Екімян Олексій

Олексій Екімян – московський композитор вірменського походження, генерал-майор міліції. Автор близько трьох сотень пісень — українською (близько двох десятків), вірменською (понад 80, багато з них стали народними на його історичній батьківщині) і російською мовами.
Народився майбутній композитор і гордість органів правопорядку (його ім’я внесено до Книги шани Міністерства внутрішніх справ СРСР) 10 травня 1927 року в Баку. Екімян – прізвище його матері Олени. Перший жорстокий удар долі Олексій відчув у три рочки: батько (Гурген Алексанян, уродженець Карабаха) залишив сім’ю. Молода мати з дитиною переїжджає у Вірменію до брата. Будучи військовим, він часто змінює місця служби. А услід за ним — сестра із маленьким небожем. В певний час вони надовго осіли в Єревані. З раннього дитинства Олексій проявляв інтерес до музики, і його віддали навчатися до музичної школи. Екімян закінчив Єреванську музичну школу ім. Спендіарова по класу скрипки. Він росте музично обдарованим хлопчиком. Здається, що професійна кар’єра скрипаля вже вирішена, проте доля розпорядилася інакше…
У 1941 році Екімяну виповнилося 14. Почалась війна. Щоб прогодувати сім’ю, підліток пішов працювати на залізницю. А в 1945-му з групою однолітків поїхав в Україну, в Харків, відбудовувати зруйноване німцями місто. Там він важко захворів на запалення легенів. Доглянула і врятувала життя Олексієві добра українська жінка. Все життя він свято беріг згадку про це добро. При слові „Україна” у нього яскраво спалахували очі і зринали спогади саме цього післявоєнного важкого періоду.
У Харкові Екімян зустрічає вірних друзів – вірменів, які щойно повернулися з фронту. Вони не лише взяли над ним пильний «шефський» догляд, а й змусили закінчити вечірню школу, а потім вступити до Володимирської середньої школи міліції в Росії. Після закінчення навчання Олексій повертається в Єреван, працює в міліції, але у 1954-му його як перспективного спеціаліста посилають на навчання в Москву, у Вищу школу МВС. З тих пір Москва стає для Екімяна рідним містом, у нього з’являється сім’я і народжуються двійко синів. Олексій Гургенович пройшов шлях від начальника селищного відділення до заступника начальника Головного управління внутрішніх справ Московської області, куруючи кримінальний розшук. За заслуги перед батьківщиною в листопаді 1967 року його було нагороджено орденом Червоної Зірки. А постановою Ради Міністрів СРСР від 6 листопада 1970-го присвоєно звання комісара міліції 3-го рангу (генерал-майора).
Тоді Олексій Гургенович був наймолодшим генералом міліції СРСР (не враховуючи Юрія Чурбанова, зятя Генсека ЦК КПРС Леоніда Брежнєва).
Після важкої, виснажливої міліцейської служби розраду Олексій Екімян знаходив у музиці. Нині варто справедливо визнати, що й у пісенному жанрі він досягнув також генеральських висот. Розповідаючи про себе, свою незвичну і дивну долю, генерал-композитор частенько вживав одну і ту ж фразу: „Я прожив дві долі одного життя”.
А як могло бути інакше, коли пісні Екімяна звучали звідусіль, їх співали найіменитіші виконавці, а найголовніше – вони відразу полюбилися слухачеві, стали рідними. Саме тоді було написано «Снегопад» для Нані Брегвадзе, «Не надо печалиться» для ВІА «Самоцветы», «Случайность» для Анни Герман, «Пожелание» і «Вот и весь разговор» для Вахтанга Кікабідзе, «Берегите друзей» для Йосипа Кобзона, «Кунак» для Дмитра Гнатюка . За честь писати вірші для Екімяна мали Р. Гамзатов, Р. Рождественський, Є. Долматовський, В. Боков, Ф. Лаубе, А. Рустайкіс.
Екімян не раз говорив, що українцям зобов’язаний життям, своїм становленням. А коли він уже чогось досяг, коли міг уже віддячити харківській жінці за те, що вона зробила, і якось полегшити її життя – доброї і щирої українки вже не стало. Він казав: “Якщо я напишу українську пісню, вона навіть на тім світі її почує!”. Тому шукав тих, хто міг би з ним написати українські пісні. Дуже хотів познайомитися з Володею Івасюком. Коли в 1970-их роках пісні буковинця звучали по всьому Радянському Союзу, стало популярним писати саме так, як пише він. Завдяки Івасюку в ті часи написання гарної української пісні було стовідсотковим рецептом всесоюзної популярності. Так Екімян під впливом творчості Володі написав кілька популярних пісень українською мовою. Він хотів, щоб їх співала кожна домогосподарка. І подумав: яка ж то має бути схема написання? Це має бути пісня українською мовою!
А щоб відчути дух і українську мелодику, вирішив познайомитися через Юрія Рибчинського з Володимиром Івасюком, якого надзвичайно шанував. Награв свої мелодії, знайшов поетів, які писали тексти, і попросив, щоб Володя знайшов виконавця для цих пісень. Володя був радий допомогти та порадив один із найкращих українських ансамблів тих часів — львівську «Арніку». І вони записали в 1975 році маленький альбом із чотирьох пісень. Згадує Юрій Рибчинський: «Ми з Олексієм Гургеновичем познайомилися на запису передачі “Пісня-74”. Ще до приїзду в Москву Екімян зателефонував мені і повідомив, що хоче написати зі мною український шлягер. Я не знав тоді, хто він такий. Відразу подумалося: людина з акцентом говорить російською мовою, живе у Москві і хоче написати український шлягер – це ж напівбожевілля. Спочатку написали “Сонячний дощ”, вона стала піснею року. Її виконувала “Кобза”, потім добре вдавалося виконання львівській “Арніці”.
Згодом з’явилася “Вишнева сопілка”.
А ось що найбільше запам’яталося Вікторові Морозову, колишньому вокалісту львівського ансамблю «Арніка»: «Автор суперхіта “Снегопад” світло заздрив успіхові Івасюка. Олексій Гургенович відкрив свою формулу успіху: шлягер мусить бути в стилі Івасюка і обов’язково українською мовою. Так він познайомився зі своїм кумиром, розповів про свою ідею і попросив знайти “класних музикантів, які ще не задерли носа”. Володя порадив “Арніку”. Екімян приїхав до Львова. Ми зустрілися на квартирі Івасюка. Генерал прослухав наші записи. Йому сподобалося. Він замовив вірші Богданові Стельмаху і Юрі Рибчинському. Запис проводили у Києві. Вірменин приїхав до столиці України у вишиванці. З нами був і Володя Івасюк. Композитор вважав, що зумів вловити українську мелодику, але в нього „паразитували” вірменські мелізми. Івасюк сперечався, підправляв. На одній з пісень (“Вишнева сопілка”) як бек-вокаліст заспівав і Володя. Тільки ми записалися, як уже через місяць щасливий Екімян привіз готові плити. Пісні звучали повсюдно. Зробити це генералові вдавалося дуже легенько. Так, у 1975 році з’явилася платівка-міньйон з чотирма піснями українською мовою (“Сонячний дощ”, “Вишнева сопілка”, “Довга дорога” і “Катерина”), що мали шалену популярність. Дивно усе виглядало, вірменин писав українською! І як!».
1976 року Олексій Екімян записав ще чотири україномовні пісні і знову випустив на фірмі «Мелодія» міньйон разом з ВІА «Чарівні гітари»: «Ти за мене заміж вийди» (вірш Миколи Сингаївського), «Любиш чи не любиш» (Ігоря Бараха), «Киянко мила» (Володимира Кудрявцева), «Подаруй» ( Ігоря Бараха). Що цікаво, й цього разу своїми співавторами генерал зробив поетів, які вже мали у своєму доробку пісні-шлягери: М. Сингаївський – «Чорнобривці», І. Барах – «Кохану», В. Кудрявцев – «А ми удвох». Пригадує поет Микола Сингаївський: «Екімян сам мені запропонував тему пісні «Ти за мене заміж вийди». Сказав, що пісня має бути веселою та жартівливою. Я відразу засміявся, але по дорозі додому вже собі накинув в голові текст. Наступного дня, коли показав текст Екімяну, він сів за рояль і награв мелодію. Мелодист він був унікальний, грав одним пальцем. А як людина вмів притягувати до себе щирістю, відкритістю душі, гумором».
На жаль, після перенесеного в 1965 році інфаркту стан здоров’я Екімяна не поліпшився, тож на початку 1970-их лікарі настійливо радили відважному генералу міліції довготривалий відпочинок та лікування. Віддавши служінню в органах внутрішніх справ понад двадцять сім років, заслужений працівник МВС СРСР Олексій Екімян 1 березня 1973 року пішов у відставку.
Скромний у побуті, Олексій Гургенович не любив афішувати свою композиторську майстерність. На одному з концертів на честь Дня міліції в Колонному залі в Москві, коли виконали його пісню, тодішній міністр був надзвичайно вражений, що знаменитий композитор і керівник Московського обласного карного розшуку – одна і та ж особа!
Двох композиторів — Олексія Екімяна та Володимира Івасюка — пов’язувала не лише творча, а й справжня чоловіча дружба. Коли вбили Володимира Івасюка, влада намагалася задурити людям голову, розпускаючи плітки та приховуючи факти, прагнула сховати сліди. А людей, що знали зайве або могли наблизитися до розгадки, — усунути. Олексій Екімян не повірив в офіційну версію та спробував встановити справжню причину смерті друга. Високий професіонал в розслідуванні найрізноманітніших карних справ, в тому числі самовбивств і вбивств, він робив все можливе і неможливе (можна лише уявити, які формальні і неформальні зв’язки він використовував), щоб дізнатися бодай краплину правди про справжню причину загибелі свого талановитого українського товариша. І зазнав фіаско! Така недоступність і таємничість карної справи навіть для найвищих чинів МВС могла свідчити лише про безпосередню участь в ньому КДБ. Генерал чудово зрозумів, що проти танка на велосипеді не попреш…
Шкода, але після роботи в міліції Екімяну доля відвела не так багато років, осяяних творчим пошуком. На початку квітня 1982 року Екімяна терміново госпіталізовують у Москві. Навіть на лікарняному ліжку спокійно всидіти генерал не зміг. В один з вечорів він дає концерт для хворих і обслуговуючого персоналу госпіталя МВС. Через добу серце не витримало…
Помер заслужений діяч мистецтв Вірменії Олексій Гургенович Екімян 24 квітня 1982 року в найпам’ятніший для вірменського народу день – день Геноциду. Його поховано в Єревані, у Пантеоні (місці захоронення видатних діячів науки, політики і культури), неподалік місця спочинку композитора Арно Бабаджаняна.
Відрадно, що обидва сини Олексія Екімяна пішли стежиною свого легендарного батька: старший став полковником міліції, молодший – композитором.

Вишнева сопілка (сл. Ю. Рибчинського) – ВІА “Арніка”

Довга дорога (сл. Б. Стельмаха) – ВІА “Арніка”

Карпатські гори (сл. М. Воньо) – Дмитро Гнатюк

Катерина (сл. К. Морозової) – ВІА “Арніка”

Киянко мила (сл. В. Кудрявцева) – ВІА “Чарівні гітари”

Любиш чи не любиш (сл. І. Бараха) – ВІА “Чарівні гітари”

Подаруй (сл. І. Бараха) – ВІА “Чарівні гітари”

Сонячний дощ (сл. Ю. Рибчинського) – ВІА “Арніка”

Спасибі вам, мамо (сл. Д. Луценка) – Дмитро Гнатюк

Ти за мене заміж вийди (сл. М. Сингаївського) – ВІА “Чарівні гітари”

One Response to Екімян Олексій

  1. Катерина Немира коментує:

    Я ніколи не була Катериною Морозовою…Моє дівоче прізвище Александрова. Товаришувала з Володею Івасюком ,мали в планах кілька творчих проектів,зокрема хотіли органіщувати експедицію по записах народних пісень,говороли про оформлення дисків… За три дні до зникнення Володя прийшов до мене на роботу, хотів поговорити..Я була стурбована своїми проблемами і розмова не вийшла..Будучи в США, написала і опублікувала кілька статтей-спогадів,щороку присвячувала радіопрограми памяті Володимира Івасюка,була організатором і ведучою вечора памяті в Торонто(за ініціативою Анни Кисіль),підготувала і вела кілька програм про його творчість на польському радіо в Чикаго.Мій чоловік Володимир Немира написав портрет Володі,що знаходиться в колекції Марій Червійовської в Детройті,США.і т.д..

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *