Дербіш Антін

Фотоальбом

Кладовище «Проспект» у Торонто. На чорній мармуровій плиті викарбувані слова:

Коли на чужині душа в смутку мліла,
Я згадував край свій, де друзі й сім’я…
До рідного краю несли мене крила,
Де сріблом іскриться Дніпра течія…

Це – текст із пісні «Люблю я тебе, Україно!» Олекси Новицького, яку так чутливо виконував один із найкращих баритонів Торонто Антін Дербіш. Лагідно та прозоро звучала вона в його виконанні, бо ж голос мав від Бога й умів наповнити пісню душевною теплотою та світлою любов’ю. Тож туди, де була нагода його почути, люди йшли охоче.
Кажуть, для кожного часу — свої здобутки! Це стосується й музики. Часто гарна пісня для об’єднання людських сердець, народів і націй може зробити більше, ніж дюжина прокламацій відомих політиків. Якщо ж говорити про відлік часу, що випав на долю Антона, потрібно сказати, що був то період ренесансу української пісні легкого жанру, а виконувані ним «Верба», «Сині очі», «Жоржина», «Намалюй мені ніч» Богдана Весоловського, «Байдужі», «Ні, я забуть тебе не міг», «Вона не прийде», «Останнє танго» Степана Гумініловича стали його «золотим» здобутком. Ці та інші твори, переважно любовної лірики, людям хотілося слухати без кінця, бо що не пісня — то сповідь. Яку ж то душу потрібно було мати, щоб у кожну з них укласти стільки тепла, а ми знаємо-бо, якими важкими були дороги співака!

Народився Антін Дербіш 13 червня 1921 року в місті Ярославі (нині Польща) у багатодітній сім’ї. У його батьків було десятеро дітей. Він – найстарший – завжди був першим помічником батька в господарських справах, а заодно й перейнявся від нього національною свідомістю та духом. У 19-річному віці Антін став членом ОУН, а коли молоді українські сили згуртовувалися в дивізії «Галичина», був там одним із перших.
Минали дні. Фронт відкочувався на Захід. Незадовго до закінчення Другої світової війни полковий вишкіл, де перебував Антін Дербіш, опинився в Словаччині, згодом — в Австрії. Нелегко давалися воїнам шляхи війни. Доводилося зносити все: утрати, болі, смуток. Та долати негаразди воєнних доріг допомагала пісня. Ще у війську Антін співав у чоловічому секстеті. Пізніше, уже після втечі з полону, співав у чоловічому хорі імені О. Кошиця під керівництвом М. Проценка, а з 1947-го — у хорі «Ватра». Саме спілкування з керівником останнього з них — Левом Туркевичем – стало для співака справжньою школою хорового та вокального співу. У цієї людини було чого повчитися. Це був музика з абсолютним музикальним слухом. У роботі з хором він ніколи не користувався камертоном, а пам’ять мав ідеальну. І вже як брався до роботи, то виконував її бездоганно. Так було й того разу: створений ним хор «Ватра» просто дивував багатонаціональну публіку виконанням не тільки пісенного репертуару, а й творів великої форми, якими були ораторія «Створення світу» Й. Гайдна, 9-та симфонія Людвіга ван Бетховена та кантата «Прометей» К. Стеценка.
Загалом у «Ватрі» було 50 хористів. На репетицію вони з’їжджалися з усіх кінців Німеччини, Австрії та Голандії. Проби тривали до шести годин щодня, а виступи відбувалися в найкращих залах Цюриха, Женеви, Базеля, Берна, Давосу, Зальцбурга, Авсбурга та Вілляха. Саме після концерту в останньому з них і познайомився Антін зі своєю майбутньою дружиною Дарією з родини Зарицьких.
Коли я працював над цією статтею, ми зустрілися з пані Дарією в її помешканні в Торонто. На моє прохання вона розповіла, що вперше побачила й почула Антона на виступі хору «Ватра» у Вілляху. Це було восени 1947-го. А невдовзі «Ватра» перебазувалася до Брегенца, що неподалік Інсбрука. Там закохані й обвінчалися. «Уже тоді Антін часто розповідав мені, — ллється тихий, стриманий голос господині, — про своє дитинство, про часи перебування в дивізії та про те, як йому вдалося втекти з полону. Він разом із чотирма іншими вояками певний час працював у власника великого господарства, якому потрібні були робочі руки, а хлопцям — гроші. На зароблені кошти вони купили цивільний одяг і завдяки цьому зуміли вирватися з рук енкаведистів на зайнятій радянськими військами території».
Ще якийсь час Дербіші жили в Австрії, а 1949 року еміґрували до Канади й оселилися в Едмонтоні. Там уже мешкала чимала кількість хористів «Ватри», які, приїхавши кожен окремо, знову згуртувалися в один колектив під керівництвом Лева Туркевича. Було задумано відновити «Ватру». Так і зробили. За доволі короткий час створивши високопрофесійного рівня колектив, «Ватра» розпочала своє майже дворічне концертне турне. Однак склалося так, що Антін співав у цьому хорі тільки на початках його діяльності, бо невдовзі разом із дружиною й донькою Любою виїхав до Торонто, де проживали батьки Дарії. 1952 року до Торонто перебрався й Лев Туркевич, який очолив хор церкви Св. Покрови, а пізніше взявся до керування чоловічим хором «Прометей». Протягом тривалого періоду співав у цих хорових колективах і Антін Дербіш.
Та не тільки до хорового співу надавався його голос. Невдовзі по приїзді в Торонто співак познайомився з Леонідом Яблонським, який був керівником оркестру, що виконував музику легкого жанру. Саме Яблонський і спонукав Антона до виконання пісень любовної лірики композиторів Богдана Весоловського й Степана Гумініловича. Це було щось нове, але давно очікуване, особливо для молоді. Та й багато хто тоді сприймав ці пісні як щедрий дарунок, як чистий промінь, як ковток свіжої джерельної води: «Лети, тужлива пісне», «Прийде ще час», «Було не тужити», «Море радості», «Ти моя найкраща пісня», «Вечірній сумерк», «Ніч», «Галльо», «Вона не прийде» (дивізійне танго С. Гумініловича). Ой, як любили люди ці пісні! Усюди, де жили українці, тільки й дзвеніли вони, а найчастіше – «Останнє танго».

Останнє танго тобі співаю я.
Вже сонце згасло далеко за моря дні.
Добраніч, люба, засни спокійно,
Тобі співав я ці пісні.

Особливо популярними стали ці твори, коли вийшли в записах на платівках, виготовлених частково на власні кошти співака, а частково на замовлення власників крамниці Queen Arka. Популяризації цих пісень сприяв і автор багатьох із них — поет і композитор Богдан Весоловський, який мешкав у Монреалі. Протягом довгих років тривали творчі зв’язки співака й композитора. Щоразу, навідуючись до Торонто, Весоловський провідував Дербішів і обов’язково привозив нові пісні.
Однак не цурався співак і хорових колективів. У Торонто, як ми вже згадували, він співав у церковному хорі Св. Покрови, у хорі церкви Св. Миколая, чоловічому хорі «Прометей» і в хорі «Бурлака», відновленому Степаном Гумініловичем 1975 року. Саме із ним він виступав у Нью-Йорку в жовтні 1987 року. Із цього приводу відомий оперний співак і музичний критик Теодор Терен-Юськів писав: «На відміну від інших хорів, ахіллесовою п’ятою яких є солісти, «Бурлака» має голоси зразкові, а в їх числі — барвистий баритон Антона Дербіша. Тепер, правдоподібно, по добрих студіях, голос його змінився на краще, особливо у виконанні пісні «Ой, зійшла зоря», обр. М. Леонтовича».
А як чудово виконував Антін «Плотію уснув» чеського композитора Алоїза Нанке, що була частиною Великодньої служби Божої та «Не плач, Рахіле» Романа Купчинського… Із пісень українських композиторів найчастіше співав «Пісню про рушник» Платона Майбороди. Чули його голос у Детройті, Чікаґо, Клівленді, Вінніпезі, Едмонтоні й інших містах Північної Америки. Варто наголосити, що Антін не був професійним співаком і сім’ю утримував за рахунок іншої праці та й часу для поїздок мав не так уже багато. 1997 року за популяризацію української пісні в містах США й Канади Антона Дербіша було нагороджено Золотим хрестом «За заслуги» та грамотою Братства дивізійників 1-ї дивізії. Нагадаємо, що саме з хором «Бурлака» 1990-го Антін побував в Україні, де виступав у Львові, Тернополі й Києві. І зараз ще знайдеться чимало людей, які пам’ятають Антонові пісні й той його приємний за тембром, із легким відтінком смутку голос, що вигравав багатьма барвами та який так хочеться назвати оксамитовим.
Любов до пісні передалася й Антоновій доньці Любі, яка, навчаючись у Торонтському університеті, була учасницею жіночого тріо «Троянда». Це був доволі популярний в українській громаді мистецький колектив, спів якого наближався до професійного. І, розповідаючи про ті часи, пані Люба все згадує батька та його схвальне ставлення до її захоплення співом, а ще більше зрадів він, коли заспівав ще й онук — учасник хору «Поліфонія». 7 листопада 1991-го Антін разом з онуком Адріяном співав «Стоїть гора високая» на Шевченківському святі, а менш ніж за місяць назавжди припинило битися його серце.

Кажуть, що життя лише тоді стає вартісним, коли воно варте уваги мас. Антін Дербіш був одним із тих, хто своєю піснею надихав людей духовно й робив це з вірою, що пісня потрібна всім. Нині його голос можна почути з компакт-дисків, перезаписаних зі старих грамплатівок. Кошти від продажу CD скеровуються на підтримку реабілітаційного центру «Джерело» у Львові. До речі, у місті Лева голос Антіна Дербіша лунає досить часто. За останні роки там з’явилася ціла група співаків — його послідовників і пропагандистів пісень Весоловського й Гумініловича.
На завершення скажу, що пані Дарія кілька років тому видала кілька десятків магнітофонних касет і розіслала їх товариствам та організаціям України й інших країн. А зробила вона це для того, щоб жила наша пісня, щоб несла людям насолоду, радість і гуртувала українців світу. І надходять тепер до неї листи зі словами вдячності за зроблене добро, про що свідчить лист від Василя Світальського з далекого Владивостока, який пише: «Дорога пані Дербіш! Хочу повідомити Вам, що касету я отримав у доброму стані. Чудо! Який то дорогий скарб для нас. Я слухав ці пісні, як заворожений. Слухав і думав: чому не дасть Господь, щоб такі люди, як Ваш чоловік, жили вічно? Хай би творили вони насолоду серцям українців нинішніх і майбутніх поколінь!»

Анатолій ЖИТКЕВИЧ

В альбом (Б. Весоловський – Б. Мазепа)

Верба (Б. Весоловський – Н. Приходько)

Вина, вина, дівчино (Б. Весоловський – С. Чарнецький)

Жоржина (Б. Весоловський)

Останнє танго (С. Гумінілович)

Ти з любови собі не жартуй (Б. Весоловський)

2 Responses to Дербіш Антін

  1. Доарме Сергій Семенович коментує:

    На початку двухтисячних років хор “Бурлака” був на Украіні , виступав уЛвові, Івано Франківську, Стрию, Києві. Мій син Доарме Василь Сергіьович був ведучим на гастролях того разу.Хотілось би знати про історію дивізії СС Галичина бо нігде не має правдивої інформації по цієї теми. Чув від сина ветерани дивізії СС Галичина учасники хору “Бурлака” були винятково порядні люди. Відносились до моєго сина, тоді студента Лвівського кулька з великою теплотою.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>