Монреаль, Канада.
Сини степів (Syny Stepiv) – український гурт з Канади.
Заснований на початку 70-х років. Стиль колективу дуже схожий зі стилем гурту “Рушничок” – однаковий набір інструментів (так званий “французький квартет”), схожий репертуар, основу якого становили народні пісні та хіти материкової України. Найвідоміші учасники “Синів степів” (в складі гурту відбувалися незначні зміни): Тарас Дідусь (акордеон), Ярослав Гудзьо (ритм-гітара), Ярослав Воркевич (лідер-гітара), Тіно Папа (барабани).
За короткий проміжок часу хлопці зробили величезний прогрес, і заслужили визнання не тільки за свої музичні таланти і здібності, але й за свій гармонійний вокальний стиль. Їхня музика була поєднанням трох рис: народної, рокової і традиційної. Члени гурту були професійними музикантами, які вміли грати на різноманітних музичних інструментах. Саме поєднання цього усього зробило їх одним з найкращих колективів української діаспори.
Відносно за короткий час ансамбль “Сини Степів“ здобув широкий розголос серед українського громадянства Північної Америки, не тільки тому, що це молода талантовита група, але також дякуючи оригінальній інтерпретації свого співацького мистецтва при інструментальному супроводі. Музична і співацька освіта членів цього ансамблю була доволі поширеним, особливим типом студій музики і співу в жанрах фолькльору, року і інших популярних видів музичного мистецтва. Усе це вдалося їм об’єднати в творчо надійному і енергійному мистецькому колективі. В характері виконання у них багато щирої і непідробленої автентичности, а також багато свіжої оригінальности в мелодійній та гармонічній інтерпретації загальновідомих пісенних жанрів. До репертуару ансамблю “Сини Степів“ належить українська сучасна і давня пісня, але в новому музичному оформленні, а токож оригінальна пісенна творчість членів ансамблю, в індивідуалізованій і модернізованій композиційній подачі. Ансамбль записав три платівки. Ці молоді люди були сповнені діяльної ініціятиви, і вирішили присвятити свій молодий ентузіязм посиленій популяризації української пісні серед тих, що зають і цінують її виняткову красу, а також серед тих, що її забули, або не мали можливостей з нею ближче познайомитися. Ця група ентузіястів вірила в своє майбутнє і була впевенена, що її досягнення прівітає український загал, як справжнє добро.
Віра, Віра (М. Кондратович – С. Ковалевський)
Галичаночка (Ю. Вовк – М. Красюк)