Турець Володимир Григорович – український співак, Народний артист України, лауреат літературно-мистецької премії ім. Д. Луценка “Осіннє золото”.
Народився 31 травня 1945 р. в селі Курилівцях на Вінниччині.
В 1971 р. Закінчив Київську консерваторію (клас В. Козерацького). Будучи студентом консерваторії, отримує запрошення від Г. Верьовки працювати в Українському народному хорі.
37 років працював солістом уславленого Академічного українського народного хору ім. Г. Верьовки.
З 2000 – професор, викладач вокалу Інституту музичного виховання Свінтокшиського університету ім. Яна Кохановського в м. Кельцах, Республіка Польща.
В репертуарі співака — класична музика, українські народні пісні, романси, твори О. Білаша, П. Майбороди, І. Шамо та інших композиторів, які стали улюбленими для багатьох слухачів не лише в Україні, а й за її межами.
Про творчий шлях співака знято телефільм “Таємниця любові” та музичний телефільм “Барви України”.
Записано декілька компакт-дисків: “Пісня для тебе…”, “Рідна земле моя”.
Володимир Григорович мав сина та двох онуків. Дружина — Турець Валентина Антонівна 1949 року народження. Син — Турець Владислав Володимирович 1981 року народження. Онуки Тарас та Богдан, 2007 року народження.
Володимир Турець помер 9 червня 2012 р. Похований у с. Козин Обухівського району на Київщині.
Грона любові (В. Дунець – Н. Козак)
Два журавлі (О. Білаш – М. Ткач) – з Іваном Нечипорком
Журавлина туга (О. Білаш – В. Котляр)
Києве наш златоглавий (К. Мясков – Г. Киреєв)
Мамо, які в мене очі (К. Мясков – А. Драгомирецький)
Підкручу я чорнії вуса (В. Верменич – А. М’ястківський)
Пісня про матір (М. Корецький – Б. Олійник)
Сину, качки летять (О. Білаш – М. Ткач)
Сповідь пам’яті (Ю. Рожавська – Д. Луценко) – з Іваном Нечипорком
Володя був моїм приятелем. Народилися та виросли майже рядом – 7 кілометрів один від одного на Вінничині. Подружилися у Келцях (Польща), де працювали професорами у тому самому університеті (Педагогічний Відділ): він в інституті музичної освіти, а я в інституті педагогіки і психології. Добре нам було разом, а особливо після того як загинула моя дружина, а потім і його Валентина. Нашій взаємній пйдтримці не було ціни!
Остатня розмова з Володею була 7 червня рано перед його від”їздом на вокзал (від”їжджав до Києва).
Дуже сумую з втрати. Бракує мені братньої душі!