Івасюк Володимир

Сайт

Фотоальбом

Володимир Івасюк (04.03.1949–22.05.1979) — видатний український композитор, співак і поет, один із основоположників української естрадної музики. Є автором ста семи пісень, п’ятдесяти трьох інструментальних творів, музики до двох спектаклів. Був професійним медиком та скрипалем. Чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Мав художній талант, був неординарним живописцем. Також захоплювався фотографією та кінозйомкою.

Трагічно загинув проживши всього 30 років — його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Слідчі органи «зам’яли» справу та оголосили офіційну версію, в яку ніхто не вірить, — самогубство. Загадкові обставини смерті композитора ще й досі не з’ясовані.

Володимир Михайлович Івасюк народився 4 березня 1949 р. у Кіцмані Чернівецької області в сім’ї вчителів Михайла та Софії Івасюків. У 3 роки з цікавістю спостерігав за репетиціями учительського хору, на які його часто брали батьки. У 1954 р. Володя вступає в підготовчий клас філії Чернівецької музичної школи № 1, де починає оволодівати скрипкою. 1956 р. іде у перший клас середньої школи. Його запрошують грати на місцевих оглядах художньої самодіяльності, на батьківських зборах, на концертах для робітників та колгоспників. За свою чудову гру Володі земляки дарують справжню німецьку скрипку. Після закінчення 6 класу 1963 р. Володя вступає в Київську музичну школу для обдарованих дітей імені М. Лисенка. Однак навчання, виснажлива робота над собою, проживання в гуртожитку позначились на здоров’ї підлітка і він, відмінник, після першого семестру повертається в Кіцмань, де продовжує навчання в середній школі та музичній школі за класом фортепіано. 1964 р. Володимир пише дві пісні “А мені шістнадцять літ” і “У двадцять літ”.

Восени 1964 р. Володя створює в школі ансамбль “Буковинка” і пише для нього свої перші пісні, серед яких найперша — “Колискова”. Колектив здобуває перемоги на кількох самодіяльних конкурсах, їде до Києва, там його помічають, запрошують на обласне телебачення, нагороджують подорожжю по Дніпру. Збирає українські народні пісні, їздить по селах, записує буковинське весілля. Що важливо, пісні юного композитора запам’ятовуються, й невдовзі до нього звертаються з проханнями надіслати ноти й тексти пісень. Попри заняття музикою справи у школі йшли прекрасно. За кілька місяців до її завершення Володя — один з небагатьох претендентів на золоту медаль. Саме тоді трапляється безглузда випадковість – під час прогулянки парком хтось з хлопців закинув картуз на гіпсовий бюст Леніна, усвідомивши крамольність такого вчинку, хлопці лізуть знімати картуза, бюст виявився не закріпленим, “вождь” падає, а хлопці потрапляють в міліцію на 15 діб, відкривається “Справа Володимира Івасюка”. Одразу постає питання про виключення з комсомолу, вигнання зі школи і позбавлення атестату. Батьки зробили все, що могли – Володя отримав атестат з четвірками з історії СРСР і суспільствознавства. Сім’я переїжджає до Чернівців. Володя блискуче здає екзамени в медичний інститут і його зараховано на перший курс лікувального факультету. Радості не було меж, але хтось повідомив про його “справу”, і 31 серпня 1966 р. Володимира звинувачують у тому, що він нечесним шляхом пробрався в лави студентів і при всіх зачитують наказ про його виключення. Юнак витримує цей удар і продовжує боротьбу за своє майбутнє, іде працювати слюсарем на завод “Легмаш”. Володя створює і веде заводський хор, який невдовзі починає займати провідні місця в оглядах художньої самодіяльності, на виступах ансамблю акомпанує сестра Володі Галя, хористи виконують Володині пісні. На хвилі натхнення Івасюк ризикує і під псевдонімом Весняний надсилає на конкурс до 50-річчя Жовтня пісні “Відлітали журавлі” та “Колискова для Оксаночки” та отримує першу премію. Через рік за рекомендацією “Легмашу” Володя вступає в Чернівецький медінститут. Його обирають старостою групи, запрошують в оркестр народних інструментів “Трембіта” та камерний оркестр медінституту. Після закінчення третього курсу Володя починає працювати над піснею “Червона рута”. Восени 1970 р. Володимир познайомився з Галею Тарасюк – студенткою філологічного факультету, “Пісня буде поміж нас” присвячена їй. Згодом Володя запропонував показати “Червону руту” й “Водограй” в передачі українського телебачення “Камертон доброго настрою”. А 13 вересня 1970 р. на Театральному майдані Чернівців у присутності тисяч чернівчан і на очах мільйонної глядацької аудиторії постали ці пісні — перший великий тріумф молодого митця. 1971 р. в Карпатах був знятий перший український музичний фільм “Червона рута”, в якому брали участь Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Раїса Кольца, ансамблі “Смерічка” і “Росинка” та прозвучали пісні Івасюка, Дутківського, Скорика. Цього ж року у передачі ЦТ “Алло, ми шукаємо таланти!” звучить нова Володина пісня “Водограй”. Навесні 1972 р. починається львівський період у житті Володі: він переїжджає до Львова, де стає студентом підготовчого композиторського факультету Львівської консерваторії та переводиться на IV курс Львівського медичного інституту. Розширюється коло мистецьких знайомств, а невтомно працюючи створює пісні: “Я — твоє крило”, “Два перстені”, “Наче зграї птиць”, “Балада про мальви”. 1972 р. пісню “Водограй” визнано піснею року. 1973 р. Володя закінчує Медичний інститут і вступає в аспірантуру на паталогічну фізіологію. Незабаром його пісню “Балада про дві скрипки” виконала молода співачка Софія Ротару (тоді вона вже була відома як переможниця Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Софії за виконання народних молдавських пісень). Згодом вона виконуватиме багато творів Івасюка, а у 1974 р. з “Водограєм” стане лауреатом фестивалю естрадної пісні “Сопот”. Саме тоді вперше на міжнародному конкурсі прозвучала українська пісня, а про Володю дуже багато пише польська преса, перекладає й друкує тексти його пісень. У 1974 р. Івасюк стає делегатом ХХІІ з’їзду комсомолу від Львівської області та студентом підготовчого відділення Львівської консерваторії по класу композиції. 1975 р. Володя пише музику до спектаклю за романом О. Гончара “Прапороносці” і здобуває диплом першого ступеня. Однак, коли справа торкнулася висунення кандидатури Івасюка на присудження Шевченківської премії за спектакль, хтось викреслив його прізвище. А потім згоріли декорації до вистави… Тоді ж був знятий фільм “Пісня завжди з нами”, у якому прозвучало шість пісень Івасюка. Володя проводив дуже багато часу на зйомках, тому пропустив чимало занять. Це стало причиною його виключення з консерваторії. Пише музику до вистави “Мезозойська історія” у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі. Через три роки ціною великих зусиль він поновився у консерваторії в класі Лєшека Мазепи. У видавництві “Музична Україна” виходить збірка пісень Івасюка “Моя пісня”. 1977 р. Софія Ротару з піснею Володимира “У долі своя весна” перемагає на фестивалі “Сопот”, а сам він працює над підготовкою платівки-гіганта.

Як згадує київський звукорежисер М. Дідик, право на платівку-гігант мали лише члени Спілки композиторів, Володя ж тоді був звичайним студентом консерваторії, тому “гігант” дався йому дуже важко, але коли він вийшов, то розійшовся вмить. Поруч з всенародною любов’ю свою “увагу” демонструє “рідна” партія. Секретар парторганізації консерваторії пропонує Володимиру написати заяву про вступ у КПРС, мовляв так йому буде легше. Але громадське життя триває. 1978 р. Володя перемагає на всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Москві і отримує дипломи II ступеня за “Сюїту-варіації для камерного оркестру” та “Баладу про Віктора Хара”. Львівська комсомольська організація збирає документи для висунення Івасюка на присудження премії імені Островського, його запрошують до участі в роботі журі республіканського конкурсу молодих виконавців. Він дає інтерв’ю, про нього пише преса, його пісні звучать на радіо. Однак із виставою “Прапороносці” Івасюк не потрапляє в число претендентів на премію Островського. 24 квітня 1979 р. в обід Володі дзвонять, він одягається, йде до консерваторії і більше не повертається… 18 травня 1979 р. тіло Володимира Івасюка знайшли у військовій зоні Брюховицького лісу підвішеним: стояв на колінах, язик вирвали з рота, між ребер встромлені гілки з дерева…

Інструментальна музика: фортепіанна “Сюїта-варіації на теми української народної пісні “Суха верба”, “Сюїта-варіації для камерного оркестру” (1977 р); три п’єси для фортепіано; “Осіння картинка” — для віолончелі; три п’єси для скрипки і музика до вистави “Прапороносці” (1975 р.), “Мезозойська історія” (1976 р.)

Всеукраїнський конкурс молодих виконавців “Червона рута” був одним із найперших фестивалів в Україні. Ця подія сколихнула країну й змусила її принаймні продерти очі від летаргійного сну застою. На Буковинській землі у дні першої “Червоної рути” було продемонстровано могутнє й потужне прагнення народу нового, незалежного шляху. До організації фестивалю були причетні журналісти (а саме Іван Лепша), які на сторінках газети “Молодь України” виступили з пропозицією вшанувати пам’ять загиблого українського генія Володимира Івасюка великим пісенним святом. А місцем його проведення обрати Чернівці — місто, де й народилася пісня “Червона рута”. Чиновництво намагалося творити перепони, взяти контроль у свої руки, але організаторам вдалося відстояти своє. І 17 вересня 1989 року на стадіоні “Буковина” відбулося відкриття першого Всеукраїнського фестивалю “Червона рута”. Воно було таким, яким його бачили й планували організатори — з синьо-жовтими прапорами (то був шок для партійних чиновників), з гострим і відвертим виступом Дмитра Павличка, з піснею про Народний Рух Тараса Петриненка. У ефір вийшли Віка Врадій зі знаменитою піснею “За тобою, Морозенку, Україна плаче”, Андрій Миколайчук із “Підпільником Кіндратом”, Андрій Середа з піснею “Суботів” та Андрій Панчишин із піснею про приїзд Горбачова у Львів. Тарас Курчик співав “Віддайте мову”, а Віктор Морозов — про чернівецьку хворобу. Тобто, найбільш замовчувані справи партії й уряду були винесені на фестивальні сцени. У рамках фестивалю відбувся і вечір пам’яті Володимира Івасюка та відкриття меморіальної дошки. Цим було знято неофіційну заборону на його ім’я і творчу спадщину.

2 березня 1994 р. президент України Леонід Кравчук підписує Указ про присудження посмертно Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
У 1998 р. відбувається концерт «Володимир Івасюк. Повернення» — спроба ознайомити сучасників з творчою спадщиною композитора.
4 березня 1999 р. у Чернівцях офіційно відкривається Меморіальний музей Володимира Івасюка.
У 2001 році на V Ювілейній Церемонії нагородження лавреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» Володимира Івасюка посмертно нагороджено у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття».
26 січня 2009 р. після неодноразових звернень сім’ї Володимира Івасюка, громадськости та групи народних депутатів Генеральна прокуратура України поновила розслідування причин і обставин смерти композитора. 1 березня президент України Віктор Ющенко підписав Указ про присвоєння Володимиру Івасюку звання “Герой України” посмертно за самовіддане служіння Україні на ниві національної музичної культури та створення вершинних зразків української пісенної творчости.

Всі доступні записи пісень Володимира Івасюка (65 творів):

А ти подумай (сл. Р.Братуня) – М.Шуневич
Балада про Віктора Хара (сл. Б.Стельмаха) – В.Зінкевич
Балада про скрипки (сл. В.Марсюка) – С.Ротару; ВІА “Ватра”; дует “Писанка”
Балада про мальви (сл. Б.Гури) – В.Івасюк; С.Ротару; В.Зінкевич; Л.Артеменко
Батьківська балада (сл. Р.Братуня) – Я.Гнатюк
Білий серпанок (сл. Р.Братуня) – М.Шуневич
Ватра (сл. Р.Братуня) – О.Чепурний
Вернись із спогадів (сл. Р.Братуня) – С.Ротару; А.Кудлай; Л.Сандулеса
Відлітали журавлі (сл. В.Миколайчука) – Х.Лугова
Відлуння твоїх кроків (сл. В.Вознюка) – Л.Відаш; С.Ротару; І.Кушплер
Вогні Львова (сл. Р.Братуня) – І.Кушплер і Л.Боровець; А.Плахтій і О.Цимбала
Водограй (сл. В.Івасюка) – В.Івасюк; С.Ротару; ВІА “Смерічка”; В.Купріна
Далина (сл. Д.Павличка) – С.Ротару; тріо бандуристок “Львів’янки”
Два перстені (сл. В.Івасюка) – С.Ротару; Н.Яремчук; дует “Писанка”
День з тобою (сл. Р.Братуня) – С.Ротару; Л.Артеменко; І.Кушплер
Жовтий лист (муз. В.Громцева, сл.В.Івасюка) – С.Ротару; В.Зінкевич; “Ватра”
Запроси до танцю (сл. Б.Стельмаха) – Л.Артеменко та ВІА “Водограй”
Запроси мене у сни (сл. Б.Стельмаха) – С.Ротару; Н.Яремчук; Л.Михайленко
Зелена пісенька (сл. В.Лучука) – сестри Орос
Зимова казка (сл. Р.Братуня) – В.Шпортько
Знамено полку (сл. О.Гончара) – гурт “Дивні”
Золотоволоска (сл. А.Драгомирецького) – Н.Яремчук
Зустрічайте мене (сл. Р.Братуня) – В.Тіткін
Зустріч в дорозі (муз. П.Дворського, сл. В.Івасюка) – Н.Яремчук; П.Дворський
Зустріч в дорозі (муз. О.Гавриша, сл. В.Івасюка) – ВІА “Спомин”
Казка гір (сл. В.Вознюка) – Л.Відаш
Калина приморожена (сл. М.Петренка) – тріо бандуристок “Львів’янки”
Капелюх (сл. В.Івасюка) – В.Морозов; квартет “Явір”; М.Шуневич
Каштани (сл. В.Івасюка) – Л.Відаш
Кленовий вогонь (сл. Ю.Рибчинського і М.Воньо) – С.Ротару; Л.Прохорова
Коли я думаю про тебе (сл. І.Лазаревського) – Є.Зубко
Колиска вітру (сл. Б.Стельмаха) – С.Ротару; В.Врадій та ВІА “Арніка”
Колискова для Оксаночки (сл. В.Івасюка) – дует “Писанка”
Кораблі, кораблі (сл. В.Івасюка) – Р.Бабак
Лісові дзвіночки (сл. В.Івасюка) – З.Рощук
Літо пізніх жоржин (сл. Р.Братуня) – В.Івасюк; В.Зінкевич; В.Шпортько
Мандрівний музика (сл. В.Івасюка) – В.Бокоч
На швидких поїздах (сл. В.Івасюка) – В.Зінкевич та ВІА “Смерічка”
Над морем (сл. Д.Павличка) – О.Білозір та ВІА “Ватра”
Нам спокій, друже, тільки сниться (сл. Р.Кудлика) – В.Шпортько
Народження дня (сл. А.Дементьєва,укр.текст П.Велесика) – Н.-М.Фарина
Народження дня (сл. А.Дементьєва,укр.текст О.Садової) – П.Табаков
Наче зграї птиць (сл. В.Івасюка) – М.Шуневич
Не одпалай, моя любове (сл. Р.Кудлика) – Н.Яремчук
Не треба осені (сл. М.Воньо) – В.Гуменчук та Н.Мельник
Незване моє кохання (сл. Р.Братуня) – Л.Артеменко
Нестримна течія (сл. Б.Стельмаха) – С.Ротару; М.Шуневич
Передвістя (сл. Р.Братуня) – С.Ротару
Пісня буде поміж нас (сл. В.Івасюка) – С.Ротару; ВІА “Смерічка”; ВІА “Ватра”
Пісня про тебе (сл. Р.Братуня) – С.Ротару; Н.Яремчук; В.Зінкевич
Повір цим очам (сл. В.Кудрявцева) – С.Ротару
Расскажи мне, отец (сл. Р.Братуня) – І.Кушплер
Рождение дня (сл. А.Дементьєва) – В.Удовиченко; В.Зінкевич; Л.Артеменко
Світ без тебе (сл. В.Бабуха) – В.Зінкевич; Л.Прохорова
Там за горою, за крем’яною (сл. В.Івасюка) – гурт “Мрія”; гурт “Світозари”
Тільки раз цвіте любов (сл. Б.Стельмаха) – С.Ротару; В.Зінкевич; Л.Артеменко
У долі своя весна (сл. Ю.Рибчинського) – С.Ротару; “Песняры”; Л. Михайленко
Фантазія травневих ночей (сл. В.Івасюка) – ансамбль “Гаволок”
Цвіте рожа (сл. народні) – Катя Чилі
Чебреці (сл. Д.Луценка) – В.Бокоч; О.Василенко
Червона рута (сл. В.Івасюка) – В.Івасюк; С.Ротару; ВІА “Смерічка”; К.Огнєвий
Шумить пшениця (сл. С.Пушика) – анс. “Росинка”
Юнацька балада (сл. Р.Братуня) – Є.Зубко
Я піду в далекі гори (сл. В.Івасюка) – ВІА “Смерічка”; Л.Відаш; К.Цісик
Я – твоє крило (сл. Р.Кудлика) – ВІА “Смерічка”; “Кобза”; “Калинка”; С.Ротару
Я ще не все тобі сказав (сл. С.Пушика) – В.Шпортько; І.Калиній

Скачати

5 Responses to Івасюк Володимир

  1. Світлана, Чернівці коментує:

    Володимир Івасюк прославив не тільки Буковину, а й всю Україну на увесь світ. Пишаюсь таким талановитим композитором і своїм земляком. Він – гордість України. Вічна йому пам’ять…

  2. Павло коментує:

    Велика шана геніальній людині

  3. Ігор Олійник коментує:

    Прошу відновити історичну правду, oj стосується життя і творчості Володимира Івасюка. Cпрва у тому, що Перший республіканський конкурс артистів естради “Молоді голоси”, де наш геній був запрошений у якості члена жюрі, проходив у квітні 1979 року у м. Хмельницькому, а не в Івано-Фраківську, як зазначено у вас на сайті.
    Ось цитата : “… У квітні 1979 року в Хмельницькому проводився перший республіканський конкурс артистів естради «Молоді голоси», на який Володю запросили членом журі. Згадуючи цей конкурс, журналістка Ольга Рутковська, яка вперше тут зустрілася з Володею, відмічає, що він був трохи сумний і наче чимось занепокоєний. Вона навіть поцікавилася, чи все у нього гаразд, на що він відповів, що втомився. Молодий композитор запам’ятався їй як «серйозний, мовчазний і стриманий, тримався з гідністю і водночас був уважний до всіх”.
    А це – посилання http://archive.visnyk.lutsk.ua/2007/04/13/3627/
    Цей же факт підтверджує одна із героїнь документального фільму “Пісні серця. “Червона рута” (реж. Юлія Лазаревська), що розміщений у youtube.

  4. Богдан коментує:

    Знаменита “Червона рута”
    https://www.youtube.com/watch?v=Al7SfGLcUHs

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *