Штогаренко Андрій

ШТОГАРЕНКО АНДРІЙ ЯКОВИЧ – видатний композитор, педагог, музично-громадський діяч.

(15.X.1902, с. Нові Кайдаки, Дніпропетровщина – 15.XI.1992, м. Київ)

Музичну освіту здобував у Катеринославському музичному училищі на фортепіанному відділенні (1912-1915, клас З. Разловської) та Харківському музично-драматичному інституті на факультеті теорії та композиції (1930-1936, клас професора С. Богатирьова).

Після закінчення консерваторії у 1936 р. Штогаренко залишився у Харкові, де працював до початку Другої світової війни: з 1936 по 1941 рр. керував секцією оборонної музики при Спілці композиторів; був заступником голови Спілки (Харківське відділення).

В роки війни, Штогаренко разом з багатьма українськими діячами мистецтв був евакуйований до Алма-Ати та Ашхабаду. Під час перебування там митець продовжував громадську діяльність: 1941-1943 рр. був відповідальним секретарем Спілки композиторів Туркменії, допомагав молодим композиторам республіки, здійснював зв’язки з українськими музикантами, які знаходились у Середній Азії.

З 1943 року життя та діяльність Штогаренка пов’язані з Києвом, де він розпочинає роботу в Київській консерваторії: з 1960 р. – професор, 1968-1990 – завідуючий кафедрою композиції, 1954-1968 – ректор консерваторії.
Учні Штогаренка – відомі музиканти: Ю. Іщенко, А. Винокур, К. Віленський, А. Костін, Є. Мілка, В. Подвала, І. Поклад, М. Степаненко, В. Тилик, В. Філіпенко, Ю. Шамо, В. Загорцев, Н. Боєва, В. Ронжин та інші.

Творчу та педагогічну працю Штогаренко поєднував з активною музично-громадською діяльністю. З 1937 р. – заступник голови Харківського відділення Спілки Композиторів. З 1939 р. – член правління, 1947-1956 рр. – заступник голови, а з 1968-1989 рр. – голова правління СКУ. З 1948 р. – член правління та секретар СК СРСР.

За сприянням Андрія Яковича в Києві у 1962 р. було організовано Міжнародний музичний конкурс ім. М. Лисенка. У 1970, 1974 рр. постійно приймав участь у роботі журі IV та V Міжнародних конкурсів ім. П.І. Чайковського. Діяльність Штогаренка була відзначена багатьма нагородами радянського уряду: Державні Сталінські премії (1946, 1952); Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка (1974); ордени Леніна (1960, 1982), болгарський орден “Кирила та Мефодія” першого ступеня (1971). 1972 року композитору було присвоєно звання Народного артиста СРСР, а в 1982 – Героя соціалістичної Праці.

Творча спадщина А. Штогаренка охоплює майже всі основні жанри, окрім опери. В основі творчості композитора – великі інструментальні, симфонічні та вокально-симфонічні форми (шість симфоній, симфонічні сюїти, поеми, концерти, кантати). Систематично Штогаренко працював і в жанрі камерно-інструментальної музики (квартети, тріо, сонати, сюїти для окремих інструментів). Значний вклад митець вніс і в розвиток вокальних жанрів. Здобуток творів Штогаренка налічує біля 150 різноманітних вокальних творів (пісенних, романсових, хорових та ансамблевих).

Головними рисами його творчості є яскравий мелодизм, монументальність, стрункість форм. Спадщина А.Я. Штогаренка охоплює широкий спектр образів: героїко-епічні, ліричні та жанрово-побутові з використанням різноманітних джерел українського фольклору.

Він був справжнім художником особливого таланту чути народне в музиці, українське у нього виходило без будь-якого напруження. Як міфічного Антея живила земля, так його творчість — фольклор. Він майже не цитував народних пісень, українська мелодика була звичайним способом його музичного мислення. Так, Андрій Штогаренко був композитором епохи «соціалістичного реалізму» і одним з головних її ідеологів у музиці. Якщо йому вдалося створити справжні художні цінності, то жодні «ідеологічні вбрання» їх не приховають. Розібратися в цьому допоможе час. Він позбавить і від штучних п’єдесталів, якщо такі були, і від засудження вищезгаданих.

Записи розшукуються.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *