Мірошниченко Євгенія Семенівна – видатна українська співачка. Володіла красивим, легким і рухливим голосом широкого діапазону (понад три октави), чудовою колоратурною технікою та яскравим артистичним талантом.
Народилася 12 червня 1931 року в селі Радянське Харківської області.
У листопаді 1943 року серед дітей загиблих батьків потрапила в Харківське спеціалізоване ремісниче училище. Звідти, пройшовши через жорсткий відбір, потрапила в колектив талановитих дітей України і була спрямована на огляд художньої самодіяльності в Москву. Там же пройшли перші виступи юної Мірошниченко у Великому театрі і Кремлі перед урядом, Сталіним.
Закінчила Державну консерваторію імені П.І. Чайковського, де навчалася у 1951-1957 рр. (клас професора М. Е. Донець-Тессейр). Дебютувала на сцені Київського Державного театру опери і балету імені Т.Г. Шевченка в партії Віолетти в опері Верді «Травіата».
Надалі Євгенія Мірошниченко стажувалася у міланському театрі Ла Скала у відомої співачки і педагога Ельвіри дель Ідальго.
Протягом 40 років Євгенія Мірошниченко була провідною солісткою Національної опери України (1957-1997).
Володарку унікального за тембром і діапазоном голосу Євгенію Мірошниченко називали «співачкою, на яку потрібно дивитися» за дивовижне поєднання вокальної майстерності і драматичного таланту.
Із сольними концертними програмами та виставами Євгенія Мірошниченко гастролювала на сценах театрів і концертних залів колишнього СРСР, країн Європи, Близького Сходу, Канади, США, Японії, Китаю…
Записувалася на радіо, грамплатівки (на фірмі “Мелодія” записала дві українські народні пісні (“Ні, мамо, не можна нелюба любить”, “Ой піду я межи гори”), концерт для голосу з оркестром Глієра та арії з опер зарубіжних композиторів (Доніцетті, Верді). Знімалася в музичних фільмах, зокрема “Лючія ді Ламмермур”.
Євгенія Мірошниченко – Народна артистка України (1958), Народна артистка СРСР (1965).
Вона виховала чудових молодих співаків, які отримали визнання на багатьох сценах світу.
Євгенія Мірошниченко вела активну громадську діяльність, заснувала в 2002 році Міжнародний благодійний фонд свого імені. Останні п’ять років присвятила створенню в Києві Театру Малої опери.
Восени 2008 року Євгенії Семенівні в Німеччині зробили онкологічну операцію, після якої, через невеликий період, повернулася до викладацької діяльності.
Пішла з життя через те, що в неї відірвався тромб у ніч на 27 квітня 2009 року в Києві.
У її репертуарі: Лючія в «Лючії ді Ламмермур» Доніцетті, Цариця Ночі в «Чарівній флейті» Моцарта, Манон в «Манон» Массне, Джільда в «Ріголетто» Верді, Марфа в «Царській нареченій» і Шемаханська цариця в «Золотому півнику» Римського-Корсакова, Розіна в «Севільському цирюльніку» Россіні, Йолан в «Мілані» Майбороди, крім того: Венера (“Енеїда” Лисенка), Вона (“Ніжність” Губаренка), Стася (“Перша весна” Жуковського), Віолетта (“Травіата” Верді), Лейла (“Шукачі перлів” Бізе), Мюзетта (“Богема” Пуччіні). Виконувала також українські народні пісні (“Ти до мене не ходи”, “На вулиці скрипка грає”, “Ой піду я межі гори”, “Чотири воли пасу я”), пісні українських композиторів (“Дніпровський вальс”, “Журавка” та ін.)
Лауреат Державної премії СРСР, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1972), Державної премії СРСР (1981), лауреат Міжнародного конкурсу вокалістів у Тулузі (Франція, 1958), Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Москві (1957). Кавалер ордена «За розбудову України», ордена Слави «На вірність Вітчизні», ордена «Знак пошани», «За досягнення в культурі», міжнародної нагороди — ордена св. Станіслава, володарка Почесного титулу «Зірка українського мистецтва».
Нагороджена орденами Леніна, Жовтневої революції, Дружби народів, Ярослава Мудрого V ступеня і зіркою Героя України.
З 1980 року – Євгенія Мірошниченко викладач, а з 1990 – професор Київської консерваторії (нині – Національна музична академія України). Серед учнів — В. Степова, О. Нагорна, О. Терещенко, К. Стращенко, Р. Кулиняк, О. Гаєвська, С. Чахоян, Т. Ходакова, О. Ярова, Т. Гузун, О. Пащук, О. Кириловська, Л. Таран, О. Верба, К. Абдуліна, С. Мерліченко, І. Зябченко, С. Пількевич.
Дніпровський вальс (І. Шамо – В. Курінський)
Журавка (О. Білаш – В. Юхимович)