Мокренко Анатолій

Дискографія

Фотоальбом

Анатолій Мокренко – знаменитий естрадний та оперний співак (баритон), Народний артист України (1973), Народний артист СРСР (1976), лауреат Національної премії України ім. Шевченка (1979) та Державної премії Грузії ім. Паліашвілі (1973).

Серед видатних постатей на ниві української культури другої половини XX – початку XXI ст. одне з першорядних місць належить Анатолію Юрійовичу Мокренку. Вірний син свого народу, син української землі, він віддає серце і розум справі, яку безмежно любить. І як співак, і як діяч культури, і як цільна особистість – це людина високого мислення і щедрої душі. Ту правду, яку він несе через професійну діяльність та свою громадянську позицію не змити ні з душі, ні з обличчя, бо нею живе його людська сутність. Мова йде про аристократизм душі цього сина землі, про вроджений аристократизм, яким обдарували його батько і мати, тернівські селяни і на все життя засвітили в серці найрідніші слова – Народ і Україна. Згадуються слова, занотовані в Недригайлівській районній газеті, де часто друкувалися його статті, роздуми про народну пісню й культуру, нариси про таланти України, вірші, а саме: «Куди б не вели нас дороги життя, серце ми лишаємо в отчому домі. Чим більше мандруємо світами, тим сильніша тяга до рідного краю».
Анатолій Юрійович Мокренко народився 22 січня 1933 р. в багатодітній сільській родині с. Терни, тепер смт Сумської області. У своїх спогадах він писав, що пройшов досить непростий і тернистий життєвий шлях. Хлопчиною пережив і війну, і окупацію, і розруху, і голод. Знав важку працю на землі. Водночас дуже любив співати, танцювати, читати й писати вірші. У своїх спогадах він згадав: «Змалечку душа моя повнилася по вінця маминою піснею, народною творчістю». Саме цей стан душі проніс Анатолій Мокренко крізь все життя та творчість. Потрапив він до двох військових училищ, став інженером-геологом (закінчив 1956 р. Київський політехнічний інститут з відзнакою. Працював гірничим інженером-геологом (1956 – 1963 рр.), перебував в експедиціях на Кавказі, Північному Уралі, в Криму та Карпатах, а також на Півдні України. Але доля вивела його на мистецьку ниву. Після закінчення Київської державної консерваторії імені П.І. Чайковського (по класу вокалу О. Гродзинського, 1963 р.), А. Мокренко працював протягом 1963 – 1968 рр. солістом оперної студії при Київській консерваторії імені П.І. Чайковського, де набував професійного досвіду та потоваришував з відомими діячами українського оперного мистецтва. З 1985 р. й до нині А. Мокренко – професор кафедри вокального співу Київської державної консерваторії імені П.І. Чайковського. Надзвичайно пріоритетним у життєтворчості митця став період роботи в Державному академічному театрі опери та балету УРСР ім. Т.Г. Шевченка: з 1968 року як соліст, а з 1991 по 1999 рр. – генеральний директор і художній керівник (тепер Національної опери України імені Тараса Шевченка). В його репертуарі понад 40 провідних партій для баритона вітчизняної та зарубіжної оперної класики.
Багато зробив Анатолій Юрійович і для нашої естради. У його репертуарі – велика кількість творів українських композиторів та народні пісні. Особливе місце в творчості співака займають пісні Олександра Білаша, найвідоміші з яких – “Два кольори”, “Дзвенить у зорях небо чисте”, “Віконце”, “Подай крилята”, “Марія”, “Любисток”, “Галина-Калина”, “Соняшник”, “Цвітуть осінні тихі небеса”, “Їхав я по гравію”, “Найсвятіше на світі”, “За літами”.
Це неймовірно, але лише за часів незалежності співак нарешті видав свої перші альбоми – компакт-диски “Анатолій Мокренко виконує пісні Олександра Білаша” та “Марії” (2010).
Співак багато записувався на радіо і телебаченні. Виступав на оперних і концертних сценах США, Франції, Німеччини, Англії, Іспанії, Швеції, Канади та інших країн світу. Брав участь у зйомках кількох кінофільмів, серед яких “Тигролови” за Іваном Багряним, “Чорна рада”, “Поет і княжна” та інші.
23 серпня 1995 року нагороджений відзнакою президента України «Орден князя Ярослава Мудрого» V ступеня.
Анатолій Мокренко з інтересом і відповідально ставиться до історії України, історії народу. Це віддзеркалюється в його творчості. Він пише про це так: «Є історія подій. А є історія душі народної – це народна пісня. Історія зафіксувала дати, а пісня летіла у віки, всотуючи настрій, світогляд, думи. Чи не диво з див ?! Донести живу душу предків наших. Хто втратив здатність дивуватися з того, той втратив зв’язок з історією народної душі, тобто – з вічністю. А духовний зв’язок з вічністю – це культура людини, бо культура – то пам’ять. А пам’ять – то досвід людський, а досвід – то основна рушійна сила вдосконалення роду людського». Часто у своїх виступах Анатолій Юрійович згадує про видатні історичні постаті України: Байду, Богдана Хмельницького, Кармалюка, Довбуша та ін. і пояснює це так: «Щоб осягнути світи, треба передусім знати долю свого народу, його історію. Людина, байдужа до історичного шляху предків, байдужа і до народної пісні – до їхньої пісні. Це – втрата вікових зв’язків внутрішньої самобутності, втрата гідності людської. Бо відчути в собі народ – це відчути найвищу особисту відповідальність за його поступ».
Як відомо, Анатолій Юрійович ще задовго до проголошення Незалежності України (24 серпня 1991 р.), протягом 1985 – 1990 рр. разом з Георгієм Майбородою та земляком Олексою Ющенком брав участь у всіх масових заходах щодо боротьби за незалежність. В одній із своїх статей він пише: «Історія – це особистості. Народ гуртується навколо національної ідеї, але носієм цієї ідеї завжди є особистість». У 1990 р. Анатолій Мокренко виступив ініціатором святкування 500-річчя від дня заснування Чортомлицької Січі (поблизу Нікополя), яке пройшло з величезним успіхом.

Повний список пісень Анатолія Мокренка, доступних в мережі, знаходиться тут

Аеліта (К. Мясков – ?)

Бабине літо (К. Мясков – Б. Чіп)

Відпахла липа (Б. Буєвський – М. Вінграновський)

Віконце (О. Білаш – Д. Павличко)

Віхола (О. Білаш – Б. Олійник)

Галина-калина (О. Білаш – М. Ткач)

Гей, тумани (К. Мясков – А. Драгомирецький)

Два кольори (О. Білаш – Д. Павличко)

Дзвенить у зорях небо чисте (О. Білаш – Д. Павличко) – з Ларисою Остапенко

За літами (О. Білаш – Д. Павличко) – з Ларисою Остапенко

Їхав я по гравію (О. Білаш – В. Юхимович)

Мамині руки (О. Білаш – М. Ткач)

Пісня відважних (П. Майборода – Я. Баш) – з Петром Довбнею

Пісня для тебе (П. Майборода – М. Ткач)

Подай крилята (О. Білаш – О. Лупій)

Ромен-цвіт (П. Майборода – ?)

Сім дощів (О. Білаш – В. Затуливітер)

Сніг на зеленому листі (О. Білаш – М. Ткач)

Соняшник (О. Білаш – М. Ткач)

Ясени (О. Білаш – М. Ткач)

3 Responses to Мокренко Анатолій

  1. Юрій Биковський коментує:

    Голос Анатолія Мокренко – це безцінний СКАРБ УКРАЇНИ !
    Прошу допоможіть знайти піcню. з словами: Мы в тепле не изнежены и набрались беды… припев: чтобы рядом товарищи -находились всегда!… Спасибо!

  2. Леонід коментує:

    Багато років шукаю в Інтернеті пісню у виконанні Анатолія Мокренка “Переправа” (Музика Ігоря Шамо, слова Дмитра Лисенко). Знайти пощастило лише шматок запису, приблизно трохи більше половини :-(
    Мені здається ніби вдалені
    Сивіють не тумани придолинні,
    А тіні тих, хто впали на війні
    І вже навік належать Україні.
    Повний запис існує – я його чув по 1-й програмі Київського Радіо, але знайти можна тільки обрізаний варіант.
    Дивує якась дивовижна змова по замовчуванню музичної спадщини А.Мокренка…

    • uaestrada коментує:

      Не думаю, що навмисно замовчують… Просто багатьом цей співак нажаль нецікавий… У нас цієї пісні немає.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *