Калюжна Галина

Галина Михайлівна Калюжна – відома поетеса, член Національної спілки письменників України, дружина поета Олега Орача. Народилася 3 квітня 1958 р. в м. Біла Церква Київської області. Закінчила Вінницький державний педагогічний інститут. Працювала вчителькою української мови та літератури середньої школи № 87 м. Києва. Автор збірки віршів “Забута ікона”, численних публікацій в колективних збірниках, альманахах, періодичних виданнях. Перу Галини Калюжної належать десятки чудових пісень, переважна більшість яких покладена на музику Павлом Дворським. Померла у Києві 17 березня 2011 р.
Її чоловік, письменник Олег Орач помер 2005 року.

Творча співдружність Калюжної і Дворського почалася з того, що зі збірника «Боян-93», придбаного в книгарні містечка Борщів на Тернопіллі, композитор уподобав два Галининих вірші. Невдовзі, познайомившись із продюсером знаменитості, поетеса передала Дворському ще кілька текстів. «Мелодію для сина» Павло заспівав на концерті пам’яті Назарія Яремчука у Вижниці для його земляків, бо «Назарій пішов у синє небо і залишив синів, доньку і мелодію душі, мелодію серця залишив він їм також»…
Невдовзі у доробку Павла Дворського з’явилися й пісні на вірші Олега Орача, Галининого чоловіка. Але повернімося на кільканадцять літ назад…
Дев’ятикласницею прийшла Галя Калюжна на студію в літературне об’єднання «Заспів» при міськрайонній газеті 1975 року, і того ж року дебютувала в «Ленінському шляху» віршем «Зацвів чагарник посивілий». Що це був не буденний віршик, свідчить те, що поетеса включила його в першу свою збірку «Забута ікона», яка вийшла друком у Чернівцях (там її мають за свою через Дворського) в 1997 році. Але цьому передувала публікація у «Літературній Україні», прочитавши яку славетна Ліна Костенко відгукнулася: «Нарешті свіже поетичне слово!»
Випускниця 1977 року середньої школи №3 вступила до Вінницького педагогічного інституту, звідки повернулася в рідний, але тепер уже педагогічний колектив філологом.
Галина Калюжна поновила відвідини «Заспіву». Маститі уже відійшли від студійних занять, але підібралося гроно талантів: Людмила Сєкач, Тамара Ганенко-Житовоз, Петро Розвозчик і Галя. Ще навідувався Віктор Никифоров, невдовзі прилучився Віктор Євтушенко, Оленка Коркодим, Ірина Венжик (половина їх тепер члени НСПУ), траплялося, приходив Павло Ральченко. І — ось доля! На 16-му фестивалі поезії «Веселки над Россю» (започаткований 1977 року) Галина потрапила в одну творчу бригаду з відомим поетом. І її вірші Олег Орач уподобав аж так, що навчальний 1993-94 рік Калюжна почала з київською пропискою в квартирі Орача по вулиці Саксаганського викладачем української мови й літератури 87-ої столичної школи. Це був щасливий союз. Галинин вірш «На озері на тім, на Орачевім…» — одне з вершинних надбань української любовної лірики: «А я текла з гірких отих долонь в зелену сутінь погляду його», так могла створити тільки палко закохана й щаслива жінка. І коли чоловік у 2005 р. передчасно відійшов у засвіти, Галина зібрала все, що могла, і вклала в чудову книжку «Кукурікали кукуріки» для дітей, про яку мріяв і на яку не спромігся Олег. Хоч у самої вже кілька років у видавництві лежало й досі невидане «Літо метелика».
Коли вона з цілковитою переконаністю казала «а він не помер, він зі мною спілкується, радить, застерігає», декому здавалося, що ця жінка несповна розуму. Але така сила кохання! Нова книжка — про Нього. Та й «Забуту ікону», удостоєну премії імені Василя Симоненка 1999 року, можна охарактеризувати так: «Вірші прозорі, як сама щирість, і ліричні, як любов».
У 2001 році пані Галина, вчитель-методиcт вищої категорії, відмінник освіти України, після першої чверті облишила школу: «Відчула, що більше не можу, захотіла змін… Але ж шкода покидати: учні, батьки просять, і в школі не на останньому рахунку. І наснилася мені ікона Казанської Божої Матері. Я взагалі часто бачу віщі сни. Ніби лежить у моїй долоні невеличка овальна ікона і, відчуваю, каже: роби цей крок, не бійся. Я ще не знала, куди йти. Просто пішла, і все… І я знаю: ніколи не треба боятися робити рішучі кроки. Головне знати, чого хочеш».
Відтоді вона викладала рідну мову й літературу в академії муніципального управління. Дуже любила «дорогу на роботу: стільки всього передумаєш і придумаєш. Інколи зупинитись би, записати… Влітаю в аудиторію, мовчки, щоб не розхлюпати, записую, а вже потім: «Добрий день!»
Щосуботи о 16-ій в ефірі радіоканалу «Культура» Галину Калюжну чекали слухачі її програми «Гармонія душі». Програми, що започаткувалася з гармонії її душі. Не останнє місце в якій посідала Біла Церква. «Це моя батьківщина», — підкреслювала Галя.
Вона ніколи не перетинала державного кордону. Це зробили її пісні.

Медові острови (муз. П. Дворського) – Павло Дворський

Не відлітай (муз. П. Дворського) – Павло Дворський

Почуття (муз. Дж. Н. Беріша) – Павло Дворський

Я до тебе прийду (муз. П. Дворського) – Павло Дворський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *