Богдан Янівський звернувся до пісенного жанру в 1967 році. В його пісенній спадщині можна провести умовну класифікацію, де помітним є звернення композитора до віршів одного поета для створення багатьох творів. Вірші Богдана Стельмаха подобалися композитору, він написав багато пісень, звернувшись саме до цієї поезії. З 1967 – по 1979 роки, народилися твори, які виконуються і є відомими в наш час. Серед найвідоміших творів на слова Б. Стельмаха, такі: “Залицяльники” (1967 р.), “Гуси-лебеді” (1969 р.), “Колискова для матері” (1972 р.), “Є на світі казка” (1973 р.), “Карпатська колисанка” (“Верховинська колискова”, 1974 р.), “Не забудь”(1978 р.), “Осінні тихі дні” (1979 р.)
В 1967 році Б. Янівський написав пісню “Залицяльники” на слова поета Богдана Стельмаха. В музиці цього твору, відчутний тісний зв’язок із народною піснею, розкриваються почуття закоханих людей. Написаний, як і багато його інших творів, які будуть розглянуті далі, для виконання в дуеті. В творчості композитора надзвичайно помітним є використання саме дуетних форм викладу мелодії. Це своєрідна сучасна інтерпретація жартівливої народної пісні. Однією з перших ознак за якою ми можемо відчути цей зв’язок – це тематика твору. Згадаймо деякі українські народні пісні, такі як “Ти до мене не ходи”, “Через сад, виноград”, та багато інших, неперевершених взірців народного мистецтва, в яких так само як і в пісні «Залицяльники» розповідь ведеться про закоханих героїв. Жвавість, грайливість, гумор – головні складові компонети даного твору.
В задумі композитора, пісню повинен заспівувати один виконавець (чотири такти), а далі повинен звучати дует (чоловічі голоси), що зображає двох невдах, які розповідають історію про невдалі залицяння до дівчини.
Поезія Богдана Стельмаха, яку вдало підібрав композитор, прекрасно зливається в одне ціле із створеною музикою. Вже під час вступу музичний матеріал розкриває зміст і характер твору. Звучання останніх акордів вступу налаштовує виконавця і слухача на подальшу розповідь про пригоди двох парубків. Музика і літературний текст так органічно зливаються безпосерсдньо завдяки вміло створеній мелодії, а треба зазначити, що вона не є інтонаційно складною. Б. Янівський, керуючись застосуванням простої мелодики і ритміки, створив надзвичайно доступний для загалу твір.
Однак, в творі постає інша проблема та цікаве завдання. Пісня написана в куплетній формі і тому виконавці мають надзвичайно яскраву нагоду виразити всі задуми композитора за допомогою власних можливостей. Тобто, автор дає виконавцям змогу власними зусиллями створити образ, проявити свою здатність творити, а це є дуже важливою ознакою характеристики доброго, вмілого виконавця.
Щодо супроводу, то варто зазначити, що композитор надав йому виключно підтримуючу роль. У партії фортепіано, в лівій руці використане своєрідне остинато, що надає звучанню акомпанементу рівності, і зосереджує слухацьку увагу на точності ритмічної та метричної сторони твору.
На прикладі даного та й багатьох інших творів можна спостерігати тісний зв’язок між творчістю Б. Янівського та народною творчістю. А ця ознака є хорошою, тому що в нашій, українській народній творчості є багато унікальних взірців, з дослідження і детального вивчення яких, розпочалося творення українського професійного мистецтва, зокрема музичного.
Для своїх пісень Б. Янівський підбирає цікаві теми і образи. Звернувшись до поезії Б. Стельмаха, в 1973 році, він створює пісню “Є на світі казка”, в якій за допомогою майстерності і вміння розкривати в музиці літературний текст, створив дещо фантастичні образи . Із самої назви пісні випливає весь зміст. Композитор розпочинає твір вокалізом, який виконує роль вступу до подальшої музичної розповіді. Чотири перші такти звучать у виконанні одного голосу, а далі вступає другий і тим самим продовжує думку автора. Короткий по тривалості вступ несе в собі великий обсяг інформації, потрібної для сприймання твору.
В загальному, пісня має грайливий, веселий характер. Щоб повністю відобразити його, Янівський застосував оригінальні гармонічні і мелодичні засоби, зокрема: перехід на початку приспіву у тональність fis-moll, що якоюсь мірою несе в собі таємничість і загадковість. Що стосується мелодії, то вона завдяки темпові і ритмічним особливостям, є доступною для слухача і виразно відображає настрій пісні .
Виходячи із казкового тексту, Б. Янівський знайшов дуже вдале вирішення його в музиці. Композитор створив на перший погляд інтонаційно просту мелодію куплету, для виконання одного, а можливо і двох виконавців в унісон. А приспів, зі словами “Там тебе чекає юний князь…” – за задумом композитора повинен виконуватись в дуеті (двоголосся побудоване на основі інтервалу “терція”).
Богдан Янівський великої ролі надає супроводу, який допомагає виразити характер твору. Завдяки вдало написаному супроводу, мелодія набуває повноти, вона ніби оздоблена прикрасами. Також, акомпанемент виконує без сумніву допоміжну функцію. Прекрасний баланс між словом і музикою, допомагає слухацькій аудиторії перейнятися задумом авторів і «побачити все на власні очі»
Довершеним, вважається той твір, в якому спостерігаються органічне поєднання всіх засобів музичної виразності. На мою думку, в даній пісні, Янівський вміло досяг гармонії і довершеного балансу між цими двома поняттями. Під час прослуховування пісні «Є на світі казка», слухач насправді занурюється у світ казки, у чудовий світ дитинства, де кожна людина є бажаним гостем.
До поезії Стельмаха, Б. Янівський звертався з 1967 року – по 1979 рік. На протязі цих років композитор створив пісенну галерею образних сфер. Одним із найцікавіших “експонатів” можна назвати твір “Колискова для матері”. Написана пісня в 1972 році. Окрім всіх моментів, що стосуються музичного матеріалу, в цьому творі зібрано дуже багато почуттів, особливо відчутним є присутність відчуття болю і втрати. В музиці передані всі тонкощі голосу людської душі, а особливо душі матері, що втратила найдорожче з усього, що в неї було на світі. Сини, співаючи матері колискову увісні, промовляють: «Далі жити треба…», тому що наступає ранок нового дня, нова сторінка у житті найдорожчої для них людини.
Музика вступу, уже настроює слухача на відповідні думки, несе багато інформації про події, що будуть оспівані в пісні.
Композитор тісно пов’язав текст і музику , роблячи потрібні музичні акценти на відповідних моментах в літературному тексті. Мотиви колискової, слухач може виразно почути на словах: «Люлі, синку, люлі…» – яскравий приклад взаємозв’язку тексту і музики. Дуже доречною в даному музичному епізоді, є зміна тональності з мінору на мажор, що надає словам світлого смислового відтінку.
Пісня написана для одного виконавця (соло). Композиторська майстерність виявилась і у написанні акомпанементу до неї. В супроводі відчувається підтримка для голосу, для мелодичної лінії.
Безумовно, музика по характеру, цілком повинна перебувати в гармонії з текстом. Б. Янівський, саме зумів відтворити в мелодії і в акомпанементі весь зміст літературного тексту. Композитор використав відповідну до тексту ладово-гармонічну систему, це: уміле поєднання мажору і мінору у відповідності із словом ; використання основної тональності с-moll, що завжди асоціювалася з кольором трагізму.
Для втілення задуму твору, композитор обрав куплетну форму викладу. Цей твір можна тісно пов’язати з українською пісенною спадщиною, з жанром побутової музики, що розповідає про ту, чи іншу подію, що трапилась з головним персонажем твору, а також про його почуття і переживання. В даному випадку, це страшне почуття болю і втрати найрідніших людей. Слухач має можливість за допомогою музики, повністю пережити всі події. І це є яскравим свідченням того, що пісенна форма є найкращою для розкриття тонкощів людської душі, усіх її найпотаємніших закутків.
Пісня Б. Янівського – це цілісна розповідь, що спонукає слухачів до роздумів над глибокими за змістом подіями що оспівувалися в даному творі.
В 1972 році також була написана пісня на поезію Богдана Стельмаха “Голубівна”. Музика насичена барвами народності, які проявляються у використанні особливих зворотів, а також своєрідною є і тематика твору. Безперервність мелодичної лінії, незвичні і цікаві ладово-гармонічні співставлення, прекрасно підібраний літературний текст, зв’язок з народною пісенністю – все це, являється суттєвими складовими даного твору.
У чотирьох тактах вступу, Б. Янівський вмістив багато вагомих факторів, що допомагають зрозуміти загальний характер пісні. Використання образного перевтілення людських почуттів у почуття птаха, є досить поширеним явищем в історії української музики. Отож, завдання композитора полягає в тому, щоб донести сформований образ до глядача, і переконати його в правдивості цього перевтілення. В даному випадку «голубівна» – це образ жінки, що шукає свою долю, але не знає в котрий бік дивитися, куди податися щоб нарешті зустрітися з нею.
Мелодика даного твору, безумовно, тісно пов’язана з народним мелосом. Натомість, гармонічна мова, є більш новітньою та сучасною.
Пісня написана в куплетній формі, проте, композитор застосував цікавий новаторський прийом, що зосереджує увагу на «слові», це – речитатив на початку третього куплету, що супроводжується бурхливим акомпанементом і модуляцією з c-moll в d-moll, що несе величезний сплеск емоцій. Музика стає емоційно насиченішою , почуття неспокою переповнюють як слухача, так і виконавця. На словах: «Сіла-впала, крила склала –
Голуб – вбитий…», чується динамічне зростання з нюансу «piano» до «forte». Повторення одного мотиву і слів «Голуб вбитий» – підкреслює характер розпачу. На цьому страшному моменті твір закінчується.
Отже, прослухавши пісню «Голубівна», можна провести чітку паралель між минулим і сучасним, між уже набутими, утвердженими правилами і тим, над чим можна подискутувати. Композитор підібравши відповідний текст, поставивши його на музику і написавши довершений супровід в стилі сучасності, зробив великий мистецький «міст»,що поєднав два різні береги, світогляди і культурні традиції.
Богдан Янівський був одним з тих композиторів, які долучилися до створення української пісенної естради. І саме в період становлення цього нового жанру, з’являється велика кількість творів, які в наш час дуже яскраво відрізняються від пісенної естради сьогодення. Аналізуючи твори Б. Янівського не можна не помітити зв’язок їх із професійною класичною музикою. Прикладом такого зв’язку є твір на слова Ліни Костенко “В пустелі сизих вечорів” який був написаний в 1972 році. На мою думку даний твір є глибоко філософським і емоційним. Це особливо відчувається в поезії, яку обрав композитор.
Пісня складається і з невеличкого вступу, трьох куплетів та двох приспівів. В чотирьох тактовому вступі, в помірному темпі на фоні хвилеподібного акомпанементу звучать ніби синкоповані уривки якоїсь мелодичної думки, яка налаштовує співака на початок вокальної мелодії.
В основі заспіву твору лежать короткі речення що в результаті поєднання складають великі змістовні фрази. Зв’язок музики із словом є безумовно запорукою вдалого підведення музики заспіву до початку приспіву, де мелодична лінія стрімко підіймається вгору. Без змін проходить і другий куплет. Після другого куплету виконується прекрасний інструментальний програш, який чимось нагадує класичний фортепіанний твір. Композитор використав мелодичні прикраси (мордент, групетто) для підкреслення витонченості мелодії, а також для переосмислення сказаних слів. Після третього куплету звучить приспів з іншими словами, а отже композитор напевне мав намір цим самим підкреслити роль поезії.
Пісня написана в тональності a-moll, але композитором використані відхилення всередині кожного куплету в тональності D i S, тобто в F-dur i E-dur, а також використання гармонічного мінору. Ці всі особливості гармонічного письма, притаманні Б. Янівському, дають можливість слухачам відчути свіжість і новизну в пісенній творчості композитора.
Супровід в даному творі займає чи не найважливішу позицію. Саме він показує розвиток в поетичній та мелодичній лінії. Згадавши прозору фактуру акомпанементу на початку твору ми бачимо яскраве переосмислення його в подальшому розвитку музичного матеріалу. Так, після програшу акомпанемент починає набирати обертів і в останньому проведенні приспіву композитор для підкреслення використав прийом акордового викладу супроводу, який залишається таким до самого завершення твору.
Як висновок, треба сказати, що даний твір займає особливе місце у творчому доробку композитора, насамперед через глибокий мелодичний і поетичний зміст.
В 1977 році композитор вирішив створити ще один пісенний шедевр. Для втілення своїх задумів звернувся до теми, яка з давніх-давен оспівується у поезії та в піснях – це тема кохання. Поезія Романа Лубківського надихнула композитора на написання чудової музики. Отож, пісня “Чекання” – на перший погляд звучить як пісня-діалог, де двоє закоханих людей, співаючи по-одному, а потім разом, висловлюють своє величезне бажання бути завжди поряд один з одним.
Чотири перші такти куплету виконуються одним виконавцем (в першому куплеті – жін. гол., в другому куплеті – чол. гол.), а далі голоси зливаються в дует. Третє проведення теми звучить у виконанні двох виконавців.
У всьому пісенному доробку Б. Янівського , не можна не помітити значимості вокальної лірики. Ідейність цього жанру в його творчості, виражається у зображенні благородства, краси людських почуттів, що наповнені вірою в прекрасне майбутнє.
Даний твір наповнений життєрадісністю, яка передається у звучанні голосів виконавців, особливо, коли вони зливаються в єдине ціле. Два куплети написані в тональності B-dur, а третій, який співаки виконують удвох – у світлому C-dur. І вже те, що композитор використав мажорні тональності, свідчить про його бажання внести в душу кожного, те світле, радісне, перехоплюючи подих почуття кохання.
Поезія Р. Лубківського, дала поштовх творцеві музики для написання ліричної задушевної мелодії, що як море розливається в голосах людей. Акомпанемент прикрашає голос прекрасними гармонічними барвами, підкреслює всю красу і багатство мелодичної лінії, допомагає набути їй цілісності і довершеності. На останніх словах «Нам усміхнеться світ», автор музики поставив великий змістовий акцент, створив своєрідну кульмінацію підкреслену супроводом, де використав арпеджовані пасажі. Після них звучить чотирьохтактова кода, яка завершує весь хід думок.
Пісня «Чекання» – це своєрідний ліричний гімн коханню, одному з таких почуттів, які ніколи не вмирають.
Серед великої кількості пісенно-романсової творчості Богдана Янівського можна легко помітити твір, який є до сьогоднішнього дня популярним, це пісня “Не забудь”, написана в 1978 році на слова Богдана Стельмаха. Лірика і почуття кохання переповнюють даний твір. Надзвичайна світлість і чистота цих невмирущих почуттів, виражена як у музиці, так і в словах. Напрочуд тонко, Б. Янівський зумів відчути весь зміст літературного тексту, і перенести все тепло високого почуття в музику.
Співвідношення «текст-музика» – надзвичайно гармонійне. Музична мова наповнена світлими емоційними барвами. Інколи, низхідні мелодичні звороти асоціюються з відчуттям спогаду. Плавний, прозорий перехід однієї фрази в іншу, – створює враження плинності і логічної безперервності думки авторів.
Мінорна тональність, у прекрасні світлі тони пісні, мимоволі вливає іскорку суму, печалі, та навіть тривоги за щось.
На словах: «Не забудь, сніги впадуть…», слухач має змогу дуже чітко почути розвиток музичної думки, який призводить до логічного початку наступного куплету. Секвенцій ні звороти на словах «Вирує пам’ять як ріка», дають можливість відчути стрімкий мелодичний розвиток як при виконанні цієї музики, так і під час прослуховування її.
Щодо мелодики, то слід відзначити, що композитор в даному творі неодноразово скористався секвенційними зворотами. Згадавши музику творів П. І. Чайковського, де секвенція займала вагоме місце, пригадуємо надзвичайні, емоційно виразні підходи до кульмінації . Завдяки правильному використанню цих прийомів, кульмінація завжди буде неперевершеною в музичному плані . Треба зазначити, що Б. Янівський дуже професійно і переконливо підійшов до використання цих прийомів.
При куплетній побудові пісні, композитор зумів втілити в неї риси, що притаманні романсу:
– присутність вальсоподібної ритмометричної структури;
– кантиленна, емоційно виразна мелодика;
Ці, та інші риси надали пісні «Не забудь», динамічності в розвитку і ніжної мрійливої елегійності. Тут яскраво відчутний вплив кращих традицій української пісенної лірики. Вони проявляються у гармонії музики зі словом, у використанні відповідної ритміки і мелодики, а також у відповідності з уже відомими зразками ліричної української пісні.
Богдан Янівський – композитор, який звернувся у своїй пісенно-романсовій творчості до поетичних робіт великої кількості українських поетів. Серед них поет Роман Кудлик, на його слова написані такі пісні: “Вишнева віхола” (1981р.), “Кораблики дитинства” (1985р.), “Зорепадні ночі” (1986р.). До першої з них хотіла б привернути особливу увагу.
“Вишнева віхола” – написана композитором в 1981 році для вокального дуету в супроводі фортепіано. Відразу увагу привертає вступ, який по особливому розкриває настрій і головну ідею твору. Вже в музиці вступу відчутним є “дихання” двох людей. Тобто композитор вже у вступі зумів передати основу задуму (діалог двох голосів у партії супроводу). Дану композицію можна на перший погляд охарактеризувати як картину природи, але за поетичною назвою заховані ще й спогади людей.
Наскрізний розвиток матеріалу дозволяє побачити в даному творі риси романсовості. Насамперед увагу привертає розгорнута форма з репризою, а також із своєрідною кодою. Протягом цілого твору в створенні мелодичної лінії, композитор використав пульсуючий рух тріолями. Це також можна віднести і до авторського прийому зображальності, в даному випадку зображається “заметіль” цвіту вишні. Б. Янівський написав чудову мелодію, для двох голосів, які то звучать в унісон, то розливаються у звучанні подвійного звука.
Твір написаний у B-dur, це світла, яскрава тональність, яка допомагає виразити основну думку твору. Але в кульмінації композитор переносить слухача в тональність d-moll, і бачимо ланцюжок акордів, що відносяться до цієї тональності (d – g – A – d).
Акомпанемент в даному випадку відіграє доповнюючу роль. Б. Янівський – композитор, який дуже тонко відчуває яким саме повинен бути супровід. Він надає йому рівно стільки значення, скільки вимагає мелодія і слово. Акомпанемент побудований в основному на акордах, вони представлені в гармонічному і мелодичному викладі. Супровід органічно зливається із вокальною лінією і разом вони створюють відповідний образ та настрій.
Пісня “Вишнева віхола” – насичена теплими барвами весни, але разом з тим, в ній присутнє відчуття спогаду. Тобто, через призму пейзажної лірики слухач має змогу потрапити в людську свідомість і відчути якими саме є ці спогади. Проаналізувавши цей твір, можна сказати, що Б. Янівський з особливою увагою підбирає тексти до своїх пісень, яскравим прикладом цього є даний твір.
В своїй творчості Богдан Янівський звернувся також до поезії великого і славного українського поета Івана Франка. На його вірші були створені пісні “Червона калино, чого в лузі гнешся”, та “Ой жалю, мій, жалю”. Пісня “Червона калино, чого в лузі гнешся” написана у 1981 році – а це період розквіту творчих сил композитора. Вона пройшла випробовування часом, витримала його, і в результаті увійшла до скарбниці української пісенної класики. В 2006 році виповнилося 25 років від часу першого її виконання. Вся Україна чула і знає цей прекрасний твір.
Поезія Івана Франка надихнула Богдана Янівського на створення мелодії широкого діапазону, яка в подальшому розвитку набирає динамічного підйому і викликає у слухача емоційну напругу. Слід відзначити, що вірші І. Франка, належать до наспівного типу поезії.
Тематика пісні, її прекрасна мелодика не може пройти «повз вухо» кожного люблячого українську пісню співака. Тому її співають окремі виконавці, дуети, тріо, і вона завжди слухається як новий твір, який несе в собі свіжість настрою.
«Червона калино…» відноситься до пісень які однаково добре сприймаються у виконанні різних виконавських складів, а також з використанням різного складу супроводу. Це може бути фортепіано, оркестр народних інструментів, симфонічний оркестр, інструментальний ансамбль як класичного так і естрадного плану. В кожному випадку слухач має змогу пережити пісню по-новому, але у всіх інтерпретаціях присутній дух української народної пісенності. Характер мислення композитора невіддільні від народної пісенної творчості. Існує чимало моментів що пов’язують даний твір з народною піснею, зокрема це зміст кожного куплету. Надзвичайно помітним явищем в цій пісні є плинність думки, що переливається з одного куплету в інший.
Майстерність композитора дала можливість йому створити пісню, що відповідатиме стану душі кожної людини, незалежно від віку чи статі. Однак, треба помітити, що виконання твору жінкою все таки буде різнитися із виконанням цього ж твору чоловіком, навіть якщо вони будуть застосовувати однакові виконавські прийоми і засоби. Мимоволі, незадумуючись, жінка створить ліричніший і ніжніший образ.
Дослідження показують, що тільки вибрані люди можуть створювати «пісню». Це не просто текст, не просто музика, це завжди сукупність цих двох елементів. Якщо між ними, в результаті невтомної праці композитора виникає зв’зок, то таку пісню можна вважати беззаперечно вдалою.
Пісенна спадщена Богдана Янівського налічує понад 50 творів. Помітним є те, що композитор на слова одного поета пише кілька пісень. Так і на вірші Петра Шкраб’юка він написав пісні: “Журавочка” (1985р.), “Де райдуга світить – немає зими” (1986р.), “Карусель” (1986р.), “Забобон” (1988р.), “А чому?” (1992р.), “Яблуневі сни” (2004р.). На мою думку, “Журавочка” – є справжнім українським романсом в якому композитор втілив всю свою майстерність мелодиста. Мелодика твору вражає своєю цілісністю. Плинність мелодичної лінії та безперервність її зумовлена вдалим поєднанням мелодії із ритмічною структурою твору. В музиці вступу, в тонкощах прозорої фактури, вже є натяк на вокальну мелодію, що зазвучить у п’ятому такті. Треба звернути увагу на те, що Б. Янівський пише вокальну мелодію інтонаційно рівну і на перший погляд просту, але в цій простоті схований високий професіоналізм композитора. Перші слова куплету звучать в супроводі ПРАВИлЬНА НАЗВА. Паузи у вокальній партії миттєво заповнює супровід, що ніби вплітається в мелодію вокаліста. На початку приспіву в музиці відчувається яскравий емоційний підйом, який композитор вдало підкреслив акордовим викладом теми у партії фортепіано. Мимоволі складається враження, що вокальна мелодія ніколи не залишається без вагомої підтримки супроводу. Цікавою є і сама структура твору: після першого куплету знову повертається музика вступу, однак звучить вона зовсім по-іншому, ніби завершує думку що прозвучала в першому куплеті; після проведення другого куплету і приспіву, композитор переносить основну тему в партію фортепіано, її акордовий виклад допомагає зосередити увагу слухача на створеній автором образній сфері твору.
Романс написаний в тональності a-moll. Вибравши саме цю тональність, композитор намагався підкреслити простоту і щирість створеного образу Журавочки і пов’язати його із людськими почуттями та переживаннями. “Журавочка” – твір, який відрізняється особливою красою гармонічної мови. Використання на початку приспіву А-dur надає музиці особливого забарвлення. Багатство і різнобарв’я гармонічної мови є своєрідним надбанням сучасної музики.
Отже, з усього вищесказаного, можна зробити висновок, що “Журавочка” – це синтез кращих традицій класичного романсового мистецтва і надбань сучасної української вокальної музики.
Серед надрукованих пісенних зразків творчості композитора зустрічається ще один романс на слова Петра Шкраб’юка, написаний в 1986 році “Де райдуга світить – немає зими”. В ньому оспівується прекрасне почуття кохання, і райдуга в даному випадку – це щастя, краса і кохання.
Мелодія вступу побудована на секвенційних нисхідних зворотах, вони як лейтмотив будуть пронизувати кожне мелодичне проведення. У восьмому такті вступає голос . Композитор надав вокальній партії великого значення. Так само як у вступі звучить нисхідна секвенційна тема куплету, а фортепіано в той час виконує акомпануючу роль і легкими акордами підтримує виконавця-вокаліста. Мелодична лінія куплету є ніжною і безперервною, Б. Янівський не поставив жодної паузи, тому під час виконання, співак повинен якомога точніше відобразити безперервність думки композитора, а також створити безмежну “випуклу” фразу.
У приспіві композитор продовжив розвиток основної теми твору, але дещо змінив виклад самої мелодії – після кожного мотиву автор поставив паузу, і тим самим звернув увагу на поетичний текст.
Романс складається із трьох куплетів і приспіву, який повторюється після кожного з них, проте композитор в нотному тексті створив три різні закінчення думки: перше проведення закінчує вокаліст; в другому проведенні після закінчення вокальної мелодії, думку продовжує фортепіано, звучить мелодія побудована на темі вступу; третє проведення відрізняється від двох попередніх тим, що композитор пише вокаліз, і основна тема вступу, що звучала у фортепіано переноситься в партію вокалу.
Кожен твір Богдана Янівського – це окрема історія. І романс “Де райдуга світить – немає зими” не є винятком. Тема кохання, є чи не найпопулярнішою в мистецтві, і дуже важко створити щось, що би привернуло увагу пересічної людини. На мою думку, Богдану Янівському вдалося написати нову сторінку у пісенному мистецтві України, і доказом цього є його прекрасні романси, серед яких “Де райдуга світить – немає зими”.
Пісня “Будь щаслива, сестро” написана в 1986 році, являється одним з тих творів Богдана Янівського, в якому оспівується почуття до рідної і близької людини, висловлюється побажання щастя у житті. В помірному темпі звучить двотактовий вступ, який містить в собі інформацію про загальний характер твору.
І в куплеті і в приспіві композитор застосовує двохголосний виклад теми, проте двоголосся є тільки в окремих місцях, і цим, композитор підкреслює значення слів. Приспів написаний в розгорнутій формі – в першій частині повністю повторюється мелодія куплету; друга частина написана для двох голосів, композитор використав багато хроматизмів у написанні мелодії цієї частини приспіву.
Особливими, з музичної точки зору, є закінчення кожного проведення куплету і приспіву. Тут відчувається схожість із романсом “Де райдуга світить – немає зими”
Прослухавши велику кількість творів Б. Янівського, не можна не помітити, як по-особливому композитор продумує супровід для кожного з них. Пісня “Будь щаслива, сестро” не є винятком. В куплеті, чуємо гармонічну підтримку голосу, а в приспіві, разом із вокальною партією бачимо і розвиток інструментальної партії – вона набуває особливого значення, допомагає співакові висловитися. Композитор застосовує пасажі, як один із засобів виразності, в програші – фортепіано виконує самостійну ведучу роль.
Богдан Янівський – прекрасний мелодист, але не можна не помітити різнобарв’я його гармонічної мови. Треба звернути особливу увагу на гармонію – вона по-новому особлива. Поєднання основ класичної і сучасної гармонії дозволило композитору написати пісню, слухаючи яку, слухач має можливість потрапити саме в ті роки, коли вона була написана, тобто пісня стає обличчям епохи.
Композитор в даній пісні знайшов близьку його світовідчуттю емоційно-образну сферу та індивідуальну манеру висловлювання. Вдало зумів відтворити характер тематичного розвитку і точне співвідношення словесного і музичного ритму.
“Зорепадні ночі” – один із розважальних творів композитора, створений в 1986 році, на вірші поета Романа Кудлика, але він заслуговує на особливу увагу, тому що написаний в стилі “танго”. Це не дивно, адже танго займає значне місце в музичній культурі України. Чимала кількість композиторів Західної України в своїй творчості зверталася до цього танцю.
Процес популяризації танго особливо особливо торкнувся Західної України. Композитори Галичини намагалися бути в руслі європейської розва-жальної музики. У Львові, вже в 1930-40-х роках, плідно працювали такі “корифеї” “тангового” напрямку розважальної музики як Б. Весоловський, Я. Барнич Є. Козак.
Композиційна основа танго “Зорепадні ночі Б. Янівського витримана в рамках європейського танго-шляґеру.
Ритмомелодика даного твору увібрала в себе риси як європейського танго-шляґеру, так і українських пісень. Опираючись на європейські традиції, Б. Янівський будує мелодію, яка яскраво виражає сентиментальність почуттів та своєрідний “танговий” шарм. Для цього він широко застосовує низхідні півтонові ходи, які часто мають діапазон зменшених інтервалів, короткі синкоповані мотиви, а також інші елементи тангового європейського шлягеру. Цим досягається синтез певної статики образу та емоційних спалахів, а особливо вдало вищезазначені композиційні прийоми застосовані в заспіві.
Щодо тонального плану танго “Зорепадні ночі” то починається вокальна мелодія в основній тональності f-moll, а закінчується заспів в тональності C-dur , і раптовий перехід в f-moll на початку приспіву. В гармонічному плані твір поєднує в собі як типові “тангові моделі”, так і оригінальні гармонічні звороти.
Супровід даного солоспіву – синкопований, але точний з ритмічної точки зору. Тим самим підкреслюється особливий ліризм, імпровізаційність мелодії, її інтимність та сентиментальність. В основі супроводу лежать акорди, і тільки у вступі бачимо обігрування одного звуку нотами дрібних тривалостей. Акорди в поєднанні з задушевною мелодією надають даному солоспіву рис романсу, а короткі, типово танцювальні мелодичні звороти, в свою чергу, зберігають жанрову належність твору.
Композитор не тільки з успіхом адаптував європейське танго в українську розважальну музику, але й додав до цього жанру багато нових, заснованих на регіональному фольклорі цікавих елементів, одночасно не порушивши автентичність цього танцю. В цьому вбачається висока композиторська майстерність автора.
На зламі тисячоліть, в 1999 році Богдан Янівський написав ще один прекрасний романс “А ти зі спогаду”. Твір, який безумовно має право на життя. Це справжній класичний романс. У своєму музичному висловлюванні композитор відштовхувався від типових ладо-інтонаційних утворень українського міського романсу. Поетичний текст позначений елегійним настроєм. Віршована мова носить надзвичайно наспівний характер.
Пластична, кантиленна мелодія твору відповідає лірико-драматичному характеру її змісту, а якщо говорити про мелодичні побудови, то вони є широконаспівними, а в окремих місцях навіть аріозними.
Романс “А ти зі спогаду” відрізняється від інших присутністю в ньому частих повторів окремих мелодичних побудов, які автор позначив темповим наростанням, і які позволяють відчути безперервність фрази і цілісність форми композиції. Умовно можна провести поділ романсу на дві рівні за значенням частини. Композитор підписав спеціальні темпові позначення на початку кожної частини. Перша – Andante con moto, друга – Agitato. Це дає можливість виконавцю чітко зрозуміти характер музики. Твір складається із двох куплетів і приспіву, який повторюється після кожного проведення заспіву.
a-moll – основна тональність. В процесі розвитку музичної думки, композитор не виходить за рамки даної тональності. Кульмінація твору припадає на слова: “А поміж нами, поміж нами дороги, гори і міста…”
І треба зауважити, що кульмінація співпала в мелодії, гармонії, супроводі, в поетичному тексті. Майстерність Б.Янівського проявилася у вмінні органічно поєднати всі ці складові романсу, і мова іде не тільки про кульмінацію.
Акомпанемент відіграє важливу роль у підтримці вокальної мелодії, є моменти, коли він навіть дублює окремі мелодичні звороти, і тим самим надає мелодії красивого багатого тембрового забарвлення. Коли у вокаліста в тексті пауза, то її миттєво заповнює музика супроводу. Тобто, можна зробити висновок, що в романсі “А ти зі спогаду” роль супроводу і вокальної мелодії є цілком рівнозначною.
Манера висловлювання Б. Янівського у творах даного періоду виражається у нових естетичних поглядах і відчувається нова лінія думки в пісенному мистецтві.
Окремою сторінкою в житті композитора стали 2000-05 роки, тому що вони стали останніми роками його життя і творчості. Б. Янівський творив до останньої миті свого перебування на цьому світі. В цей період були написані прекрасні вокальні твори: “Пісня Назарія” (“Дзвони вічності” 2000р.), “Земле святая”, “Відлітали лебеді”, “Отче наш” (2001р.), “Різдвяна”, “Бойківчаночка” (2002р.), “Верба” (2003р.), “Мої літа”, “Яблуневі сни”, “В селі Руда”, “Матері” (2004р.), “Балада для мами” (2005р.). В ці роки композитор продовжував творчу співпрацю із знаними в Україні поетами Павлом Лехновським, Ільком Колодієм, Степаном Лепехом, Петром Шкраб’юком, Дмитром Павличком.
“Пісня Назарія” на слова Павла Лехновського – справжня “лірична поема” Б. Янівського. Відхід у вічність співаків, композиторів Володимира Івасюка, Ігоря Білозіра, Назарія Яремчука, не могли не знайти відгук і у серці, і у творчості Б. Янівського. Він створює ліричну, наспівну мелодію для двох голосів, в якій передає почуття поваги до прекрасного співака. Сучасні гармонічні звороти позволяють відчути вплив ХХІ ст.. на творчість композитора.
Пісня побудована на основі куплету-приспіву. Закінчення кожного куплету позначене емоційним і динамічним наростанням, і розв’язка настає тільки на початку приспіву. Композитор робить смисловий акцент на останні дві строфи кожного куплету і приспіву. Завдяки таким акцентам, слухач має нагоду повністю проникнути в суть слів і музики.
Закінчується пісня кількаразовим повторенням приспіву, і цей прийом композитора зосереджує увагу на утвердженні основної теми, що пройшла через весь твір.
“Земле святая” – пісня на вірші Любов Голоти, присвячена незалежності України. Богдан Янівський дуже часто звертався до теми любові до рідного краю. Типовою сучасною інтонацією вирізняється пісенний стиль композитора в даному творі.
В музиці твору яскраво відчутне прагнення Янівського якомога глибше розкрити художній образ. В заспіві присутні маршові ритми, а приспів звучить піднесено, рішуче. Зв’язок мелодії і слова допомагає вираженню ідеї твору. Пісня написана для дуету виконавців, проте, композитор не виключав виконання її соло. Але музика приспіву вимагає багатоголосся для того, щоб донести до слухача глибоку сутність твору.
Особливою яскравістю мелодики відрізняється пісня “Бойківчаночка”, яку Б. Янівський написав в 2002 році на слова Степана Лепеха. Їй притаманні запальні ритми і поспівки карпатського краю. Специфічне ладоутворення, синкопований ритм, народноладові гармонії, свіжі темброві сполучення і сучасне аранжування пісні – це нові жанрово-стильові риси, що були застосовані композитором. І це є яскравим свідченням того, що сучасний етап розвитку пісенного жанру синтезує основні напрями і тенденції попереднього періоду, і водночас демонструє риси художнього новаторства.
На мою думку, пісня “Бойківчаночка” є особливою у творчості композитора. Вміле використання елементів фольклору і вдале поєднання із цікавим поетичним текстом – дає можливість слухачам відчути всю красу фольклору Західної України. В тексті змальовується кохання і щастя двох людей, на фоні карпатських пейзажів.
Взагалі, ця тематика і використання фольклорних джерел було поширеним явищем в творчості багатьох українських композиторів (К. Стеценко, Я. Степовий, А. Кос-Анатольський, а пізніше В. Івасюк, М. Скорик та багато інших), і Богдан Янівський як представник Львівської композиторської школи також розкрився в цьому жанрі, і пісня “Бойківчаночка” – виступає як результат його розуміння даного жанру.
Напередодні свого 60-ліття Богдан Янівський написав пісню-підсумок, пісню-резюме на слова Ростислава Братуня – “Мої літа” . Вона стала відображенням і усвідомленням пережитого, в ній композитор зізнався у любові до рідного міста Львова, з яким його пов’язував життєвий і творчий шлях. Не випадково композитор нікому не довірив виконання цієї пісні, а записав її сам. Показово, що ця пісня жодного разу не звучала за життя композитора. Вперше, вона була виконана, як своєрідний реквієм, на похороні Богдана Янівського. Він зберігав її у своєму архіві, очевидно, саме з цією метою.
Кожна пісня композитора – це висловлення якогось почуття, але що стосується даного твору, то в ньому зібралося все сказане, і все що ще хотів сказати автор.
Наспівно-декламаційний тип мелодики, дає можливість уважно прослідкувати за сказаним словом. Гітарний перебір в куплеті підтримує вокальну мелодію, і сплітається з нею в єдине ціле. Тільки в програшах інструментальна партія набирає більш насиченого звучання, але дещо скорботний характер твору все таки супроводжує цілий твір. Кульмінація твору припадає на його завершення, коли звучать слова: “Моє життя – мої літа” на фоні п’яти ударів дзвону.
Ця пісня витримана на високому емоційному рівні. Не випадковим є те, що слова пісні були написані автором. В них висловлюється маса почуттів, щирих і правдивих.
“Лебединою піснею” Б. Янівського стала пісня, що була написана в 2005 році на слова Ілька Колодія – “Балада про матір”. Музика була написана за досить короткий відрізок часу, в ній чуємо подяку найдорожчій в світі людині – мамі. Пісня була записана на студії, всього за тиждень до смерті композитора.
Всі найтепліші почуття передав композитор в музиці. Наспівна, широка мелодія звучить і в заспіві і в приспіві, але завдяки виразній гармонічній мові композитора, слухач відчуває спокій в музиці куплету, тоді коли гармонія приспіву допомагає мелодії прозвучати в більш яскравому емоційному забарвленні.
Пісенність – стала основою мелодичної мови даного твору. З дотриманням пропорційного розподілу на фрази і речення, Б, Янівський збагатив її новими емоційно-смисловими елементами, в яких відчувається жива, побутова інтонація.
Пісня “Балада про матір” стала своєрідним взірцем розкриття образно-емоційного змісту теми самовідданої материнської любові і синівської вдячності в творчості Богдана Янівського.
Отже, в своїх прагненнях індивідуалізувати музичну образність, композитор був змушений звернутися до пошуків нових методів обробки інтонаційного матеріалу, що було нелегкою справою з огляду на потребу одночасного розв’язання принаймні двох завдань: вироблення власного композиторського почерку і подальшого розвитку і збагачення загальнонаціональної музичної пісенної спадщини. Для цього в своїй творчості Б. Янівський одночасно звертається до утверджених, класичних засад пісенно-романсового мистецтва, і виробляє виразні елементи власного сучасного художнього стилю, основу якого стає нерозривний зв’язок між музикою і словом.
В одному з інтерв’ю композитор сказав: “Нові імена поетів у творчості – не повинні бути самоціллю. Поруч безліч імен прекрасних поетів, поетів-класиків. Інша справа, чи зможеш ти в соїй музиці доповнити поета, вірніше, зробити його поезію ще ближчою до людей. Це дуже відповідально, і я з великою обережністю іду на цей крок. Якщо пісні “Червона калино, чого в лузі гнешся” на слова Івана Франка, чи “Як упав же він” на слова Бориса Олійника дістали своє маленьке визнання, то я просто щасливий, що своєю музикою не зіпсував поезію великих поетів.”
Б. Янівський дуже уважно ставився до вибору текстів для пісень, вважаючи їх не лише складовою жанру, але і магічним стимулом, поштовхом до творчості.
Б. Янівський – один з тих митців, пісенній творчості якого притаманне поєднання м’якої задушевної мелодії, певних особливостей фольклорних джерел та гострої ритміки сучасних естрадних танців. Він став продовжувачем лінії галицької популярної пісні.
(Л. КИЯНОВСЬКА // Українська музична культура)