Миколайчук Андрій

Сайт

Андрій Миколайчук – поет, співак, композитор, і як він сам про себе говорить – «ще щось». Народний улюбленець, пісень якого «Піду втоплюся», «Підпільник Кіндрат», «Гори Карпати» не чув хіба що глухий… Це непересічна, надзвичайно цікава, духовно багата людина з прекрасним почуттям гумору. При нагоді всім раджу перечитати хоча б декілька інтерв’ю з артистом – отримаєте море задоволення!
Здається, що саме з жартівливих та серйозних пісень Андрія Миколайчука починала формуватися наша сучасна естрада. Адже початок його творчого шляху співпав із зародженням українського шоу-бізнесу. Тоді його пісні «Піду втоплюся» та «Підпільник Кіндрат» були по-справжньому культовими. А імідж «лисого» і «босого» приводив у шаленство цілі натовпи прихильників.
Андрій Миколайчук народився 6 грудня 1959 р. у місті Умань Черкаської області. Хоча батьки – вчителі фізики, музикантом себе відчув у три роки, і досі не зупиняється. «Дід хотів купити шифер, а бабця йому сказала: «Купи краще дитині піаніно.» І я в три роки просто підійшов до нього – і почав грати все, що чув.»
Закінчив Уманське музичне училище та музично-педагогічний інститут. Працював музичним вихователем у дитячому садочку № 8 м. Умані. Вважає, що дев’ять років, відданих роботі з дітьми, зробили його добрішим, щасливішим, менш задумливим. Артист навіть має подяку в трудовій книжці: «За виховання творчих здібностей у дітей». Шлягер «Піду втоплюся» був написаний саме у садочку, мовляв, у щоденному оточенні дітей серйозний текст не міг прийти в голову.
Сам же Миколайчук про своє дитинство згадує таке: «Як і всі нормальні діти, був у дитячому садочку забіякою, вчився в школі на двійки, інститут не закінчив – вигнали! Довелося стати артистом», – жартує.
Однак справжнім покликанням цієї творчої людини попри навчання музики дітей в садочку було грати на весіллях. Власне відсутність нових українських весільних пісень і змусила його складати власні.
У доленосному для багатьох 1989 р. виконавець подав заявку на участь у першому українському фестивалі «Червона рута» в Чернівцях. З піснями «Піду втоплюся» та «Підпільник Кіндрат» став лауреатом другої премії у жанрі поп-музики (випередивши Павла Дворського) та отримав приз глядацьких симпатій. Особливий тембр голосу, легкі, майже народні слова, цікаве виконання та новизна образу завоювали серця слухачів. Лисий, босий, з щирою посмішкою та в галіфе – саме таким запам’ятався він нам з екранів телевізорів, довівши, що український народ вміє сприймати і любить екстравагантних виконавців. Власне, Андрію Миколайчуку повністю підходить вислів «прокинувся одного дня знаменитим».
Після Чернівців два роки працював у Львові в театрі «Крива люфа» (в перекладі з галицької «Крива рушниця») зі своєю програмою та двома десятками пісень.
Окрім вже згаданих «Піду втоплюся» та «Підпільник Кіндрат», за два роки Андрій Миколайчук написав цілий ряд хітових пісень, таких як «Партизани», «Агент Кольцов», «Нестор Іванович», «Весілля в Малинівці», «Отаман» і… зупинився. Тоді він навчався в Дрогобицькому педагогічному інституті і єдиним новим твором за цей час став подарований в 1993 р. Павлом Зібровим «Лист до Парижу». Новий альбом співак почав записувати влітку 1996 р. у Львові, хоча сам на той час вже переїхав жити до Києва. Того року на радість прихильників вийшли аж два офіційні альбоми під назвами «Піду втоплюся» та «Бензобаки». У 2004 р. був виданий альбом «The Best».
Зараз Андрій Миколайчук живе в будиночку на березі Чорного моря з другою дружиною. Має доньку і двох онуків, які проживають в Умані. Очолює партії «Молоденьких дідусів» та «Повненьких жіночок». Пише, співає, жартує, з’являється на публіці в оточенні інших знаменитостей. Але робить це, скажімо, без фанатизму. Це – результат переоцінки життєвих цінностей та орієнтирів, розуміння того, що слава та розкручений бренд – це ще не все життя. Як сам про себе каже: «Я залишаюся великою лисою, босою і наївною дитиною».
Хоча з часу появи артиста на сцені минуло майже два десятиліття, на вулиці люди впізнають його, часто просять автографи. Ось вона, любов народу, чию душу він так точно і яскраво виразив у своїх безсмертних піснях…

Кроками (А. Миколайчук)

Підпільник Кіндрат (А. Миколайчук)

Піду втоплюся (А. Миколайчук)

3 Responses to Миколайчук Андрій

  1. Володимир коментує:

    Ще з самого дитинства захоплююсь його творчістю! Цікаво було б поспілкуватися з Андієм в живу, дуже цікава особистість!

  2. Ніна коментує:

    Цікаво написано, дякую. Чудовий артист, захоплювалась їм. Хотілося б взяти у Андрія інтерв’ю, дізнатися про його погляди та життєві цінності.

  3. Ірина Оснач коментує:

    Та перша “Червона рута” в моїй пам”яті назавжди! Прослуховування у Києві журі проводило у клубі нашого видавництва, я протягом кожного дня весь тиждень по кілька разів виривалася послухати виступи. Відібрали дійсно найкращих! А потім Гала-концерт в залі авійційного інституту – це незабутнє враження! Про симпатію та любов саме до цього виконавця я не писатиму – це й так зрозуміло. :-) Я була щаслива, що через кілька років одного разу побачила його у вагоні метро з попутницею, але наважилася звернутися, зрозумівши, що або зараз, або ніколи – і, вибачившись, сказала, як ми з мамою його та його пісні любимо. Він скромний і простий, щирий, справжній, дійсно великий чоловік і мала дитина. Це вже історія наша, от скільки років пройшло, а й досі, коли його слухаєш, не можеш не посміхатися. :-) Але його творчість – це не просто гумор і жарт! Такі автори-виконавці, як Андрій Миколайчук, ставши тоді популярними, зламавши стиль звичного в ті роки радянського офіціозу, допомогли нам відчути себе самодостатніми українцями, зламати СРСР і виборювати Незалежну Україну.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *