Поклад Ігор

Сайт

Фотоальбом

Ігор Дмитрович Поклад народився 10 грудня 1941 року у м. Бішкек (Фрунзе) Киргизької РСР під час евакуації в родині кадрового військового.
Після закінчення війни 1941-1945 рр., сім’я повернулася до України, де в 1957 році Ігор закінчив середню школу № 4 в місті Тернопіль. Паралельно було закінчено навчання в семирічній музичній школі по класу фортепіано. У тому ж 1957 року почалося навчання на історико-теоретичному відділенні Київського музичного училища ім. Глієра. Вже після закінчення третього курсу, Поклад вступає на композиторський факультет Київської державної консерваторії у клас професора А. Я. Штогаренка і в 1967 році закінчує її.
Ще в шкільні роки, Ігор починає складати пісні і друкувати їх у місцевій пресі. А навчаючись в училищі і працюючи там же концертмейстером, робить перші серйозні кроки в творчості, шукає професійних поетів для спільної роботи і, на щастя, не помиляється. Вже перша пісня, написана ним у співавторстві з чудовим українським поетом Борисом Олійником “Пісня не заблудиться”, виконана Костянтином Огнєвим, стає популярною. Передчуття молодого композитора не обдурили. Він починає активно працювати в пісенному жанрі. Усі відзначають незвичайний ліризм і мелодійність кожної його нової пісні. А поява “Коханої”, створеної спільно з непрофесійним поетом, лікарем за професією, Ігорем Барахом, що за короткий час завоювала серця мільйонів слухачів, все ставить на свої місця. Молодий композитор, що бачив себе в якості творця симфоній, опер і інших “великих форм”, закохується в пісню і залишається з нею на все життя.
Одна з перших професійних робіт – і відразу успіх. Тільки перелік її виконавців може запаморочити голову. Муслім Магомаєв, Юрій Гуляєв, Йосип Кобзон і це далеко не все! До починаючого автора за новими піснями звертаються легенди естради 60-х років – Рашид Бейбутов, Слава Харченко. Кожну нову пісню з нетерпінням чекають починаючі, у той час, ленінградські виконавці. Одним словом, почалася серйозна творча робота.
Не помітити успіх молодого українського композитора було вже неможливо. Саме тому, в 1966 році до Поклада звертаються чиновники міністерства культури з пропозицією організувати дівочий співочий колектив. Саме тут починається новий, і не менш цікавий етап творчого життя. Протягом лише трьох місяців, провівши колосальний відбір, відсіявши сотні і залишивши десяток молодих, красивих і дуже талановитих дівчат, Ігор Поклад створює унікальний на ті часи проект – вокально-інструментальний ансамбль “Мрія”. Кілька місяців титанічної праці не пропали даром. Вже в перший рік свого існування колектив входить у всесоюзну гастрольну сітку, поряд з єдиними представленими в ній українцями Тарапунькою і Штепселем і їх групою! Ансамбль представляє республіку на території величезного Радянського Союзу і, чи не першим, відправляється на гастролі за кордон. Талант композитора і талант організатора принесли результати – ансамбль визнаний, любим і жданий всюди. І ще ніхто не знає, що всього через кілька років “Мрія” стане лауреатом Всесоюзного конкурсу артистів естради, поряд з легендарними “Піснярами” і “Аріелем”.
1968 рік вносить корективи в плани молодого колективу та його керівника. Поклада закликають до лав радянської армії. Але хто знає, на яких скрижалях записані наші долі? Саме тут, в армії, відбувається доленосна зустріч. В армiю призваний і служить неподалік початкуючий поет, нині метр української пісні, Юрій Рибчинський. На щастя, вони знайшли один одного. І знову – удача. Перша ж спільна робота і – приголомшливий успіх. На цей раз пісня у виконанні зірки тієї епохи, Тамари Міансарової, “Очі на піску”. А пізніше …
Пізніше були незрівнянні “Дикі гуси”, “Зелен-клен”, “Тиха вода”, “Скрипка грає”, “Чарівна скрипка”… Загалом, ті пісні, без яких неможливо тепер уявити сучасну українську естраду. Не даремно деякі з них народ давно вже перевів у розряд народних. Але і робота була не з легких. Одні тільки “Гуси” зажадали десятки переробок і величезний зошит, списаний автором тексту. Та й в столі пісня пролежала років сім, все не задовольняючи вимогам автора. І все ж плідність молодих співавторів в той час вражає. Лише кілька років,- і така в’язанка чудових пісень!
Але життя нецікаве, якщо все прогнозовано і відомо наперед. Тому, коли в 1973 році Поклад зникає з пісенного Олімпу, всі дивуються. На піку слави? Куди? А просто прийшов час підкорювати нові вершини у творчості. Загалом-то, це була свого роду авантюра, але, як показав час, дуже вдала. Ігор Дмитрович вирішив спробувати свої сили в театрі. Жодного разу до цього не працювавши у жанрі музичної комедії, він погоджується на пропозицію почати роботу над продовженням суперпопулярної музичної п’єси “Весілля в Малинівці”.
Ризик був. Ризик величезний, але автори не відступили. З готовим твором вони приїжджають в музичну Мекку Радянського Союзу – Одеський театр оперети. “Друге весілля…” представлена на худраду. На чолі – директор театру, легендарний Матвій Ошаровський, актори Михайло Водяний, М. Дьоміна – весь “золотий фонд” радянської оперети. Напевно, це був один з небагатьох випадків в історії театру, коли на обговорення твору пішли лічені хвилини, а авторів навіть не попросили за двері. Рішення про постановку було ухвалено одностайно і практично миттєво. Питання про режисера вирішилося ще швидше, по-одеськи. Телеграми з пропозицією попрацювати над постановкою нової вистави були розіслані всім провідним, в той час, музичним режисерам. Залишалося чекати, хто з них відгукнеться першим. Першим став знаменитий на весь Союз ленінградський режисер Ігор Владіміров.
Ще одна знаменна, доленосна зустріч і… запрошення до Ленінграду. Театральному метру, визнаному режисерові захотілося ввести “початківця” театрального композитора у світ театру. І поїхало… Щовечірні відвідування вистав, знайомства. Та й які! Що не ім’я, – легенда! Аліса Фрейндліх, Василь Ліванов! Що не спектакль – шедевр! Почуття переповнювали. Ігор входив в нову іпостась.
Зрештою закоханість у театр переросла в глибоке почуття, що не відпускає до сих пір. Роботи для театрів – одні з найбільш бажаних і очікуваних у всьому подальшій творчості Поклада. А прем’єри – найбільш хвилюючі й радісні хвилини. Вже сьогодні в творчому доробку композитора понад 30 оперет і мюзиклів. Кількість їх постановок не піддається рахунку. А та, найперша робота, поставлена Владіміровим і блискуче зіграна акторами Одеської музкомедії, відбулася. І йшла вона до самої смерті легендарного Попандопуло – актора Михайла Водяного.
Наступною роботою Поклада стала “Конотопська відьма”, написана в 1982 році, яка не сходить зі сцен українських театрів до цього дня. За словами театральних критиків, ця п’єса вже давно стала класикою жанру. Всього за кілька років з’явилося ще півтора десятка мюзиклів.
Потім були прем’єри ще і ще… Але вже хотілося спробувати чогось нового. Нове з’явилося в особі блискучого радянського актора і режисера – Леоніда Бикова. І знову, – все спочатку. Без найменшого досвіду роботи в кіно Ігор Дмитрович погоджується писати музику до одного з перших фільмів Бикова “Де ви, лицарі?” Почалася ера кінематографа у творчості композитора. З легкої руки великого Майстра, музика Поклада звучить сьогодні в більш, ніж 40 художніх фільмах! Але найбільшою і образливою своєю помилкою, до сьогоднішнього дня, композитор вважає відмову від роботи у фільмі “В бій йдуть одні старики”. За словами самого Ігоря Дмитровича, не побачив він своєї музики в картині, не відчув, а шкода. І останній фільм Бикова, “Інопланетянин”, теж почали робити разом, але, на жаль, серце режисера зупинилося раніше, ніж фільм був закінчено. А музика залишилася…
Але композитор ще не знав, що кіно – не межа. Коли в будинку з’явилася, розмахуючи руками, волаючи, свистячий на всі лади і зображаючи щось одна людина, Поклад не уявляв, у що виллється це знайомство. Вилилося воно в блискучу серію мультфільмів про пригоди козаків! А тією людиною був геніальний режисер, який став, на щастя, великим другом, Володя Дахно. Робота в такому “легкому”, дитячому жанрі, як мультиплікація, виявилася чи не найскладнішою з усіх, які були в житті до цих пір. Секунда, – нова тема, ще пару секунд, – нова тема. Але зате наскільки це цікаво! Так і пішли козаки наречених виручати, весілля гуляти, мушкетерам допомагати, в хокей грати. Ось і Володі вже немає, а “Козаки” живуть і будуть завжди. Але ж була ще колосальна робота над повнометражним мультфільмом “Енеїда”. Величезний обсяг роботи, тисячі метрів плівки, години записів музики, ось уже й фінал видно і… впала величезна країна! Зникло усе! Просто диво, що вдалося-таки закінчити розпочате. Грошей за роботу вистачило, в акурат, на пляшку лимонаду, але яка різниця, зате справу зроблено!
Країна змінилася. Потихеньку почало вмирати мистецтво. Першим тихо пішов український кінематограф, потім такі улюблені композитором мультики. Театри – поки що на плаву, але рука – на кнопці SOS. Але навіть у цей час, навіть задарма, Поклад продовжує писати.
А ще прийшов час ювілеїв! 1996. Київ. Маестро – 55. Концерт у Палаці спорту. Євгенія Мірошниченко, Йосип Кобзон, Василь Зінкевич і… Софія Ротару, зустрінута київським глядачем навіть не оваціями, а вереском. Вже пізніше, після концерту, Софія Михайлівна зізнавалася, що ніколи так не хвилювалася, як того вечора, гадаючи, як прийме глядач, що давно не бачив її на українській естраді.
І ще кілька концертів у палаці “Україна”. І кожного разу, як грудьми на амбразуру… І жах! – Де на все це брати гроші. Потім була спроба зламати відсталість і байдужість чиновників, провівши безпрецедентну акцію – благодійний концерт в допомогу всіма забутим працівникам мистецтва. Склад учасників, які відгукнулися на цю благородну акцію, потряс навіть бувалих бюрократів. Багато хто, як Ротару і Кобзон, перемістили графік гастролей. Від гонорару відмовилися всі. Але чиновники собі не змінили! Податки і збори зжерли практично все, що для ветеранів культури заробили чудові люди, перші зірки опери, балету, естради!
І були ще ювілеї, прем’єри. Але була тоді і є зараз одна, але найважливіша річ, яку неодмінно треба закінчити. Опера, ідея якої прийшла в голову в далекі шістдесяті. Опера про любов і лиходійство, про ніжність і жорстокість, про тендітну дівчину і кривавого Ірода. Це і є мрія. Головна робота всього життя. Мрія, якої ще тільки належить втілитися в життя.
Зараз важко собі уявити, що Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка Поклад отримав не за відомі всім пісні і не за улюблених “Козаків”, а за зовсім нікому невідомий документальний фільм (була у творчості маестро і така сторінка). Звання ж Народного артиста, на відміну від народної любові прийшло до нього вже після 50-ти! Орден “За заслуги перед Вітчизною” третього ступеня він отримав, маючи вже Ордена майже всіх православних конфесій. У житті були також премії ім. Вернадського і Д. Луценка, з яким була написана одна з кращих пісень “Як я люблю тебе”.
А ще, доля композитора – це нескінченні зустрічі і робота. І люди. Когось, як Юри Гуляєва, Мусліма Магомаєва, Євгенії Мірошниченко, Володі Дахна, Михайла Ткача, Назарія Яремчука та багатьох-багатьох інших вже немає на землі. Як немає і головних людей в його житті – мами і тата, без яких не було б взагалі нічого. Немає того, найпершого рояля, на якому ще зовсім юний Ігор зображував грозу або вируюче море… Але є друзі, які завжди поруч, які талановиті і потрібні. Є Юрій Рибчинський, Олександр Вратарьов, мабуть, найкращі співавтори Поклада. Є Василь Зінкевич, який як ніхто вміє донести до слухача те, що задумали автори. Є неперевершена Софія Ротару і щира Ніна Матвієнко. Є безмежно талановита і неповторна Тамара Гвердцителі. Є друзі-режисери – Коля Засєєв і Андрій Бенкендорф. Є, нарешті, ідеї і є сили. А, значить, ще все попереду. Буде і театр, і кіно, і втілиться мрія!

Матеріал взято з офіційного сайту композитора www.poklad.com.ua

Пісні Ігоря Поклада:

Батьківська оселя (сл. Д.Луценка) – Р.Кириченко
Глаза на песке (сл. Ю.Рибчинського) – Т.Міансарова
Два крила (сл. Ю.Рибчинського) – Н.Пащенко
Две весны (сл. Ю.Рибчинського) – Т.Міансарова; В.Купріна
Де той день (сл. І.Лазаревського) – В.Удовиченко
Дикі гуси (сл. Ю.Рибчинського) – Н.Матвієнко; Л.Відаш
Доброго ранку тобі, Батьківщино (сл. В.Крищенка) – М.Сливоцький
Забудь (сл. Ю.Рибчинського) – Т.Міансарова
Заручена (сл. Ю.Рибчинського) – М.Сливоцький; Ю.Богатіков
Зелен клен (сл. Ю.Рибчинського) – Л.Михайленко; анс. “Мрія”
Качели (сл. О.Вратарьова) – Л.Прохорова
Колискова (авт.сл. уточнюється) – В.Білоножко
Кохана (сл. І.Бараха) – К.Огнєвий; Ю.Богатіков
Коханий (сл. І.Бараха) – Л.Прохорова; Т.Міансарова
Краю мій лелечий (сл. Г.Булаха) – С.Ротару
Крила (сл. Ю.Рибчинського) – Самая-Т
Моя Україна (сл. М.Ткача) – М.Маркович; О.Карпів
Наречена (сл. Ю.Рибчинського) – гурт “Намисто”
Не питай мене (сл. М.Ткача) – Л.Сандулеса; А.Кудлай
Небеса очей твоїх (сл. М.Ткача) – І.Бобул
Ой стояла хата (сл. Ю.Рибчинського) – дует “Два кольори”; ВІА “Кобза”
Околица (сл. Ю.Рибчинського) – Т.Міансарова
Очі на піску (сл. Ю.Рибчинського) – Т.Гвердцителі
Память (сл. Ю.Рибчинського) – Т.Міансарова
Пісня не заблудиться (сл. Б.Олійника) – К.Огнєвий
Пісня про матір (сл. Б.Олійника) – Р.Цапун; Т.Повалій
Половина саду квітне (сл. І.Лазаревського) – А.Кудлай; тріо “Либідь”
Посміхнися, доле (сл. М.Ткача) – В.Шпортько
Разве можно (сл. Ю.Рибчинського) – В.Зінкевич; Л.Прохорова
Рассветные года (сл. В.Герасимова) – Т.Міансарова
Розлука (сл. М.Ткача) – Н.Яремчук
Рыжая (сл. В.Безкоровайного) – Л.Прохорова і анс. “Мрія”
Світку зелений мій (сл. М.Ткача) – С.Ротару; тріо “Либідь”
Сиве сонечко (сл. Б.Олійника) – Н.Матвієнко; Л.Відаш
Скрипка грає (сл. Ю.Рибчинського) – В.Зінкевич; Л.Артеменко
Сон-траву я знайду (сл. Ю.Рибчинського) – К.Огнєвий; ВІА “Чайки”
Там, там, отам (сл. М.Ткача)
Тече вода (сл. Ю.Рибчинського) – В.Зінкевич; С.Ротару
Ти співала мені про кохання (сл. Г.Бойка) – К.Огнєвий
Тиха вода (сл. Ю.Рибчинського) – Ю.Пашковська; Ю.Богатіков
Хай щастить (сл. В.Крищенка) – В.Зінкевич
Чарівна скрипка (сл. Ю.Рибчинського) – ВІА “Чайки”; Н.Матвієнко; тріо “Либідь”
Ще раз (сл. О.Вратарьова) – Л.Артеменко
Як я люблю тебе (сл. Д.Луценка) – Л.Відаш; Н.Матвієнко
Як я тебе кохав (сл. Ю.Рибчинського) – Н.Яремчук

Окремі пісні з текстами