Рева Лада

Лада Рева – видатна українська поетеса, авторка багатьох чудових пісень, у тому числі “Летять ніби чайки”, що у виконанні Дмитра Гнатюка стала супершлягером, однією з найкращих пісень ХХ століття.

Народилася Лада Iванiвна в Києвi, у сiм’ї вiйськового, i пройшла досить нелегкий життєвий шлях. Вже з дитинства пiзнала поневiряння, сирiтство, бо батька у 1937 роцi в Ленінакані (Вірменія), куди переїхала її сiм’я, було заарештовано i розстрiляно як “ворога народу”. Причому, як потiм з’ясувалося, за дружбу з Костянтином Рокосовським, що пізніше був реабілітований і став однією з ключових фігур у Червоній армії. Мама, пiсля викликiв до НКВС, допитiв, якi траплялися все частiше, з маленькою Ладою вирiшила тiкати до київських родичiв. Там їй дивом вдалося влаштуватися на роботу, бо вже не мала документiв, якi ще в Ленiнаканi вiдiбрали вiдповiднi органи влади. Майбутній поетесі доводилося приховувати деякi факти своєї бiографiї, зокрема про батька. Про це тодi не повиннi були дiзнатись, бо інакше життя склалося б зовсiм по iншому. Тому i в комсомол не вступала.

Саме у Києвi, мiстi, де народилася, шiстнадцятилiтню Ладу застала вiйна. Коли радянськi вiйська покидали столицю України i 14-16 лiтнi юнаки i дiвчата намагалися стримати наступ ворога, у Голосiївському лiсi її поранило. Доля склалася так, що вже в окупованому німцями місті вона опинилася у шпиталі Івана Сосніних, який лікував німців, але й одночасно допомогав радянським підпільникам. Після війни, у Бельгії, де Лада Рева перебувала у складі групи, відправленої за радянськими полоненими, її вдруге поранили “власівці”. Лікарі винесли вирок, що ноги, які після цього стали бездіяльними, не піддаються лікуванню. Почути таке молодій дівчині було нелегко. Але знову їй посміхнулася доля – з хворобою справилася проста сільська знахарка.

У поезію була закохана з дитинства. Ще у школі почали з’являтися перші поетичні спроби. А у 60-ті роки ім’я Лади Реви стало відоме на весь світ, і в першу чергу завдяки пісні “Летять ніби чайки”. Композитор Юдіф Рожавська якось зателефонувала поетесі і замовила написати вірш для веселої пісні у стилі французького шансону. Але Рева тільки-но повернулася з похорону друга і перебувала в меланхолійому стані. Тому веселого вірша не вийшло – полилися зовсім інші рядки, які через кілька годин вона продиктувала Рожавській по телефону. Юдіф Григорівна зателефонувала наступного дня о п’ятій ранку і сказала: “Ладо Іванівно, послухайте нашу з вами пісню!” Спочатку її виконала Лариса Остапенко, а згодом, на одному з урядових концертів, проспівав Дмитро Гнатюк. І пісня зазвучала з такою силою, що листи авторам і виконавцю надходили навіть із-за кордону.
А пісня “Якби я вміла вишивать” разом із композитором Ніною Андрієвською була написана особисто для Белли Руденко. Але співали її дуже багато виконавців і навіть колективи.
На вірші Лади Реви писали музику Платон Майборода, Ігор Шамо, Андрій Штогаренко, Анатолій Кос-Анатольський, Аркадій і Віталій Філіпенки, Яків Цегляр, Олександр Зуєв… Її пісні звучать у фільмах “Матрос Чижик”, “Юлька”, “Флаги на башнях”, “Море зовет”.

Поетесою зроблено численні переклади зарубіжної поезії на українську мову. Вийшло дві збірки віршів Лади Реви (друга – незадовго до смерті) і дві збірки пісень, а також книга спогадів. А ще через бюро пропаганди Спілки письменників України поетесою було зроблено біля чотирьох тисяч виступів. Однак до Спілки її так і не прийняли. Колись хотіли прийняти, але, як то кажуть, не судилося. Після того, як кандидатуру Лади Іванівни затвердили, і її привітали колеги поети Микола Сингаївський і Олекса Ющенко, то в ЦК Компартії (а тоді список обов’язково затверджували там) прізвище Рева було викреслено. Тоді ж крім неї не пройшло також більше двадцяти письменників і поетів Західної України.

Після смерті чоловіка – кінорежисера Олександра Козиря і трагічної загибелі єдиної доньки Наталі, Лада Рева залишилася з онучкою і правнучкою, яких любила до безтями. Жила відома поетеса далеко від центру Києва у надто скромній квартирі, яку не раз заливали сусіди, на дуже маленьку пенсію, бо їй так і не було надано статусу учасника війни, не кажучи вже про учасника бойових дій. Була зовсім втратила зір, але завдяки добрим знайомим, які допомогли фінансово, зробила операцію і зір повернувся. І тому, коли приходило натхнення – завжди була за письмовим столом. Любов до поезії і жадоба життя тримала на світі. Але 28 серпня 2006 року на 82-му роцi життя серце видатної української поетеси зупинилося…

Пісні на вірші Лади Реви – “Летять нiби чайки”, “Пісня про рідний край”, “Якби я вмiла вишивать”, “Гарно нам на полях”, “Ой сонечко, сонечко”, “Чайка моя”, “Поле моє, поле” та інші – звучать уже не одне десятилiття. Енергетика її поезiї зачаровує все новi i новi поколiння слухачiв.

Летять ніби чайки (муз. Ю. Рожавської) – Дмитро Гнатюк

Ой сонечко, сонечко (муз. Я. Цегляра) – Костянтин Огнєвий

Пісня про рідний край (муз. О. Левицького) – Костянтин Огнєвий

Чайка моя (муз. Н. Андрієвської) – Костянтин Огнєвий

One Response to Рева Лада

  1. Віктор Обдуленко коментує:

    Перебираючи книжки, яки дісталися мені від друга Володимира Кравченка, який до уже любив поезію, до моїх рук припала збірочка Лади Реви.
    Прочитавши її заболіло серце і в той же час ніби оновилося почуттям високої вдяності до людини, що написала цю збірочку: “Зорі калинові” яка на мій погляд, своєю відвертістю, глибоким відчуттям життєвого різнобарв’я, високою душевністю, висловила набагато більше ніж деякі багатотомні, лауреатні поетеси. На превеликий жаль не встиг сказати їй велике спасибі. А прочитавши її біографію і порівнявши сьогоднішню дійсність “незалежної” України, з великим болем зробив висновок. З тими популяризаторами, від поезїї, що штампують свої томи боюся і незалежність не збережем.і Україну не збудуємо. Вибачте за відвертість. Віктор Обдуленко м.Чернівці

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *