Прохорова Ліна

Публікації

Леоніла (Ліна) Прохорова – видатна і талановита співачка. Її слава гриміла просторами Радянського Союзу, її пісенні виступи часто транслювало радіо і телебачення. Пісні “Три поради” ї “Клич в мене” у її виконанні в 1972 році увійшли до великої платівки-гіганту “Українська естрада”. Ліна Прохорова концертувала у Палацах Спорту, їй акомпанували найкращі оркестри. Брала участь у німецькому шлягер-фестивалі “Росток-73”, фестивалі в Дрездені, Сопоті, а також у болгарському “Орфеї”. В неї досі є чимала армія прихильників, яка її пам’ятає, любить і з подивом запитує себе: “А чому голос Ліни Прохорової майже ніде не лунає? Куди вона зникла?” А Ліна Прохорова нікуди не зникала і її голос при ній – свіжий, потужний і вельми забарвлений життєвим драматизмом і мудрістю.

Заслужена артистка України, кавалер ордену княгині Ольги Ліна Прохорова нині професор кафедри естрадного співу Київського національного університету культури і мистецтв. Народилася 1944 року. У 1964 р. закінчила естрадно-циркову студію. Творчий шлях розпочинала актрисою в Театрі російської драми імені Лесі Українки. Прохорова тоді була гнучка, мала чудову фігуру, тільки-но стала чемпіонкою з художньої гімнастики, отримала звання майстра спорту СРСР. В підсумку її одразу запросили у виставу “Сто чотири сторінки про любов” Радзінського, де головну роль грала Ада Миколаївна Роговцева. Після репетицій Ліна летіла у клуб пожежників на Володимирській вулиці (поруч з тодішнім КДБ), аби поспівати з оркестром Юрія Братолюбова.

За рік Прохорову ввели в чотири вистави різних режисерів. І всі схвально відгукувались, але вона казала: “Хочу співати”. Зустріла Ігоря Поклада, який запросив її до новоствореного ансамблю “Мрія” солісткою. Мрія про “Мрію” перетворилась в чотири роки дивовижних гастролей. Перед нею відкрився світ: співали в Узбекистані, Таджикистані, Казахстані, Вірменії, Туркменії, Башкирії, Прибалтиці, в Москві, в Ленінграді, перші закордонні гастролі – в Угорщині.

Ігор Поклад став чоловіком Прохорової. Досить сказати, що вона була першою виконавицею його пісень «Рыжая», «Глаза на песке», «Забудь», «Коханий». Після розлучення з “Мрією” та Покладом співачка потрапила в Омськ у Сибіру, перед тим написавши листа директору філармонії Юрію Юровському. Працювала солісткою ВІА “Омичі”. Згодом більшість омичів-естрадників під опікою Юровського перейшли до “Росконцерту”. Так співачка опинилась у Москві. Згодом був оркестр радіо і телебачення СРСР під орудою Вадима Людвиковського. З Ліною Прохоровою на одній сцені виступали Євген Мартинов, Валентина Толкунова, Лев Лещенко, Полад Бюль-бюль-огли, пародисти Володимир Чистяков, Генадій Хазанов… Вона працювала з багатьма майстрами розмовного жанру і конферансу, наприклад з Борисом Бруновим і Ліоном Ізмайловим, а також Юрієм Григор’євим. Від “Росконцерту” співала навіть з циганським ансамблем, а на БАМі була з бригадою співака Араїка Бабаджаняна.

З оркестром В. Людвіковського Прохорова записала тоді свій перший міньйон. В 1973 році вона стала лауреатом третьої премії на конкурсі артистів естради Росії (музиканти, з якими вона співала, в тому ж році стали знаменитим ансамблем «Мелодія»). Прохорова разом зі своїм другим чоловіком, композитором Борисом Монастирським, повернулася до Києва і записала цикл його пісень – «Віконниці кленові», «Клич мене», «9-й класс», «10-й класс», «Капель и апрель» та інші. Ненадовго вона стала солісткою ВІА «Кобза» та після передчасної смерті Б. Монастирського знову подалася до Москви – в оркестр Олега Лундстрема. Але потім повернулася до Києва, на цей раз – остаточно.

У 1981 – 1986 роках Ліна Прохорова працювала у Київському мюзик-холі. Там почалися неймовірні інтриги, виникли такі обставини, що співачка кинула заяву про звільнення на стіл, зовсім не думаючи про майбутнє. А їй вже було 42 роки. Встало питання подальшого працевлаштування. Куди? Пішла в “Укрконцерт”. Але два роки не могла прослухатися. Після двох років поневірянь звернулась до тодішнього керівника відділом культури ЦК КПУ Володимира Бабієнка. Була озброєна письмовою заявою, яку підписали Діана Петриненко та Ніна Матвієнко з проханням, щоб їй дозволили прослухатися в “Укрконцерті”. І, нарешті, це сталося. Музиканти грали безкоштовно, зал був заповнений артистами, всі дивувались: “Що тут відбувається? Чому Ліну Прохорову, яку знає весь Радянський Союз, яка є лауреатом всесоюзного конкурсу, співала в оркестрах Лундстрема, Кролла, Людвиковського, треба прослуховувати? Хіба її життя і творчий шлях не дають права бути прийнятою в “Укрконцерт”?”

Але худрада в цілому проголосувала проти. Тарас Петриненко тоді був просто вражений: “Чому вас потрібно прослуховувати після стількох років роботи на сцені?”. Коли йшла з “Укрконцерту” геть, то випадково почула як два дівчиська, що також прослуховувались на худраді, розмовляли між собою: “Прохоровій треба платити вісімнадцять карбованців за концерт (вона була артисткою вищої категорії), а нам – по шість. То нехай нас візьмуть трьох замість однієї старої”. Співачку охопив розпач: “Що ж далі робити, де працювати?”. Все, що було в хаті, почала продавати через комісійні магазини. Місяцями проводила в очікуванні концертів по лінії філармонії (куди все ж таки взяли на разових умовах), бо іти десь працювати сторожем не могла. Квартира стала майже порожньою. Та треба було вирішувати долю доньки-школярки.

Йшов 1988-ий рік. Якось Прохоровій зателефонував композитор Юрій Саульський, каже: “Мене запросив Іван Карабиць до джаз-клубу, приходь, Ліночка, поспілкуємося”. Вона прийшла. Там ще були джазовий піаніст і композитор Євген Дергунов, завідуючий оркестром-бігбендом в музучилищі імені Гліера Анатолій Шарфман. Саме Шарфман їй сказав: “У нас одна студентка співає джаз, а викладачів з естрадного напрямку немає. З народниками на вокальній кафедрі вона не розуміється, не сприймає. А дівчину треба навчати, бо вона того варта”. І ось таким чином Ліна Прохорова потрапила до музучилища: Оксана Кулакова стала її першою студенткою, а викладачка започаткувала там естрадний спів. Потім до неї прийшла Ірина Білик, згодом Андрій Остапенко-Кравчук, якого слухачі згодом узнали як EL Кравчука. Починала з простого викладача, а нині навіть видала свій посібник-хрестоматію “Українська естрадна вокальна школа”.

Викладання – це постійний тренаж голосу, тобто Ліна Прохорова весь час співає, тому що студентам треба показати, як має бути. Педагогіка постійно розвиває її як особистість – багато часу проводить в бібліотеках. Співачка щаслива роботою, дуже любить молодь.

Ліна Прохорова бореться за право співати. І на цьому шляху трапляються доленосні зустрічі, такі, як наприклад, з телевізійниками Наталією Околот і Людмилою Комишанченко. За їх порадою дирекція музучилища імені Глієра написала листа до телекомпанії “УТ-1”. І про співачку зняли півгодинний фільм, який ніби став окличним знаком на її 50-річчі. У фільм окрім фрагментів з архіву “Укртелефільму” – студійних записів її виступів, увійшли розповіді колег, а також спогади відомого телекоментатора, майстра спорту і судді змагань Фаріда Досаєва, який добре пам’ятав спортивне сходження співачки. Ірина Білик подарувала пісню “Все тут нагадує тебе” на вірші Олексія Ілюхіна, яку Прохорова заспівала в цьому фільмі. І з цієї пісні, з цього фільму почалось друге дихання видатної виконавиці. Згодом Наталя Багмут написала для неї знакові пісні, серед них “Я в серці маю те, що не вмирає”. Отже, пісенна дорога Ліни Прохорової продовжується, вона не вичерпала свій вогонь, весь час каже, що не доспівала.

У 1988 році фірма “Гарба” випустила першу касету “Світ без тебе”. Після першої касети вийшла друга: “Пам’ятаю і люблю”: Пісні Бориса Монастирського співає Ліна Прохорова”, яку вона присвятила пам’яті свого чоловіка. Третя касета “Птахи небо розуміють” також була складена зі старих записів. Нарешті, вийшла касета “Пелюстки кохання”, в яку увійшли нові пісні, які співачці дарували композитори і поети.
У 1996 році Прохоровій присвоїли звання Заслуженої артистки України, саме тоді, коли вона вже нічого не чекала від держави. А 29 березня 2006 року на День працівника культури її нагородили орденом княгині Ольги. У планах співачки – найближчим часом записати міські романси, це буде ще один новий альбом. А нові живі концерти отримали назву “Пісенна моя дорога” (за назвою пісні Наталії Багмут).

Ліна Прохорова має учнів, які тепер є помітними в світі шоу-бізнесу. Серед них Ірина Білик, Андрій Кравчук, Андрій Касьяненко, Світлана Дубініна (“Игрушки”), Наталя Валевська. Два роки ще навчала Женю Власову, але потім відмовилась від неї з-за поганого характеру Євгенії.

У Ліни Прохорової було чимало хітів, бо вона насичувала пісню драматургією (он де театр спрацював), грала образ пісні, вона ставала міні-виставою, і цим співачка була цінна на естраді. І цьому намагається навчати своїх студентів. Вона колись сказала собі: “Я буду поєднувати покоління і дружити з молодими, я їх любитиму, я ніколи не буду їх протиставляти собі і нашому поколінню”. Це тепер кредо її життя.

Список пісень у виконанні Ліни Прохорової, доступних в мережі, знаходиться тут

Весна восени (В. Шевченко – Ю. Рибчинський)

Відлуння в горах (В. Ільїн – В. Канаш) – з Валерієм Вітром

Віконниці кленові (Б. Монастирський – В. Кудрявцев)

Кленовий вогонь (В. Івасюк – М. Воньо, Ю. Рибчинський)

Клич мене (Б. Монастирський – О. Вратарьов)

Кохай мене (В. Ярцев – В. Кудрявцев)

На лавочці (Б. Монастирський – О. Вратарьов)

Прощання (В. Ільїн – Ю. Рибчинський) – з Валерієм Вітром

Ти даруй (Б. Монастирський – О. Вратарьов)

Три поради (І. Шамо – Ю. Рибчинський)

Я в серці маю те, що не вмирає (Н. Багмут)

Я не сумую за тобою (М. Скорик – О. Вратарьов)

3 Responses to Прохорова Ліна

  1. анатолій коментує:

    прекрасна згадка

  2. анатолій коментує:

    Я колись її любив люблю і зараз

  3. Ліна коментує:

    Я ношу имя этой прекрасной певицы. Моя мама ее очень любила. Помню, как мама мне напевала ее песни.Желаю Лине Прохоровой здоровья, счастья и творческих успехов.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *