Микола Сингаївський – видатний український поет, автор пісні “Чорнобривці”. Народився 12 листопада 1936 року в родині хліборобів на Поліссі у невеличкому селі Шатрище Коростенського району Житомирської області.
“Вчився і працював, пізніше працював і вчився”, — писав про себе поет. В дитинстві був пастухом, йому першому відкривались весни, джерела і простір. Хто не купався в лугових росяних травах, не ходив за плугом, не обкопував дерева, не обсипав картоплі, не прополював грядок, не смакував першим огірком з грядки, той достеменно не знає, як пахне земля. Справжнім щастям для нього було скиртувати солому чи духмяне, з прив’ялою ромашкою, сіно, засинати прямо на скирті під серпневими зорями. Він звикав до будь-якої роботи, нею росли і гартувалися юнацькі плечі. Так одразу по війні став старшим в сім’ї і власними мозолями відчув всі труднощі відбудови зруйнованого війною господарства.
Навчаючись у Київському університеті, позаштатно працював у редакціях різних газет. По закінченні вузу працював завідувачем відділу поезії “Літературної України”, заступником директора Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, завідуючим відділу літератури та мистецтва журналу “Ранок”. Упродовж багатьох років — головним редактором журналу “Піонерія”.
Друкуватись почав, ще навчаючись у школі. Вихід на люди багатьом таким, як і Микола Сингаївський, початківцям давали районна газета “Радянське Полісся” та обласна “Радянська Житомирщина”. Школярем восьмого класу починаючий поет зі сцени вітав депутата Максима Рильського, який приїздив до Житомира на зустріч із виборцями. Пізніше в газеті з’явилась добірка його віршів із напутнім словом сивочолого майстра. Його мудрі поради він чує і нині. Рильський учив любити слово, як садівник дерево. Сад поета не лише корінь і крона, а й тривожний світ людських почувань і пристрастей.
В 1958 році побачила світ перша збірка для дітей “Жива криничка”. Схвальним словом про неї відгукнувся незабутній Михайло Панасович Стельмах.
Відтоді прийшло до читача понад сорок книжок — поетичних і прозових. З них — половина для дітей. До самої смерті поета не полишала терпка надія: написати щось ніжне, цікаве і зворушливе для цього допитливого, вдячного читача — Дитини. Адже діти — наше дзеркало. І митцю завжди хочеться бачити себе в них — сонячних чистих дзеркалах майбутнього.
В 1968 році поетичні книги “З березнем по землі”, “Архіпелаги” були відзначені премією імені О. Бойченка. За книги “Вогневиця” і “Поступ” Микола Сингаївський удостоєний звання лауреата Республіканської комсомольської премії імені М. Островського. Пізніше поет став лауреатом премій імені Лесі Українки та імені М. Трублаїні.
Поет згадував: “Скажу ще про один жанр мистецтва, до якого я небайдужий. Це — пісня. Вона володіє мною з дитинства, з юнацьких років. Я був гармоністом на сільських празникових гуляннях, гармошка для мене і нині дивовижний інструмент у розумінні настрою. Грав на струнних, кохався у народних мелодіях і нині записую народні пісні. Вони — чисте повітря поезії і нашої культури взагалі. Впродовж тридцяти років творчої праці я мріяв і намагався сам створити пісню. Багато мелодій, написаних композиторами на мої вірші, знайшли дорогу до серця людського. Стали “співучими” серед людей “Чорнобривці”, “Безсмертник”, “Полісяночка”, “В краю дитинства”, “Сонце в долонях”, “Розляглося наше поле” та інші.”
Одна зі збірок Миколи Сингаївського має назву “Я родом із пісні” — свідчення любові автора до цього об’ємного і трудного жанру. Також поет видав збірки пісень “Чорнобривці”, “Безсмертник”, “Співучий календар”, “Материна пісня”.
Дмитро Павличко у передмові до збірки пісень “Безсмертник” писав: “Пісні М. Сингаївського близькі до фольклорних, ясні й прості за образною системою, але головне їхнє достоїнство в тому, що вони відбивають зворушення сучасної людини, яка шукає й знаходить основоположні моральні цінності в своєму зв’язку з рідною землею, бачить свою душу крізь чисті джерела того краю, де минулося її дитинство”.
Микола Сингаївський помер 22 лютого 2013 р. у віці 77 років після тривалої хвороби.
Безсмертник (муз. О. Зуєва) – Костянтин Огнєвий
В краю дитинства (муз. В. Філіпенка) – Тетяна Русова
Волошкове поле (муз. Л. Попернацького) – Катерина Василенко
В сузір’ї братерства (муз. О. Осадчого) – Людмила Артеменко
Жменька рідної землі (муз. Л. Попернацького) – Іван Попович
Зорепад (муз. М. Гаденка) – Алла Кобилянська
Карпатські дзвони (муз. В. Іванцова) – Василь Волощук
Колискова зорі (муз. І. Кириліної) – Ніна Матвієнко
Криниця любові (муз. В. Волощука) – Анатолій Кобзар
Любові цвіт (муз. Є. Осадчого) – Тетяна Кочергіна
Мовою матері (муз. Ю. Шевченка) – ВІА “Кобза”
Пісня любові (муз. О. Семенова) – Лідія Відаш
Синові в дорогу (муз. В. Філіпенка) – Микола Кондратюк
Станція Древлянка (муз. В. Волощука) – Анатолій Кобзар
Ти за мене заміж вийди (муз. О. Екімяна) – ВІА “Чарівні гітари”
Тополина земля (муз. А. Філіпенка) – Раїса Кириченко
Додайте будь-ласка “Наталочка-школярочка”
Чудова підбірка! Ви не могли б додати пісню “Тиша тишу доганяє” (Співуча тиша)? Ніде не можу знайти. Будь ласка, якщо десь в архівах є. Вже не перший рік намагаюся знайти, але все ніяк. Буду дуже вдячна. Впевнена, не лише я ) Пісня дуже гарна.
У нас нажаль цієї пісні немає…
Якщо ще шукаєте “Тиша тишу доганяє”, її композитор Ю.Шевченко недавно помер і Тріо бандуристок завантажили цю пісню. Не знаю, чи тут можна додавати посилання, тому просто ділюсь описовою інформацією. Сама дуже довго цю пісню шукала. Мама просила.
У фейсбук пошукайте групу Тріо бандуристок Українське радіо. На заставці відео – чорно-біле фото композитора. Не переплутаєте.