Кос-Анатольський Анатолій

Фотоальбом

Анатолій Кос-Анатольський (01.12.1909 – 30.11.1983) – видатний український композитор, педагог, піаніст, музикознавець, музично-громадський діяч.

Анатолій Йосипович Кос-Анатольський увійшов в історію вітчизняної музичної культури як один з яскравих, самобутніх і активних її творців. Його піс­ні, хори, вокально-інструментальні твори часто звучать по радіо, на телебаченні, його концерти виконуються знаними симфонічними оркестрами, його опери й балети ставляться академічними театральними колективами.

Народився Анатолій Кос (псевдонім — Кос-Анатольський) 1 грудня 1909 р. в м. Коломиї на Станіславщині (тепер Івано-Франківська область) у сім’ї лікаря. Ріс в оточенні людей, закоханих у пісню. Батько — Йосип Михайлович — мав абсолютний слух і дуже гарний голос, грав на багатьох музичних інструментах. Свого часу особисто був знайомий зі славетною співачкою-галичанкою Соломією Крушельницькою, вів з нею переписку. Мати — Лідія Іванівна — вирізнялася музичною обдарованістю, була здібною піаністкою. Свої перші музичні кроки майбутній композитор робив під її опікою.

Водночас із навчанням у Станіславській українській гімназії (1919–1927) Анатолій здобув середню музичну освіту, закінчивши філію Львівського Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка. Під час випускного концерту-звіту відбулася його зустріч із С. Людкевичем, який особисто вітав юного музиканта, хвалив його виступ, щиро радів успіху: «Ваше життя повинне належати музиці», — сказав тоді Станіслав Пилипович.

Анатолій сприйняв слова відомого композитора як благословення. Утім, він мусив обрати більш «солідну» професію, яка гарантувала б матеріальне забезпечення. На звивистих стежках юності А. Кос-Анатольського сплелися, поряд з наполегливим засвоєнням музичних знань у Львівській консерваторії ім. К. Шиманського, навчання на юридичному факультеті Львівського університету, потім — адвокатська практика.

Залишити музику Анатолій Йосипович не міг, адже не мав сумнівів щодо свого покликання: його життя — мистецтво. Він працював концертмейстером у музичному училищі, охоче писав для дітей невеличкі п’єси, пісеньки та інтермедії. Його першою самостійною творчою роботою стало музичне оформлення спектаклів Львівського музично-драматичного театру (1941).

Війна чорним смерчем обірвала всі надії, плани, сподівання митця. Ці роки треба було пережити, вистояти, не розгубивши людської гідності. До того ж, моральні й фізичні сили Анатолія Йосиповича підточувала постійна загроза бути заарештованим і вивезеним на роботу до Німеччини.

На повний голос твори А. Кос-Анатольського прозвучали у повоєнні роки. Вокальність, породжена розумінням характеру національного стилю, мелодична пластика, яскрава образність, помножені на відчуття поетичної інтонації, — все це сприяло їх популярності.

Співавторами А. Кос-Анатольського стали відомі поети П. Воронько, М. Рильський, Я. Райніс. Особливо близькою й співзвучною настроям композитора видалася творчість Володимира Сосюри. Вона надихнула митця на створення таких чудових романсів, як «Гей, тополі, мої», «Попливли вечірні дими», «Шаллю зорі золотої» та ін.

Рубіж 40–50-х рр. — важливий етап хорової творчості А.Кос-Анатольського. Кульмінаційною точкою цього періоду стали твори, за які композитор у 1951 р. був удостоєний Державної премії СРСР (хори «Зустріч на стерні», «На горах Карпатах» «Від Москви до Карпат» (слова П. Воронька) та ін.). У хоровій музиці Кос-Анатольський одразу ж знайшов власний самобутній стиль. За кілька років напрочуд активної мистецької діяльності він став майже врівень із багатьма композиторами, за плечима яких уже був великий досвід. А далі, упродовж кількох десятиріч, від партитури до партитури відбувався процес поглиблення його задумів, збагачувалась образність, удосконалювалася композиторська техніка.

Невичерпним джерелом творчого натхнення для А.Кос-Анатольського стало пісенне багатство рідного Прикарпаття, образи життя й побуту українських верховинців. Карпатській землі він віддав шану численними солоспівами й хорами, що звеличують красу та працю її трударів. Його пісні знялися над Україною веселим солов’їним хоралом, їх так і назвали: солов’їні романси.

Музика Кос-Анатольського щедро увібрала різноманітні інтонації, фольклорні форми, поширені у західних областях України. Це насамперед оптимістичні, задерикуваті коломийкові мотиви, що своєю рухливою, моторною структурою, жвавими танцювальними ритмами особливо добре відповідають життєрадісному змісту його пісень. Виражальні форми коломийки чуємо у багатьох вокальних творах А. Кос-Анатольского, а в окремих випадках (хори «Верховина», «Коломия-місто») вони переростають у домінуючу сутність музичного образу.

Ще одне інтонаційне джерело, яке живило творчість композитора, — народний побутовий романс (насамперед у його західноукраїнських зразках). Побутові ліричні наспіви надають мелодіям А. Кос-Анатольського гнучкої м’якості, певного сентиментально-елегійного відтінку. Нерідко романсово-побутові й карпатські коломийкові мотиви схрещуються в творах композитора, викликаючи до життя вельми своєрідний і звабливий мелодійною насиченістю інтонаційний сплав, як, скажімо, у сповненому ніжності романсі на слова Л. 3абашти «Затрембітай мені, вівчарю».

До характерних рис творчої палітри А. Кос-Анатольського слід також віднести широке використання жанрових обрисів побутових танців: польки, вальсу тощо.

Важливе місце в доробку композитора посідають, присвячені Т. Шевченкові, кантата «Безсмертний заповіт» (на власні слова, 1963), вокальний терцет «Шевченко», солоспів «Не він один» («На роковини Шевченка», слова Лесі Українки).

На величезних обширах прозвучала у виконанні Дмитра Гнатюка пісня-романс А. Кос-Анатольського «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» — хвилююча щирою безпосередністю музична інтерпретація однойменної ліричної поезії Івана Франка. Багато легкокрилих романсів композитора для колоратурного сопрано («Солов’їний романс», «Соловей і троянда», «Ой піду я межи гори», «Соловейко на калині» та ін.) стали чудовим надбанням концертних програм видатних українських співачок Бели Руденко, Євгенії Мірошниченко, Діани Петриненко, Марії Стеф“юк та ін. Любов до задушевних народних наспівів зріднила А. Кос-Анатольського з вокальним тріо сестер Байко. Чимало жіночих терцетів виникло саме завдяки спілкуванню з цим прославленим свого часу ансамблем. Ім’я Анатолія Йосиповича постійно значилося на афішах Державної хорової капели «Трембіта».

Широку популярність А. Кос-Анатольському принесли хорові пісні, які хвилювали, вчили дружбі, вірності, любові. Пісенні твори увібрали розмаїття галицького фольклору, його соковитість і колористику, майстерно поєднані з теплою інтонацією, світлою елегійністю: “Пісня про трембіту”, “Нова Верховина”, “Коломия-місто”. Ліричні хори Кос-Анатольського, а сюди входять твори різноманітного тематичною спрямування — про любов, дружбу, рідний край, — наближені за характером вислову до солоспівів композитора: початкова тема звучить у партії соліста і лише після сольного викладу, на кульмінаційному гребні хор підхоплює приспів. У характері українських ліричних народних пісень вирішує композитор і хорові пісні “Розмовляла калинонька” (слова А. Пашка), “Моя гуцулочка”, “Буковинські вечорниці” (слова І. Кутеня), “Ой летіли соловейки” та “Коли відлітають лелеки” (слова А. Кос-Анатольського), “В забутому саду” (слова П. Воронька) тощо.

Особливе місце у творчості А. Кос-Анатольського посідають естрадні пісні – “Коли заснули сині гори”, “Білі троянди”, “На трамвайній зупинці”, “Зоряна ніч”, “Золота дівчина”, “Карпатське танго”, “Незабутній вальс”, “Щастя, неначе зорі” і багато інших.

Багато сил віддавав митець музичному театру. Його оперу «Назустріч сонцю» на лібрето Р. Братуня у першій редакції (під заголовком «Заграва») поставлено у Львові 1957-го, а в другій — 1959 р.

Особливо вагомим стало слово А. Кос-Анатольського в розвитку українського балету. Поряд із солоспівами й хорами саме балетна музика посідає найважливіше місце в його композиторському доробку. У своєму першому балеті «Хустка Довбуша», поставленому Львівським театром ім. І. Франка (1951), композитор вивів на сцену героїчний образ легендарного опришка Карпатських гір. Для утвердження національного стилю українського балетного мистецтва «Хустка Довбуша» важлива, насамперед, тим, що в ній вперше відкрито свіжі, ще не займані в історії музично-хореографічного театру пласти гуцульського танцювального фольклору.

Серед творів А. Кос-Анатольського — чимало зразків театральних, симфонічних та камерно-інструментальних жанрів. Серед них, зокрема, — перший в українській музиці концерт для арфи з оркестром (1954), два фортепіанні концерти, «Закарпатська рапсодія» для скрипки й фортепіано, низка фортепіанних та оркестрових мініатюр (60–70-ті рр.).

Своє натхнення А. Кос-Анатольський завжди шукав і знаходив у вирі життя, в людських долях, у народній пісні, класичних надбаннях. Він вірив у життєстверджуючу силу традицій і закликав своїх учнів берегти їх, бо саме в традиціях — запорука єдності поколінь, роз’єднаних часом, зв’язок з минулим і водночас із майбутнім.

В останні роки життя Анатолій Йосипович довго й терпляче розшукував пам’ятки вітчизняної культури, багато зусиль доклав для їх реставрації, для створення музеїв і музейних кімнат, встановлення меморіальних знаків. Митець побував у с. Карові Сокальського району й розшукав там могилу відомого просвітителя, композитора, фольклориста та диригента Віктора Матюка. Зусиллями Кос-Анатольського та скульптора Є. Дзиндри пам’ятник було реставровано. У Чернівцях, на старому цвинтарі, Анатолій Йосипович натрапив на місце поховання відомого діяча культурного демократичного руху на Буковині, поета й драматурга, фольклориста та композитора Сидора Воробкевича. Він порушив питання про реставрацію обеліска. Ретельно розшукував речі для музею М. Лисенка. Цінною реліквією цього музею стала знайдена ним червона китайка, якою у листопаді 1912 р., за старим козацьким звичаєм, була накрита домовина класика української музики Миколи Віталійовича Лисенка.

А. Кос-Анатольський розсилав листи, збирав матеріали, документи, розшукував загублені нотні видання, реліквії, залучаючи до цього багатьох спеціалістів, музикантів-аматорів, любителів мистецтва.

Чималий вклад зробив він у літературно-музичну критику: опублікував низку статей, нарисів, есе, спогадів про видатних співаків, зокрема про М. Менцинського, С. Крушельницьку, корифея західноукраїнської музики С. Людкевича, про свої зустрічі з видатними письменниками, поетами, артистами, диригентами. Як критик завжди поєднував безпосередню художню інтуїцію з мудрим поглядом досвідченого майстра.

Публічні виступи композитора неодмінно привертали увагу громадськості. Його промови вирізняли емоційно-зворушливий пафосний тон, глибокий зміст, широка ерудиція. Багатьом слухачам запали в душу виступи А. Кос-Анатольського у Львівській філармонії на ювілейних вечорах його соратників, композиторів С. Людкевича, Р. Сімовича, Є. Козака. Плідно працював митець у галузі пропаганди музичного мистецтва. Проводив лекторії для молоді на Львівському телебаченні, зустрічався з робітниками й колгоспниками, професійними та самодіяльними творчими колективами.

Анатолій Йосипович багато років очолював Львівську композиторську організацію, 30 років вів у консерваторії клас композиції. Чимало його випускників поповнили Спілку композиторів України й продовжують творчо розвивати засади свого педагога. Він умів розгледіти й виплекати індивідуальний почерк своїх учнів, намагався при цьому передати свій художній досвід, знання, свою одвічну закоханість у мистецтво.

Анатолій Йосипович написав майже 500 музичних творів, 100 критичних статей з питань музики, літератури, культурно-громадського життя. А ще писав вірші. На його тексти складали пісні інші композитори.

Наприкінці життя у А. Кос-Анатольського було багато творчих задумів. У свої 73 роки, він був сповнений кипучої енергії, жив мистецтвом і для мистецтва. Займався педагогічною діяльністю, громадськими справам, очолюючи секцію Українського товариства дружби й культурних зв’язків з зарубіжними країнами, митець підтримував широкі зв’язки із земляками за кордоном, особливо із творчою інтелігенцією, популяризуючи українську музику, надсилаючи на прохання співвітчизників ноти своїх нових творів, які потім лунали в Канаді, США та в інших країнах у виконанні зарубіжних друзів.

Анатолія Йосиповича не стало напередодні його 74-го дня народження – 30 листопада 1983 р. Помер він зненацька, раптово. Стояв — і впав. Так вмирають могутні дерева під ударом жорстокого буревію. Перестало битися серце, увесь жар якого композитор переливав у пісні, котрі віддав людям.

Білі троянди (сл. Р. Братуня) – Оркестр “Темпо”

Золота дівчина (сл. ?) – Олександр Щеглов

Зоряна ніч (муз. і сл. А. Кос-Анатольського) – ансамбль “Мрія”

Зоряна ніч (муз. і сл. А. Кос-Анатольського) – Жанна Боднарук

Карпатська мандрівка (муз. і сл. А. Кос-Анатольського) – ансамбль “Гуцулія”

Карпатське танго (сл. ?) – Олександр Щеглов

Коли заснули сині гори (муз. і сл. А. Кос-Анатольського) – Назарій Яремчук

Липи зачаровані розмаєм (сл. ?) – Олександр Щеглов

Лукашева сопілка (сл. Й. Струцюка) – дует бандуристок

Метелиця (сл. ?) – Олександр Щеглов

На трамвайній зупинці (сл. Р. Братуня) – Анатолій Пацельд

Незабутній вальс (сл. А. Пашка) – Оркестр “Темпо”

Ой ти, дівчино, з горіха зерня (сл. І. Франка) – ВІА “Кобза”

Ой ти, дівчино, з горіха зерня (сл. І. Франка) – Олександр Василенко

Сон (муз. і сл. А. Кос-Анатольського) – Олександр Щеглов

Щастя, неначе зорі (сл. Я. Майстренка) – Леся Боровець

3 Responses to Кос-Анатольський Анатолій

  1. Михайло коментує:

    Хороша якість, але мало творів, маю наувазі Кос-анатольського.

    • Антонина коментує:

      Здравствуйте! Мне бы очень хотелось найти ноты “Коломия-мiсто” Кос-Анатольского. не подскажете где? Может ссылку на сайт с нотами знаете?
      Спасибо!

  2. straniero коментує:

    Хочу звернути увагу на негативні аспекти Анатолія Кос-Анатольського. Він підтримав введення совєтських військ у 1968 році до Праги (це навдено у книзі Володимира В’ятровича “Історія під грифом “секретно”. Нові сюжети”). Його роль викладача була негативною для студентів, Кос-Анатольський їх пригнічував, особливо Володимира Івасюка. Він жодного студента не випустив. Може, боявся майбутньої конкуренції? (Про це писали у своїх працях Іван Лепша та Михайло Івасюк).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *