Луценко Дмитро

Дмитро Омелянович Луценко – видатний поет, автор популярних, улюблених народом пісень, ніжний і трепетний лірик.
Секрет Дмитра Омеляновича криється у світлі того домашнього вогнища, в якому причащалася його юна душа, в маминій пісні і батьковій праці, в благословенні білої вишні, яка від колиски навчила дитину дивитися на людей і на зорі через свій пречистий цвіт. І така ж свята, як вишня, стоїть у Березовій Рудці біла хата, це велике українське диво, яке виростило націю.
“Хата моя, біла хата“ – це символ України, і Україні, як і матері, поет віддає найкращі свої почуття.

Поет народився 15 жовтня 1921 року в с. Березова Рудка Пирятинського Району Полтавської області.
Про Березову Рудку – мальовничий куточок України – Дмитро Омелянович написав багато чудових поезій. Вони подібні до сердечної розмови сина зі своїм рідним селом, яке стало його дзвонковою криницею.
Ще в ранньому дитинстві зачарувала його народна пісня, бо тепла батьківська хата завжди була сповнена сумних і веселих мелодій. Співали їх його батьки, люди працьовиті й голосисті. До роботи вставали ні світ ні зоря, і для нього, малого, ці передранкові години були найщасливішими.
Голодомор 1932-33, смерть батька і тяжка нужда загнали чотирнадцятилітнього Дмитра під землю – в шахти Донбасу. Далі – напівголодні студентські роки в Києві… 1939 року він йде на дійсну військову службу, аж на кордон з Афганістаном, на заставу Бури, де тропічна малярія лихоманила прикордонника Луценка, що на фронт їхав виснажений, худий як тінь.
На війні сміливий і мрійливий юнак з Березової Рудки став автоматником розвідроти. Восьмого травня, за день до закінчення війни з Німеччиною, на косі Фріш-Нерунг у Східній Прусії його було тяжко поранено і контужено, після чого він став інвалідом 2 групи.
Після госпіталю повертається в інститут. Матеріальна скрута і невлаштованість, безквартир’я, пошуки роботи, на якій заробіток давав би хоч трохи й морального задоволення, приводили до газет “Сільські вісті”, “Молодь України”. А згодом його призначили кореспондентом Всесоюзного радіо по Україні. Усюди біганина, неспокій, постійні “стреси від преси”. Перша збірка “Дарую людям пісню” побачила світ 1962 року, коли йому було вже за сорок. Що й казати, як для поета – запізнілий дебют. Вихід 1-ї ластівки благословив сам Володимир Сосюра.

Якщо заглянути в поетову криницю Кохання, то відчувається, якою ніжністю й вірністю напоєний кожний рядок, яким щедрим було поетове серце, що не стомлювалося повторювати: “А я люблю, а я люблю, люблю, як в юності”.
Що ж це за любов така незвичайна? А почалося все листопадового вечора 1945 року. Молоді журналісти кількох українських газет вирішили поспілкуватися з читачами на одному імпровізованому святі. Саме там і познайомилися Тамара Іванівна та Дмитро Омелянович. Спогади дружини: “Стоїть він переді мною – змарнілий, блідий від поранень та хвороб, напівглухий від контузії, голубоокий солдат-поет і читає прекрасного вірша, сповненого таких близьких мені переживань на окупованій землі… Сам Бог тільки відає, чим приворожив мене він. І на все життя…” Через п’ять днів після цієї зустрічі вони розписалися. Жити довелося у прохідній кімнаті в будинку по Кругло-Університетській, 3. У цій комірчині вони мешкали 16 років!

Радість і печаль ішли поруч у житті Луценкової родини. 1963 р. – радісний: одержали невеличку квартиру. Через місяць Дмитра Луценка прийняли до Спілки письменників. І раптом… смерть дорогої доньки Лариси – “улюблениці–лелітки”, їй було неповних 17 років. А як же його батьківському серцю було витримати, пережити цю трагічну втрату? Відгукнулося воно першим інфарктом. Всього поет пережив сім інфарктів. І після кожного повертався до повноцінної праці. Але був підкошений “мирним атомом” – після виступів перед ліквідаторами наслідків аварії на ЧАЕС Дмитро Луценко практично не виходив з лікарні. Помер від восьмого інфаркту 16 січня 1989 р. в Києві.

Вихований українською матір’ю і рідною землею, поет Дмитро Луценко є палким патріотом України. Його образи взяті із самого життя, барви – від квітів, трав і рік, українського неба. Його поезія близька кожному, тому й полюбилася людям. Вона ж бо про любов, отчу землю, вірність, про те, чим живе людина.

Найвідоміші пісні Дмитра Луценка – “Києве мій”, “Мамина вишня”, “Осіннє золото”, “Хата моя, біла хата”, “Неспокій”, “Ой ти річенько”, “Пісня про щастя”, “Зачарована Десна”, “Дорога спадщина”, “Фронтовики”, “Сивина”, “Не шуми калинонько” тощо. Поет працював з більшістю популярних композиторів-піснярів, зокрема з І. Шамо, Л. Ревуцьким, О. Білашем, В. Верменичем, П. Майбородою, А. Пашкевичем, О. Зуєвим, В. Івасюком, І. Покладом, С. Сабадашем, О. Чухраєм, О. Осадчим, О. Екімяном. Важко знайти співака чи співачку 60-х – 80-х років, які б не виконували пісень Дмитра Омеляновича. Виконують їх і сучасні виконавці.

У 1976 році Дмитро Луценко та Ігор Шамо стали лауреатами Шевченківської премії за цілий ряд пісень, в тому числі і за «Києве мій». Гроші передали до дитячих будинків Києва. За два роки до цього Дмитро Омелянович отримав звання “Заслужений діяч мистецтв України”.

Вдова поета, Тамара Іванівна, робить все, щоб зберегти пам’ять про нього. Намагається записувати пісні на диски. Довелося навіть взяти на постій квартирантів. Запис однієї пісні – 200 доларів. Змогла видати 9 дисків.
На будинку, де живе сім’я поета, висить пам’ятна табличка на його честь. А сусіди до цих пір пам’ятають Дмитра Луценка, він регулярно пригощав дітвору цукерками, а бабусям біля під’їзду цілував руки.

Всі доступні записи пісень на слова Дмитра Луценка:

А мати ходить на курган (муз. А.Пашкевича) – О.Таранець і М.Раков
А серце моє не камінь (муз. А.Пашкевича) – квартет «Фавор»
Батьківська оселя (муз. І.Поклада) – Р.Кириченко
Батькове серце (муз. А.Пашкевича)
Без тебе я (муз. Т.Стаматі-Оленєвої) – С.Торбенко; І.Вовчак
Будь моєю долею /Я тебе, як мрію, зачарую/ (муз. О.Кушнарьова) – Р.Кириченко
Грай, бандуро, грай (муз. І.Шамо) – Українська хорова капела
Гуси летіли /Катрусина казка/ (муз. А.Пашкевича) – Хор ім. Г.Верьовки
Де гори Карпати (муз. І.Шамо) – Закарпатський народний хор; Л.Ковальчук
Де ти, де ти, любов (муз. В.Верменича) – К.Огнєвий
Дівоча (муз. І.Шамо) – Поліський хор “Льонок”
Дівочий сон (муз. О.Чухрая) – Р.Кириченко
Дорога спадщина (муз. О.Зуєва) – Р.Кириченко
Дороги (муз. К.Мяскова) – М.Кондратюк
Закувала зозуленька в лузі (муз. І.Шамо) – Тріо бандуристок УР
Зачарована Десна (муз. І.Шамо) – Хор ім. Г.Верьовки; анс. “Черемош”
Земле, медоносице моя (муз. К.Мяскова) – В.Цимбала
Зимовий вальс (муз. І.Вовчака) – І.Вовчак
Зимовий вальс (муз. О.Осадчого) – В.Тіткін
Зорі яснії над Дніпром (муз. І.Шамо, сл. Л.Смирнова, пер. Д.Луценка) – О.Таранець
Їх не діждались матері (муз. В.Кирейка) – В.Бокоч
Києве мій (муз. І.Шамо) – Ю.Гуляєв; Д.Гнатюк; М.Кондратюк
Київ, моє ти кохання (муз. О.Зуєва) – В.Удовиченко
Коли ти зі мною (муз. Т.Кукурузи) – Б.Сташків
Кохана (муз. І.Вовчака) – І.Вовчак
Криниця мого кохання (муз. Б.Шиптура) – М.Сливоцький
Ластівка (муз. В.Кулик) – Р.Кириченко
Липневий вечір (муз. Е.Бриліна) – В.Шпортько
Любисток (муз. А.Пашкевича)
Любові треба два крила (муз. Я.Любінця) – І.Богдан
Мамина вишня (муз. А.Пашкевича) – Р.Кириченко; О.Павловська; анс. “Медобори”
Моя любове сокровенна (муз. Т.Стаматі-Оленєвої) – О.Василенко
Над прозорою криницею (муз. О.Білаша) – Тріо бандуристок УР; анс. “Черемшина”
Наддніпрянські вечори (муз. І.Шамо) – Ю.Гуляєв
Не віддам тебе осені (муз. О.Кушнарьова) – О.Василенко; В.Бокоч
Не громи в степах гудуть (муз. А.Авдієвського) – Хор ім. Г.Верьовки
Не минай мого подвір’я (муз. О.Ткаченка) – С.Мирвода і О.Василенко
Не шуми, калинонько (муз. І.Шамо) – І.Шанковський; Хор ім. Г.Верьовки
Неспокій (муз. В.Верменича) – К.Огнєвий; Д.Гнатюк; Ю.Пашковська
Невгамовні солов’ї (муз. О.Чухрая) – О.Калінчук та О.Василенко
Незабутнє (муз. І.Шамо) – Р.Кириченко
Ой пливи вінок (муз. І.Шамо) – Хор ім. Г.Верьовки
Ой ти річенько (муз. А.Пашкевича) – ВІА “Кобза”
Оксана (муз. В.Верменича) – К.Огнєвий
Осіннє золото (муз. І.Шамо) – О.Таранець; М.Сливоцький
Осінній вечір (муз. І.Вовчака) – І.Вовчак
Осіння пісня (муз. О.Білаша) – Я.Гнатюк
Писаний камінь (муз. Є.Садовського) – гурт “Журборіз”
Пісня вірності (муз. К.Мяскова) – Д.Гнатюк; В.Луців
Пісня про Волинь (муз. А.Пашкевича) – Волинський народний хор
Пісня про хліб (муз. А.Пашкевича) – Р.Кириченко
Пісня про щастя (муз. І.Шамо) – О.Таранець; М.Кондратюк
Рідна земле моя (муз. П.Майбороди) – В.Буймистер
Розляглись тумани (муз. І.Сльоти) – Поліський хор “Льонок”
Серце (муз. П.Майбороди) – Р.Бабак
Сивина (муз. І.Марченка) – Д.Гнатюк
Синьоокі чебреці (муз. І.Шамо) – А.Мамченко, А.Шутько, С.Петрова
Сніг, сніжок (муз. О.Кушнарьова) – О.Василенко
Спасибі вам, мамо (муз. О.Екімяна) – Д.Гнатюк
Сповідь пам’яті (муз. Ю.Рожавської) – В.Турець та І.Нечипорко
Спогад (муз. С.Сабадаша) – Д.Гнатюк
Стоїть над Волгою курган (муз. І.Шамо) – Н.Матвієнко і Хор ім. Г.Верьовки
Тебе шукаю (авт.муз. уточнюється) – М.Мінський
Тільки з тобою
Україно, любов моя (муз. І.Шамо) – Хор м. Рожнятів; О.Мартинович
Усе Любов’ю зміряне до дна (муз. О.Чухрая) – В.Шпортько
Фронтовики (муз. І.Шамо) – А.Мокренко
Хата моя, біла хата (муз. А.Пашкевича) – Р.Кириченко
Цілуй мене (муз. О.Чухрая) – В.Шпортько
Чебреці (муз. В.Івасюка) – О.Василенко; В.Бокоч
Я тебе, як вітер степ, люблю (муз. І.Жука) – І.Жук
Я у тебе прошу небагато (муз. В.Кулик) – Л.Сандуленко
Я шукаю /Моя ти зоре/ (муз. Я.Хміля) – К.Огнєвий
Яблуко кохання (муз. О.Чухрая) – В.Шпортько
Яблунева доля (муз. А.Пашкевича) – Р.Кириченко
Як я люблю тебе (муз. Е.Бриліна) – В.Шпортько
Як я люблю тебе (муз. І.Поклада) – Л.Відаш; Н.Матвієнко

А мати ходить на курган (муз. А. Пашкевича) – О. Таранець і М. Раков

Без тебе я (муз. Т. Стаматі-Оленєвої) – Семен Торбенко

Де синії гори (муз. І. Шамо) – ВІА “Зоря”

Де ти, де ти, любов (муз. В. Верменича) – Костянтин Огнєвий

Дівоча (муз. І. Шамо) – Поліський хор “Льонок”

Дорога спадщина (муз. О. Зуєва) – Раїса Кириченко

Зачарована Десна (муз. І. Шамо) – Хор ім. Г. Верьовки

Зимовий вальс (муз. О. Осадчого) – Віктор Тіткін

Їх не діждались матері (муз. В. Кирейка) – Василь Бокоч

Києве мій (муз. І. Шамо) – Юрій Гуляєв

Криниця мого кохання (муз. Б. Шиптура) – Михайло Сливоцький

Мамина вишня (муз. А. Пашкевича) – Раїса Кириченко

Моя ти зоре (муз. Я. Хміля) – Костянтин Огнєвий

Наддніпрянські вечори (муз. І. Шамо) – Юрій Гуляєв

Не віддам тебе осені (муз. О. Кушнарьова) – Василь Бокоч

Не віддам тебе осені (муз. О. Кушнарьова) – Олександр Василенко

Неспокій (муз. В. Верменича) – Костянтин Огнєвий

Не шуми, калинонько (муз. І. Шамо) – Ігор Шанковський

Не шуми, калинонько (муз. І. Шамо) – Хор ім. Г. Верьовки

Оксана (муз. В. Верменича) – Костянтин Огнєвий

Осіннє золото (муз. І. Шамо) – Олександр Таранець

Осіння пісня (муз. О. Білаша) – Ярослав Гнатюк

Пісня вірності (муз. К. Мяскова) – Дмитро Гнатюк

Пісня про Волинь (муз. А. Пашкевича) – Волинський народний хор

Пісня про щастя (муз. І. Шамо) – Олександр Таранець

Рідна земле моя (муз. П. Майбороди) – Валерій Буймистер

Розляглись тумани (муз. І. Сльоти) – Поліський хор “Льонок”

Сивина (муз. І. Марченка) – Дмитро Гнатюк

Спасибі вам, мамо (муз. О. Екімяна) – Дмитро Гнатюк

Сповідь пам’яті (муз. Ю. Рожавської) – Володимир Турець та Іван Нечипорко

Спогад (муз. С. Сабадаша) – Дмитро Гнатюк

Тебе шукаю (муз. ?) – Михайло Мінський

Чебреці (муз. В. Івасюка) – Василь Бокоч

Як я люблю тебе (муз. І. Поклада) – Лідія Відаш

Як я люблю тебе (муз. І. Поклада) – Ніна Матвієнко

One Response to Луценко Дмитро

  1. straniero коментує:

    Згідно постанови Верховної Ради України відзначення 90 років з дня народження автора гімну Києва Дмитра Луценка відбудеться на державному рівні. Може щось зрушиться?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *