Павличко Дмитро

Дмитро Павличко – знаменитий український поет, критик і літературознавець, перекладач і публіцист, державний і громадський діяч.

Два кольори, мої два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба.
Два кольори, мої два кольори:
Червоне то любов, а чорне то журба…

Біографію видатного українського поета, критика і літературознавця, перекладача та публіциста Дмитра Павличка можна простежити за його творчістю. Народився поет 28 вересня 1929 р. в с. Стопчатові на Івано-Франківщині у багатодітній родині, “коли копати картоплю мати з батьком йшли” – “тверда земля Дмитрові була за ліжко, шорсткий киптар за пелюшки”. Доля судилася поетові така, як і всім українцям, та ще бідакам: нужда, тяжка праця, бідненька освіта — такий шлях слався сину лісоруба. Кпини та знущання за рідну мову, за босі ноги…

Початкову освіту поет розпочав здобувати у польській школі в Яблуневому, де “за мову мужицьку не раз на коліна довелося у школі ставати…”. Вересень 1939 року приніс зміни – школа рідною мовою (Коломийська гімназія, де опанував німецьку мову та латинь), десятирічка у Яблуневі, українські книжки. Про це молодий поет захоплено пише у вірші “1939 рік”. Забуяв поетичний талант, народилися перші вірші, а далі й книжки – писав щиро молодий поет і про “визволення”, і про партію, і про нову Радянську Батьківщину (чи міг він розібратися в складнощах часу, прозирнути в майбутнє, осягнути колонізаторські імперські плани?!?). Та попри те все “У дитячому серці жила Україна”!

З осені 1945 p. по літо 1946 р. поет був ув’язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у приналежності до УПА. Насправді 16-ти річний Павличко здіснив лише спробу зі своїми друзями потрапити до УПА (сотня Спартана – Михайла Москалюка), але Спартан не взяв хлопців, зауваживши, що їм треба не воювати, а вчитися.

1948 р. Дмитро Павличко вступає на філологічний факультет Львівського університету, де вивчає українську мову та літературу. Студентом очолює літературну частину Львівського театру юного глядача, згодом – відділ поезії журналу “Жовтень” (1957 – 1959 рр.) Вже 1 січня 1951 р. в газеті Львівського університету “За Радянську владу” публікується перший вірш Павличка “Дві ялинки”. 1953 р. поет вступає до аспірантури, щоб досліджувати сонети Івана Франка, але невдовзі залишає наукову роботу. Того ж року виходить його перша збірка поезій “Любов і ненависть”. 1954 р. за пропозицією М. Бажана Д. Павличка було (заочно!) прийнято до Спілки письменників.

1964 р. Дмитро Павличко з родиною переїхав до Києва і очолив сценарну майстерню кіностудії ім. О. Довженка. За його сценаріями поставлені фільми “Сон” (1965 р.) — у співавторстві з В. Денисенком та “Захар Беркут” (1970 р.) З 1966 р. по 1968 р. поет працює у секретаріаті Спілки письменників України, а з 1971 р. по 1978 p. редагує журнал “Всесвіт”. 1977 р. Д. Павличко стає лауреатом Державної премії України ім. Т. Шевченка. Далі працює секретарем СП СРСР із 1986 р., а з 1988 р. — секретарем правління СПУ.

1989 р. Д. Павличка обирають головою Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. Поет є одним із організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України.

Протягом 1990 – 1994 рр. Павличко є депутатом Верховної Ради, та певний час є послом України в Канаді.

1997 р. поета нагороджено орденом “За заслуги” III ст., а 1999 р. – орденом князя Ярослава Мудрого V ст.

З жовтня 1995 р. до травня 1998 р. поет був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці. Також Павличко був Послом України в Республіці Польща в період з весни 1999 р. по лютий 2002 р. (завдяки його старанням в центрі Варшави в березні 2002 р. було споруджено пам’ятник Тарасу Шевченку). 2004 р. за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну і політичну діяльність поету присуджено звання Героя України з врученням ордена Держави.

З 21 жовтня 2005 р. поет є народним депутатом України (фракція Української Народної Партії). На IV Всесвітньому Форумі Українців (Київ, серпень 2006 р.) Дмитра Павличка було обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.

2009 р. Д. Павличка нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого IV ст.

У літературному доробку Дмитра Павличка – поетичні збірки “Любов і ненависть” (1953 р.), “Моя земля” (1959 р.), “Правда кличе!” (ця збірка з червоною обкладинкою, яка відкривалася циклом “Ленін іде”, де були вірші проти націоналістів, була різким осудом тоталітаризму; відчувалася в ній і гаряча залюбленість в рідну українську мову, гнівний осуд перекінчиків, які забули, зрадили її “заради лакомства нещасного”, і отой український національний дух; однак, коли книжка була надрукована, її визнали “ідеологічно ворожою”, і весь тираж (крім кільканадцяти примірників) було знищено), “Чорна нитка” (1958 р.), “Бистрина” (1959 р.), “Днина” (1960 р.), “Пальмова віть” (1962 р.), “Пелюстки і леза” (1964р.), “Хліб і стяг”, “Гранослов” (1968 р.), “Сонети подільської осені” (1973 р.), “Таємниця твого обличчя” (1974 р., 1979 р.), Вибрані твори в двох томах, “Спіраль” (1984 р.), “Задивлений у будущину”, “Поеми й притчі”, “Вибрані вірші” (1986 р.), “Покаянні псалми” (1994 р.), “За нас” (1995 р.), “Золоте яблуко” (1998 р.), “Ностальгія” (1998 р.), “Засвідчую життям” (2000 р.), “Наперсток” (2002 р.), “Рубаї” (2003 р.), “Сонети” (2004 р.), “Не зрадь” (2005 р.), “Три строфи” (2007 р.), “Аутодафе” (2008 р.)… Його перу належать такі збірки літературно-критичних статей: “Магістралями слова” (1978 р.), “Над глибинами” (1984 р.), “Біля мужнього слова ” (1988 р.); книги для дітей – “Золоторогий Олень” (1970 р.), “Дядько Дощ” (1971 р.), “Де найкраще місце на землі” (1973 р.), “Смерічка” (1982 р.), “Плесо” (1984 р.), “Рідна мова”.

Дмитро Павличко є також і визначним майстром перекладу (перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, ідиш та багатьох слов’янських мов) – “Світовий сонет” (сонетна творчість європейських поетів, 1983 р.), “Сонети Шекспіра” (1995, 1998 р.), “50 польських поетів” (антологія польської поезії, 2000 р.), “Поезії Хосе Марті” (2001 р.), “Антологія словацької поезії ХХ століття” (1997 р.), “Мала антологія хорватської поезії” (2008 р.). Завдяки перекладацьким та організаторським зусиллям Павличка український читач познайомився з Шарлем Бодлером, Гвєздославом, Луїсом де Камоенсом… Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Федеріко Гарсіа Лорки, Хосе Марті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, Йогана Вольфганга Ґете, Генріха Гайне, Райнер Марія Рільке, Генріка Ібсена, Леопольда Стаффа…

Дмитро Павличко – автор відомих пісень “Впали роси на покоси”, “Лелеченьки”, “Пісня про Україну”, “Долиною туман тече”, “Явір і яворина”, “Віконце”, “Дзвенить у зорях небо чисте”, “За літами”. Пісня “Два кольори” (1965 р.) стала народною. На слова поета написали чимало пісень композитори Олександр Білаш, Володимир Івасюк, Володимир Губа, Юлій Мейтус, Богдан Янівський, Богдана Фільц, Олександр Ільїв, Микола Литвин, Галина Менкуш, Галина Ільєва. Твори на слова Дмитра Павличка виконували українські співаки Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко, Раїса Кириченко, Квітка Цісик, Оксана Білозір, квартет “Явір”, Василь Зінкевич та багато інших.

Творчий доробок Дмитра Павличка відомий у близькому і далекому зарубіжжі. Окремими книгами виходили його твори російською, естонською, польською, болгарською, угорською, грузинською та іншими мовами.

 

Окремі пісні з текстами