Цегляр Яків

Яків Цегляр – український композитор і педагог.

Цегляр Яків Самійлович народився 29 лютого 1912 р. в Києві, в єврейській сім’ї. Працював на заводі «Ленінська кузня» і в цей же час вчився на режисерському факультеті музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка. У 1939 році закінчив музичне училище в Києві. Вчився в консерваторії Києва і одночасно викладав в музичній студії в містечку Лозоватка в Черкаській області.

На початку війни був мобілізований у винищувальний батальйон, що ніс охорону різних установ, потім в стрілецький полк. Потім направлений керівництвом на Кавказ. Служив на Закавказзі при Будинку Червоної Армії на посаді начальника відділу червоноармійської художньої самодіяльності Закавказького фронту. Писав пісні для діючої армії.

Нагороджений медалями «За оборону Кавказа», «За перемогу над Німеччиною». Після війни працював редактором на київській студії науково-популярних фільмів. Вів творчу композиторську діяльність. Автор семи оперет, пісень, балад, музики до кінофільмів, ораторії «Єврейська трагедія», опери «Праведники».

Член Союзу композиторів України, Заслужений діяч мистецтв УРСР (1972), Народний артист України, двічі нагороджений медалями «За трудову відмінність».

Твори:
оперети – «Бажаємо щастя» (1957), «Гість із Відня» (1960), «Дівчина і море» (1965), «Щасливий долі поворот» (1980),
музичні комедії – «Весь світ і навіть більше» (1967), «Відставний жених» (за твором Г. Квітки-Основ’яненка, 1983), «Сватання на Гончарівці» (1983);
вокально-симфонічні твори
для голосу з орк. – поема «Любов поета» (1962), кантата «Безсмертному Кобзареві» (1963, 2-а ред. 1972),
для колоратурного сопрано з орк. -«Концертний вальс» (1975), ораторія «Єврейська трагедія» (сл. М. Рильського і Дм. Павличка, 1991, оперний варіант «Це мої діти», 1992);
для симфонічного оркестру – сюїти з власних оперет і муз. комедій, вальс «Золоті вогні» (1964), ноктюрн «Зорі над Дніпром» (1969) та ін.;
камерно-інструментальні твори
сюїти: для струнного квартету (1944), для скрипки з оркестром;
для фортепіано – 2 прелюдії (1971), Варіації;
хорові сюїти й хори;
романси -«Галька», «Хмільна» (обидва на сл. О. Марунич), «Безсонна ніч» (сл. Ю. Каплана, 1949), та ін.;
цикли пісень, сатиричних мініатюр;
обробки народних пісень;
музика до театральних вистав, кінофільмів;
естрадні пісні (“Ой сонечко, сонечко”, “Іскрина”, “Коли зацвітають каштани”, “Очі ясні”, “Про що співав соловейко” та ін.)

Помер 11 лютого 2008 р.

Іскрина (сл. В. Юхимовича) – Костянтин Огнєвий

Ой сонечко, сонечко (сл. Л. Реви) – Костянтин Огнєвий

Очі ясні (сл. Н. Корнієнка) – Костянтин Огнєвий

Про що співав соловейко (сл. О. Галабуцької) – Валентина Соколик

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *