Квітка з полонини

Прослухати:

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Автор: Роман Савицький
Виконує: Дмитро Гнатюк

Із давніх вже давен, на полонині, ген,
Є квіточка ромен, що зір манить.
Цю квітку запашну, чаклунку чарівну
Дала ти, щоб одну тебе любить.

І я люблю з тих пір тебе, дівчино з гір,
Спокою вже, повір, мені нема.
Бо довгі ночі, дні, і на яву, і в сні,
Мов шепче хтось мені, любить дарма.

Кохання два слівця – де сонячні серця,
А безнадійність ця – глибокий жаль.
Від надаремних мрій тьмяніє розум мій,
Дівчина чорних вій – моя печаль.
Та стільки раз в житті стрічаю гори ті
Надхмарні і круті – красу свою.
Завжди у квітці тій маленькій дорогій
Я бачу образ твій – любов мою.

Люблю тебе, дівча із полонини,
Замріяною квіткою назвав
Тобі наймення чарівливе дав,
Бо думаю про тебе щохвилини.
Тебе люблю я, квітко з полонини,
Ти перше посміхнулася мені,
Як теплі сонця промені ясні,
Як пісня із карпатської вершини.

Минають літечка, засохла квіточка,
Що біля серденька її поклав.
Вже більш не бачену, в цвіт закосичену,
Тебе утрачену, я знов згадав.
Бо ти, як перший цвіт зробила ранній світ
У серці юних літ що не згасав.
Та я не знав і сам, що в полонині там
Ромен ще звуть ім’ям “люби мене”.

Та я не знав і сам, що в полонині там
Ромен ще звуть ім’ям “люби мене”…

Скачати аудіо

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *