Сучасний склад гурту:
Михайло МАЦЯЛКО – засновник і художній керівник
Марія ШАЛАЙКЕВИЧ – композитор, солістка гурту
Роман НАКОНЕЧНИЙ – клавішні інструменти
Роман КАСПЕРСЬКИЙ – скрипаль
Іван ОСТАПЧУК – бас-гітарист
Ігор ПІХОЦЬКИЙ – гітарист
Роман ОСТАПЧУК – звукорежисер
Сьогодні славнозвісний український гурт «Соколи», висловлюючись мовою шоу-бізнесу, — в неформаті. Чому?! Адже ще не так давно їм аплодували «зі Львова до Мукачева, з Мукачева до Кийова…», в Україні фактично не було жодної області, де б не побували ці «хлопці, як соколи». Із найвіддаленіших українських сіл лунало: «Рости, рости черемшино», «Тихий Дунай», «Десь там далеко на Волині» тощо.
Промовистий факт: 1999 року всеукраїнське турне гурту, яке тривало 9 місяців, мало понад 170 сольних виступів. Цього рекорду, мабуть, й досі не побив жодний інший український гурт чи виконавець.
Тисячі українців за кордоном у такт підспівували: «Усі ми прагнемо любові», бо «Соколи» гастролювали і Європою, і Азією, і Америкою.
Що ж трапилось? Чому все рідше згадують про цей унікальний мистецький колектив? Чому так тихо чутно той «соколиний» спів, що свого часу збадьорював мільйони українців, об’єднував, вселяв у людські душі Віру, Надію й Любов? Що цьому завадило: доля, фатум? Людська слабкість чи всесильне безвладдя?!
А починалося все так:
Наприкінці 1989 року в місті Дрогобичі формувалося ядро майбутнього гурту: Михайло та Іван Мацялки, Марія Шалайкевич та Ярослав Дуб. Ці люди вже мали музичний досвід, відповідну освіту, навички у різних творчих колективах, а ще — у всіх генетично була закладена безмежна любов до української пісні, мови, культури.
Довго вибирали назву майбутнього гурту, переглянули понад 100 варіантів, серед яких були: «Джерела Карпат», «Пласт», «Горішня брама», «Обрій», «Гомін», «Хлопці як соколи», і зрештою просто «Соколи», що так і пристала до гурту з легкої руки журналіста Романа Пастуха.
Чітко визначились і з тематичною концепцією гурту. Це мали бути пісні про козаків, січовиків, УПА під загальним лозунгом: «Бог і Україна».
«Соколи» високо й достойно підняли українську патріотичну пісню й вписали свій репертуар у золотий фонд української національної культури. Долі братів Мацялків та молодої дівчини Марії Шалайкевич звело Боже Провидіння, звело й перев’язало українським духовно-патріотичним перевеслом. Всі троє — вихідці з села, а де ж, як не в селі, міститься те життєдайне джерело народних звичаїв, традицій, культури.
Марійка Шалайкевич ще з молоком матері увібрала потребу в народній пісні. Відколи себе усвідомлює, відтоді й співає: спершу приспівувала мамі, далі виспівувала у дворі, у школі, в музучилищі, в інституті.
Іван Мацялко ще хлопчаком інтуїтивно відчував, що буде співаком. Він часто розповідав про такий, зафік сований у пам’яті кадрик дитинства: «Моїми першими слухачами були… корови. Уявляєте таку картину: ось уже під обід, корівки повлягалися напасені, розморені, час до часу обганяють надокучливих ґедзів. Я вмощуюся трохи подалі і повище них, на підгорбку, вростаю, як тоді популярний Дмитро Гнатюк, у землю, стаю широко і на повні груди беру верхні ноти славнозвісної пісні «Всюди буйно квітне черемшина». А ще, Іван часто в дитинстві імітував гру на скрипці, брав два патички і затято вимахував — вигравав. Вже пізніше вдосконалював свою майстерність на музично-педагогічному факультеті Дрогобицького педінституту.
А от старший брат Михайло навіть з роками не може пояснити того, як, взявши вперше до рук акордеон, вдався по-дитячому й водночас так вміло розтягувати його, як слухняно бігали пальці по чорно-білих східцях — і полилася напрочуд дивна мелодія. Михайло Мацялко часто згадує, як то гарно було засинати під живу, натуральну музику, коли до батьківської хати сходилися музики: «Солодшого сну не видумати, коли грали скрипка, акордеон, бубон — без усіляких синтезаторів, підсилювачів, мікрофонів».
Закономірно, що основою високого й змістовного мистецтва є народна творчість, те незбагненно вічне джерельце, що не міліє. Для «Соколів» таким джерелом була народна пісня, яку гурт не просто передавав мелодійно й змістовно, а й інтерпретував сакрально, свято, глибиною голосу, що зачаровує, магією рухів й поглядів.
Стартував гурт з Першого міжнародного фестивалю української пісні «Громада» у Львові 1990 року, де отримав звання лауреата. Невдовзі цей колектив благословив на благородне, духовне діло блаженної пам’яті Архиєпископ УГКЦ Володимир Стернюк: «Як сокіл високо злітає, так нехай «Соколи» своїм серцем підносяться аж до найвищого Абсолюта — Бога, якому будуть служити душею й тілом для більшої його слави і для добра українського народу в Незалежній Україні…». І українські «Соколи» стрімко злетіли в пісенне небо України й світу. У 1990-х роках гурт радо вітали і в Югославії, і в Німеччині, Канаді, США, Англії, Словаччині, Польщі, Білорусії, Росії.
Колектив тричі брав участь у Міжнародному фестивалі «Слов’янський базар», став лауреатом всеукраїнських пісенних вернісажів — 93, 94, 95. На їхніх сольних концертах побували і українські президенти, уряд високо оцінив творчий доробок «Соколів», присвоївши двом солістам і художньому керівнику звання «Народний артист України». У 1990–1992 роках «Соколи» давали понад 40 концертів щорічно у Канаді, США. У 1992 році здійснили всеукраїнське турне «Захід—Схід», присвячене 50-річчю УПА. А 1999 року встановили абсолютний рекорд, то був пік їхньої популярності, тоді їхнє всеукраїнське турне тривало 9 місяців, за цей час вони дали понад 170 сольних концертів.
У такому шаленому робочому ритмі, безперечно, встояти важко, та учасників гурту об’єднувала одна спільна риса. Всі вони — надто віддані своїй справі, а ще — дисципліновані. «Все чого я досяг у житті і на мистецькій дорозі, — стверджує керівник гурту Михайло Мацялко, — перш за все, то за рахунок високої власної дисципліни, організованості і порядку». Марія Шалайкевич, надзвичайно тендітна душею, вразлива жінка, добре розуміє, що яким би не був великим талант, його слід завжди підживлювати щоденною копіткою працею. Світлої пам’яті Іван Мацялко (помер 28.07.2007 від важкої недуги), усвідомлюючи вимоги, жертовність мистецтва, завжди був вірний своїй місії: віддавав себе, свій голос, внутрішню мелодику душі людям, і працював, працював невтомно аж до самозречення.
Кожну свою пісню солісти гурту переживали образно, тонко відчували душею, передавали серцем. Мабуть, в цьому і є таємниця їхньої слави й популярності, унікальність звучання голосу, співу, що пронизує усе єство, що з найвіддаленіших закутків душі виносить неповторне, сакральне, співу, що змушує замислитись й мимовільно втирати сльозу, таку до болю рідну, солодко-солону, таку національно свідому… прадідівську.
Сьогодні «Соколи» звучать по-новому. Мало хто їх впізнає, уже без Івана Мацялка, який, до речі, залишив гурт ще в 1995 році (на перші ролі в групі вийшла солістка Марія Шалайкевич). В їхній творчості вже відчутні новаторські балканські, іспанські, грецькі мотиви. А на українські народні пісні все частіше роблять ремікси.
Вони все рідше гастролюють районними центрами України, економно частують українців в діаспорі таким рідним, мелодійним репертуаром. Хоча, і далі працюють, правда, уже без щедрих й поважних меценатів. У 2009 р. відбувся всеукраїнський тур гурту, присвячений 100-літтю Степана Бандери. За словами Михайла Мацялка, «Соколи» не зникли з поля зору українського слухача, і досі чинна їхня репетиційна база при Палаці залізничників «Роксі», це попри те, що контракт про співпрацю із «Львівзалізницею» закінчився ще у 2004 році. Як не парадоксально, та провідні радіостанції західного і східного регіонів України час до часу розвантажують своїх слухачів від надмірно попсового, здеморалізовано-дикого «воплю» представників модерного шоубізу, вставляючи в ефір, до речі безкоштовно, пісні з репертуару «Соколів».
І їх з радістю наспівують батьки й залюбки слухають діти. Бо ніщо не здатне вбити в людині природне прагнення щирості, милозвучності, доброти, бо «Усі ми прагнемо любові…»
А пісня та родом з Карпат (Я. Дуб – М. Воньо)
Вечірній Львів (М. Шалайкевич – ?)