Герасимов Віктор

Віктор Герасимов – відомий поет-пісняр. Народився 13 листопада 1941 р. у Нікополі Дніпропетровської обл. Син росіянки Катерини, уродженки Ленінграда, яка за комсомольською путівкою приїхала до Нікополя на будівництво трубозаводу, й – українця Володимира, котрий загинув у перший рік війни, ще до народження сина. Тож Віктора виховувала мама, все життя працюючи на прокатному стані заводу. Свою любов до поезії Катерина Іванівна передала сину. «Вірші Єсеніна вперше почув від мами», – пригадує Віктор Володимирович. Музи маминою рукою провели його і до музичної школи. Вчився грати на домрі, виступав із оркестром народних інструментів. На рідній Дніпропетровщині відчув запах козацького степу. Рано почав писати вірші. Друкував їх у газеті «Нікопольська правда». Згодом, коли вступив до Херсонського музичного училища, – на сторінках обласної молодіжної газети. Диплом Харківського інституту мистецтв одержав за фахом: соліст-інструменталіст, диригент, педагог.

Та саме в Києві забуяв квітник муз Віктора Герасимова, нині Заслуженого діяча мистецтв України. У режимні 70-ті працював заступником головного редактора музичних програм радіо (головним була Ніна Андрієвська) і водночас – начальником відділу художніх колективів. Був членом різних художніх рад, зокрема, і з прийняття нових творів. Пам’ятна сторінка життя – робота на Українському телебаченні, де в 1975-1979 роках був головним редактором музичних програм. Подавали в ефір усе найкраще з тодішньої музики, несли духовний нектар. Герасимов і сам багато пише. Його творча дружба з композиторами Костянтином Мясковим, Іваном Карабицем, Миколою Мозговим, Леонідом Попернацьким, Олександром Злотником, Остапом Гавришем проросла піснями. Уже стільки років популярні його «Маки червоні», «Я люблю твої тихі затоки», «Зачаровані слова». А скільки народилося пісень про Київ – «На Подолі», «Останній Орфей», «Андреевский спуск», «По старинній Десятинній»… Вони ввійшли до шести аудіокасет Герасимова, поміж яких – «Мій Києве», «Останній Орфей». І – до книги-пісенника «Україна-світ».

Щаслива доля і пісні «Мій Києве». Пригадує Віктор Володимирович, як композитор Іван Карабиць дав йому готову мелодію. Вона лягла на душу. Герасимов легко написав вірша. Було то 1976-го. Уперше пісню заспівав тоді молодий артист Віктор Шпортько.
Герасимов у той час готував першу півторагодинну передачу з України «З піснею по життю» для Центрального телебачення. Як гості, в передачі брали участь тріо Мареничів, Софія Ротару, Микола Гнатюк.
У фінал рекомендували двох артистів, які ще не мали звань, Ніну Матвієнко, котра заспівала «Дикі гуси» Ігоря Поклада, та Віктора Шпортька з піснею «Мій Києве». Ті пісні виявилися золотими. Обоє співаків стали лауреатами Всесоюзного конкурсу. А хто здобував таку перемогу, тим згодом присвоювали звання – Заслужений артист України, ними стали і Матвієнко, і Шпортько.
Для Ніни Митрофанівни лауреатство в передачі «З піснею по життю» було особливою перемогою, бо ж вона тоді переживала непрості часи. За «національні приписи» виключили зі Спілки художників її свекра Івана Гончара. Нависли хмари і над нею, бо ж зі своїм чоловіком Петром Гончаром «посміла обвінчатися». Після перемоги в конкурсі всі хмари над нею розвіялися.

“Освідчення вечірньому Києву” – ще один відомий твір Віктора Герасимова. Поезію поклав на музику Анатолій Горчинський, і народилася пісня. “Передбачити долю пісні неможливо”, каже поет. “Бувають пісні-одноденки, діти свого часу. Буває, напишеш під враженням кілька рядків – і пісня злетіла…”

Озори мене цвіт-калиною,
У степи свої поведи.
Як Дніпро повік з Україною,
Так і з нею я назавжди!

Слухаєш це одкровення Віктора Герасимова, і здається, що сам Всевишній водив його рукою…
Музику написав композитор Олексій Семенов. Пісню заспівав Дмитро Гнатюк. Інший варіант мелодії – Леоніда Попернацького. Найчастіше вона звучала по радіо голосом Дмитра Литвинця, «українського Робертіно Лоретті». Пісню підхопили і ансамбль Збройних сил України, і Микола Гнатюк, і Олександр Василенко.

Понад тридцять п’ять років лунає у ефірі Національного радіо і телебачення України знайомий голос Віктора Герасимова. Він спілкувався з провідними композиторами, поетами, виконавцями – маститими й молодими. Хоч був ідеологічний диктат згори, в ефір виходили по-справжньому професійні твори. Віктор Герасимов дав «зелене світло» багатьом молодим митцям, творам. Особисто виписував наряди до Будинку звукозапису, що на вулиці Первомайського, 5. То була робота в унісон і з Володимиром Івасюком, Віктором Шпортьком, тріо Мареничів, Василем Зінкевичем, Миколою Гнатюком… Здійснили багато записів, які нині – у золотому фонді радіо. З ініціативи Герасимова було створено тріо бандуристок у складі Антоніни Мамченко, Алли Шутько, Світлани Петрової, тепер вони – Народні артистки.
Нині Герасимов – завідувач редакції розважальних програм Національного радіо. І це – найбільш рейтингові передачі – «Від суботи до суботи», «І знову зустріч».
Але болить йому стан українського ефірного простору і столичного, зокрема. З гірким гумором Віктор Володимирович запитує: «Якби людині зав’язали очі, привезли до Києва і попросили визначитися, де вона перебуває. Яка була б відповідь? Певно, сказала б, що потрапила до Бостона, бо всюди чує американський рок. Чи – перебуває, приміром, у Самарі, бо і в транспорті, і в супермаркетах, на дискотеках – російська попса і низькопробна кабацька лірика».
За останні роки Київ зазнав втрат в українському мистецтві. Знищено Київський театр естради як і Мюзик-хол, де колись розпочинали шлях Іван Попович, Микола Гнатюк, Лілія Сандулеса, Віктор Шпортько. Втрачено Київське об’єднання музичних ансамблів, яке налічувало понад 400 дипломованих фахівців. Знищено Укрконцерт, що об’єднував цвіт нашої естради, пускав у життя по-справжньому мистецькі проекти. До того ж – це були робочі місця для випускників естрадно-циркового та імені Р. Глієра училищ, університету ім. І. Карпенка-Карого.
“Ці втрати треба повертати до життя”, – нагадує і київській владі, і Міністерству культури та туризму Віктор Герасимов – голова асоціації діячів естрадного мистецтва України. “Асоціація готова активно долучитись до цього”.
І наводить повчальний приклад, як, приміром, у Франції дбають про національну культуру. Коли англійці кілька років тому поставили три радіостанції на теплоході, на Ла-Манші, й спрямували на Францію англомовний рок, парламент Франції відповідно відреагував. Протягом тижня було ухвалено закон, згідно з яким мистецька продукція, що завозиться чи передається до Франції, відеофільми, аудіокасети розповсюджуються в іншому вигляді, має бути не менш ніж на 50 відсотків національною. Про це Герасимову розповіли в Міністерстві культури у Парижі, де він торік побував.
Віктор Володимирович зауважує, що мав би активізуватися й департамент інтелектуальної власності, який при Міністерстві науки і освіти України. І бути б йому не там, а при Міністерстві культури та туризму. Департамент має захищати авторські й суміжні права поетів, композиторів, виконавців. Скільки музики звучить в ефірному просторі Києва, загалом України, на дискотеках, у магазинах, транспорті! Але гонорари від того творчі люди не одержують. Із жалем говорить і про те, що зараз фактично нема молоді з-поміж поетів-піснярів і композиторів, бо держава її не підтримує. Наводить і такий факт: уже з десяток років як пісня і її творці не представлені в найпрестижнішій Національній премії імені Т. Шевченка. Чому?
Герасимов конкретними справами відповідає на питання, які ставить життя. Асоціація, яку він очолює, – організатор багатьох престижних фестивалів, конкурсів для підтримки творчої молоді, як наприклад «Веселі канікули осені». Регулярно відбувається Всеукраїнський конкурс молодих артистів естради. З великими труднощами, після чотирьох років паузи, асоціація відновила улюблений фестиваль «Пісенний вернісаж», де 100-відсотково представляються українські пісні. Паралельно – і «Дитячий пісенний вернісаж», саме україномовної дитячої пісні.
Асоціація добивається й чекає рішення Київради, аби приміщення на вулиці Річковій, 4, передали цій творчій Спілці. Організували б і студію звукозапису там, і невеликий концертний зал. Це була б і творча лабораторія для фахівців естради.
Потужним і мажорним акордом української пісні 30 листопада 2006 р. в Міжнародному центрі культури і мистецтв став ювілейний авторський вечір з нагоди 65-річчя талановитого і невгамовного Віктора Герасимова – «Як Дніпро повік з Україною».

Берегиня (муз. А. Пащенка) – ВІА “Краяни”

Зачаровані слова (муз. М. Мозгового) – ансамбль “Росинка”

Маки червоні (муз. О. Злотника) – тріо Мареничів

Мій заповітний край (муз. А. Баранчука) – Назарій Яремчук

Мій Києве (муз. І. Карабиця) – Віктор Шпортько

Мой Киев (муз. І. Карабиця) – Тетяна Кочергіна

Памяти первой любви (муз. О. Пушкаренка) – ВІА “Стожари”

Повік не одцвіте (муз. А. Яворика) – ВІА “Краяни”

Подари свою любовь (муз. І. Карабиця) – Алла Дідух

Поділля (муз. М. Гнатюка) – Микола Гнатюк

Свiти, зоря (муз. О. Злотника) – ВІА “Здравствуй, песня”

Свiти, зоря (муз. О. Злотника) – Олександр Сєров та ВІА “Черемош”

Україно-світ (муз. Л. Попернацького) – Олександр Василенко

Український пересмішник (муз. М. Свидюка) – Микола Свидюк

Я люблю твої тихі затоки (муз. К. Мяскова) – ВІА “Візерунки шляхів”

One Response to Герасимов Віктор

  1. Sandor Mesko коментує:

    Serdecsno vitaju Viktora Geraszimova iz Budapesta!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *