Ростислав Братунь (1927—1995) – знаменитий український поет. Його творчий тандем з композитором Володимиром Івасюком подарував шанувальникам багато пісень (серед них «Пісня про тебе», «Незване моє кохання», «Літо пізніх жоржин»). Свого часу на ІІ з’їзді народних депутатів СРСР саме Братунь, відстоюючи позиції незалежності сказав Михайлові Горбачову: «А Україна буде вільною!».
Ростислав Братунь народився 7 січня 1927 року в місті Любомль, що на Волині. У 1950 році закінчив Львівський державний університет ім. І. Франка. Ще студентом видав збірку поезій. Подальші збірки — «Вересень», «Пісня про волю», «Вогонь», «Я син України», «Буйноцвіт», «Ватра», «Перехрестя», «Вітрила моєї долі», «Грані віку», «Одержимість», «Пора любові», «Цвіт жоржини» та ін. У його творчому доробку кілька книжок статей, памфлетів: «Крапка без «і», «Людина розправляє крила», «Слово гніву», лібрето опери А. Кос-Анатольського «Зарево». Здобувши авторитет, визнання, став головним редактором журналу «Жовтень» (сьогодні «Дзвін»), друкував твори заборонених режимом письменників, зокрема Антонича і Гжицького, а також публіцистику. Про мужність Ростислава Братуня і його порядність свідчить той факт, що в далекі 70-ті він відмовився бути «закритим цензором» праць українських дисидентів братів Горинів, В’ячеслава Чорновола, Ігоря та Ірини Калинців. До 1979-го очолював Львівську організацію Спілки письменників України. Знайомство з Володею Івасюком стало переломним моментом його життя.
Вже після смерті Івасюка Братунь писав у спогадах: «Ми йшли один одному назустріч. Ми настільки відчували один одного, як про це тільки можуть мріяти поет і композитор. Володя належав до людей, які не вміють прокладати дорогу ліктями — знаючи собі ціну, він — скромний аж до дрібниць. Але це було десь глибоко заховане почуття своєї повновартості, своїх можливостей. І все це впадало в око в буденному й громадському житті, не кажучи вже про творче життя. Мені хотілося зустрітися з Володею і, правду кажучи, мріялося про те, щоб він написав на мої поезії якусь пісню, хоча б одну».
Як у воду дивився Ростислав Братунь… Давно вже цей творчий тандем десь у міжзоряному просторі. Та вони лишили по собі «Передвістя», «Ватру», «Зустрічайте мене», «Юнацьку баладу», «Вогні Львова», «День з тобою», «Незване моє кохання», «Ноктюрн осіннього міста», «Перший сніг», «Білий серпанок», «Роки вже відшуміли»… А загалом тих пісень — 25, і це всього-на-всього за шість років спільної праці!
Перше печальне слово на похороні Івасюка у травні 1979 року мовив саме Ростислав Братунь — не побоявся, не зрадив, не відступив, і це коштувало йому посади голови Львівської організації спілки письменників та спокою до кінця життя. Наступного року Ростиславу Андрійовичу нанесли чотири удари кастетом. Він поїхав до Києва на вечір Павла Тичини, але на нього так и не потрапив – невідомі ледь не проломили йому голову. Тривалий час Братунь ніде не працював, його не друкували. Зрештою, не можна сказати, що в той важкий для нього період нічого не публікувалося. Багато його віршів переклав російський поет Григорій Глазов, а Віталій Коротич допомагав видавати збірки в Росії.
Ростислав Братунь у 1989 році був обраний делегатом ІІ з’їзду народних депутатів СРСР (перший демократичний депутат від Західного регіону України), відстоював українську національну символіку. Його позиція щодо незалежності України була категоричною: це він сказав Михайлові Горбачову «А Україна буде вільною!».
Ростислав Братунь був одним із тих, хто гаряче підтримав боротьбу Литви за незалежність (литовці, до речі, віддячили за підтримку: коли у Ростислава Андрійовича виникли серйозні проблеми із серцем, коронарне шунтування йому зробили саме у Вільнюсі, причому безплатно і терміново: «Ця людина стільки зробила для незалежності Литви, що всі витрати ми беремо на себе»).
Він піднімав наш прапор на флагмані українського флоту — «Гетьмані Сагайдачному».
Уже в часи незалежної України Ростислав Братунь, як колишній депутат і людина, яка прислужилася державі, не отримав жодних пільг, а про пенсію навіть соромно згадувати: призначили аж 70 карбованців! «Він нікому не скаржився, — згадує дружина Неоніла Миколаївна, — і ні на кого не злостився».
Неоніла Миколаївна і Ростислав Андрійович прожили разом 51 рік. Про їхні зустрічі і кохання Братунь написав багато поезій, але шедевром українського романсу стали саме «Білі троянди», які поклав на музику А. Кос-Анатольський, — цими квітами осипав колись на вокзалі свою кохану, проводжаючи до Києва, Ростислав.
Поет відійшов у вічність 8 березня 1995 року… Відтоді у його помешканні всі годинники показують однаковий час: 3.20. «Він помер, — каже Неоніла Миколаївна, — і годинники зупинилися». Відтоді у великій кімнаті стоять і три засохлі букетики конвалій (для дружини, доньки і внучки), що їх приніс поет в останній день свого життя любим жінкам до свята.
А перед тим, як Братунь відійшов… «Якийсь дивний збіг обставин. Йому стало погано, а подзвонити не було як — не працював телефон (як з’ясувалося пізніше, був обрізаний дріт). Дочка тоді мешкала недалеко, і я побігла до неї, аби викликати швидку, яка їхала аж чотири години. Коли ж приїхала, лікарі навіть кардіографа не мали. Констатували: серце. Зробили укол і поїхали. І чомусь не лишили нам на столі ампул, як це має бути. А перед самою смертю Ростислав Андрійович раптом сказав: «Мене отруїли». Хто тепер що з’ясує?.. Коли його ховали, за труною йшли кілька рядів міліціонерів. Очевидно, побоювалися чогось. До речі, литовські лікарі, які запрошували Братуня на огляд після операції, були впевнені, що він мав довго жити, бо сама операція і післяопераційний період пройшли нормально…», — говорить удова.
Він ніколи не ділив людей ні за національністю, ні за віросповіданням. І, певно, тому в день похорону Братуня у православній церкві Київського патріархату вперше зійшлися представники всіх конфесій, яких він об’єднав своєю смертю. А це для Львова 1995 (!) року було справді непересічною подією.
На превеликий жаль, львівська влада майже нічого не зробила для вшанування пам’яті Ростислава Братуня. Пам’ятник на Личаківському цвинтарі зробив Еммануїл Мисько. Як і меморіальну дошку на будинку. Досі немає вулиці Ростислава Братуня, хоча він був справжнім співцем Львова, певним символом епохи в історії міста.
Пісні на слова Ростислава Братуня:
А ти подумай (муз. В.Івасюка) – М.Шуневич
А я знаю (муз. І.Білозіра) – В.Зінкевич
Батьківська балада (муз. В.Івасюка) – Я.Гнатюк
Білий серпанок (муз. В.Івасюка) – М.Шуневич
Білі троянди (муз. А.Кос-Анатольського) – Оркестр “Темпо”
Була колись любов (муз. А.Кос-Анатольського) – П.Кармалюк
Ватра (муз. В.Івасюка) – О.Чепурний
Вернись із спогадів (муз. В.Івасюка) – С.Ротару; А.Кудлай; А.Кобилянська
Вечори на Високому замку (муз. М.Скорика) – тріо “Ruzhnie”
Виший, кохана, сорочку (муз. В.Маренича) – В.Маренич
Відпливають білі кораблі (муз. П.Дворського) – Н.Яремчук; П.Дворський
Вогні Львова (муз. В.Івасюка) – І.Кушплер і Л.Боровець; А.Плахтій і О.Цимбала
Гетьманський заповіт (муз. П.Дворського) – П.Дворський
День з тобою (муз. В.Івасюка) – І.Кушплер; С.Ротару; Л.Артеменко
Забута мелодія (муз. В.Камінського) – В.Сивоус; О.Муха
Зимова казка (муз. В.Івасюка) – В.Шпортько
Зустріч у дощах (муз. П.Дворського) – П.Дворський
Зустрічайте мене (муз. В.Івасюка) – В.Тіткін
Київське літо (муз. А.Кос-Анатольського) – В.Шпортько
Коли кружеляли сніжинки (муз. Б.Чистякова) – Ю.Гуляєв
Коли любить (муз. М.Скорика) – О.Щеглов і анс. “Веселі скрипки”
Колискова Марійки (муз. А.Кос-Анатольського) – М.Стоколяс
Ластівка летіла (муз. А.Кос-Анатольського) – О.Кулітанов
Літо пізніх жоржин (муз. В.Івасюка) – В.Івасюк; В.Зінкевич; В.Шпортько
Львів’янка (муз. Є.Козака) – тріо бандуристок “Львів’янки”
Мої літа (муз. Б.Янівського) – Б.Янівський
На трамвайній зупинці (муз. А.Кос-Анатольського) – А.Пацельд
Не топчіть конвалій (муз. М.Скорика) – анс. “Веселі скрипки”; тріо “Либідь”
Незване моє кохання (муз. В.Івасюка) – Л.Артеменко
Нездійснений вальс (муз. А.Кос-Анатольського) – О.Муха
Новорічна пісня (муз. А.Кос-Анатольського) – Капела бандуристів ім. Г.Майбороди
Отчий дім (муз. Ю.Бучми) – Н.Яремчук
Передвістя (муз. В.Івасюка) – С.Ротару
Передчуття осені (муз. П.Дворського) – П.Дворський
Пісня про тебе (муз. В.Івасюка) – С.Ротару; Н.Яремчук; В.Зінкевич
Пісня про щастя (муз. А.Кос-Анатольського) – В.Третяк і К.Радченко
Пісня туги (муз. Є.Козака)
Про рідний Львів (муз. Є.Козака) – тріо бандуристок “Львів’янки”
Расскажи мне, отец (муз. В.Івасюка) – І.Кушплер
Сон (муз. Є.Козака) – О.Цимбала
Срібні очі (муз. П.Дворського) – В.Зінкевич; П.Дворський; Л.Цимбала
Стрийський парк (муз. Є.Козака) – Л.Боровець; М.Винницька
Танґо нежданої любові (муз. В.Камінського) – Н.Вороновська та І.Кушплер
Тернина (муз. А.Кос-Анатольського) – М.Стоколяс
Ти найкраща в світі (муз. Є.Козака) – В.Коваль
Ходить місяць понад Львовом (муз. М.Колесси) – Вокальна формація “АртВойс”
Юнацька балада (муз. В.Івасюка) – Є.Зубко
Я жду тебе (муз. А.Кос-Анатольського) – В.Третяк і К.Радченко
Я мрію (муз. Є.Козака) – О.Цимбала