристок “Дніпрянка”
В місячному світлі (сл. П.Верлена,укр.текст М.Лукаша) – Л.Остапенко
Відпахла липа (сл. М.Вінграновського) – А.Мокренко
Все при мені (сл. М.Вінграновського) – В.Купріна
Гнітять чорні сни (сл. П.Верлена,укр.текст М.Лукаша) – Л.Остапенко
Давай поговорим (сл. М.Славинського) – В.Купріна
Два крила (сл. Л.Ямкового) – М.Кондратюк
Два потоки (сл. М.Петренка) – В.Купріна
Дві стежини (сл. С.Рочіня) – А.Мокренко і анс. “Мрія”
За тобою (сл. Г.Чубач) – Д.Петриненко
Зоряні лілеї (сл. А.Драгомирецького) – В.Купріна
Иду к другу (сл. І.Бердника) – М.Кондратюк
Кажуть – стукай (сл. В.Коломійця) – Буковинський ансамбль пісні і танцю
Карпатська ніч (сл. С.Пушика) – В.Андросов та ВІА “Корабели”
Київське небо (сл. В.Безкоровайного) – Л.Остапенко
Кохання моє (сл. В.Малишко) – Д.Петриненко
Мелодія (інстр.) – Н. Шостак і В. Мокрицький
Ми думаєм про вас (сл. В.Симоненка) – В.Бокоч
На долині туман (сл. В.Діденка) – Д.Гнатюк; М.Кондратюк; гурт “Рушничок”
Не впади, порошино (сл. В.Юхимовича) – Хор Українського Радіо
Осіння пісня (сл. П.Верлена,укр.текст М.Лукаша) – Л.Остапенко
Ось тополя серед поля (сл. Р.Вишневського) – Л.Маковецька і О.Трофимчук
Пісня про вірність (сл. М.Сіренка) – К.Огнєвий
Пісня про незгасну пам’ять (сл. В.Бровченка) – А.Мокренко
Подаруй мені весну (сл. С.Юзишина) – В.Купріна
Понеси мене, весно (сл. В.Бровченка) – Ю.Богатіков; Ф.Мустафаєв
Рідні Карпати (сл. В.Безкоровайного) – гурт “Іскра”
Синя ніч за Дніпром (сл. Т.Коломієць) – Л.Остапенко; Б.Руденко
Сон (сл. Б.Олійника) – Ю.Богатіков
Стало тихо (сл. М.Кабалюка) – В.Купріна
Стежка до порога /Тихі береги/ (сл. М.Вінграновського) – В.Купріна; Г.Красуля
Тече ріка дзвінка (сл. К.Дрока) – М.Кондратюк
Ти плачеш (сл. М.Вінграновського) – К.Огнєвий
Тривоги мої (сл. І.Драча) – Д.Гнатюк
Шлях крутий на Верховину (сл. В.Безкоровайного) – М.Мінський
Я до тебе з ніжністю (сл. Г.Чубач) – Д.Петриненко

Скачати

Окремі пісні з текстами