Ротару Софія

Офіційний сайт

Сайт фан-клубу

Дискографія

Фотоальбом

Концерти

Відеозаписи

Коли Софія Ротару виходить на сцену і починає співати, забуваєш про все на світі. Її прозорий, чарівний голос проникає в душу, хвилює і підкорює кожного, хто любить естраду, любить пісню. Ось стоїть вона перед мікрофоном у світлі прожектора – вродлива, струнка, святкова. Скільки у ній чарівності, краси, скільки щирості і хвилювання, коли на прекрасній мові музики і поезії вона довірливо ділиться з нами усім тим, що її радує й тривожить…

Народна артистка України Софія Михайлівна Ротару народилася 7 серпня 1947 року в пісенному Буковинському краї – у селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області в сім’ї бригадира виноградарів Ротару Михайла Федоровича та Олександри Іванівни. З дитинства майбутня зірка допомагала мамі та старшій сестрі Зінаїді по господарству, а також виховувала молодших братів та сестер – Анатолія, Євгена, Лідію і Ауріку.

Музичні здібності Софії проявилися дуже рано: вже з першого класу вона співала у шкільному та церковному хорах. “Важко сказати, коли і як з’явилася музика в моєму житті, – каже Софія Михайлівна. – Здається, що вона в мені жила завжди. Я виросла серед музики, вона звучала скрізь: за весільним столом, на посиденьках, на вечорницях, на танцях … ” Її першим вчителем був батько, який і сам в молодості дуже любив співати, володіючи абсолютним музичним слухом і красивим голосом.

У школі Софія навчалася грі на домрі та баяні, брала участь в художній самодіяльності, виступала з концертами в навколишніх селах. Особливо вона любила домашні концерти: шестеро дітей Михайла Федоровича складали чудовий хор. У цьому середовищі вона черпала самі глибокі та щирі ноти для своїх майбутніх пісень. І потім, на конкурсах і фестивалях, Софія Ротару співала так, ніби народилася з цією музикою, чаруючи задушевними інтонаціями неповторного голосу. Батько вірив у велике майбутнє дочки. Він завжди говорив: “Соня буде артисткою”. І його віра додавала Софії сили долати всі сумніви в її покликання.

Перший успіх прийшов до Софії Ротару 1962 року – вона перемгла в районному конкурсі художньої самодіяльності. За її чарівний голос земляки називали її “Буковинський соловей”. Голос юної співачки був дивовижним: вражала його сила і широта, надзвичайна звукова насиченість. На обласному огляді художньої самодіяльності в Чернівцях 1963 р. вона завоювала диплом першого ступеня. Як переможницю, її направили до Києва для участі у республіканському фестивалі народних талантів (1964 р.). У столиці України Ротару знову була першою, а її фото було розміщено на обкладинці журналу “Україна” (№27, 1965 р.) Після перемоги на республіканському конкурсі Софія твердо вирішила стати співачкою і вступила на диригентсько-хорове відділення Чернівецького музичного училища. А тим часом на Уралі служив молодий хлопець із Чернівців – Анатолій Євдокименко, в якого теж “одна музика була в голові”. До них у частину потрапив той самий номер журналу “Україна” з фотографією красивої дівчини на обкладинці. Він показував фото товаришам по службі: “Подивіться, які дівчата в нас у селах! Уявляєте, що в місті робиться?” І прикріпив обкладинку на стіну біля свого ліжка. А потім повернувся додому і почав шукати Софію. Довго шукав, нарешті знайшов училище, Соніних подруг…

1968 року, після закінчення училища, Ротару делегували в складі творчої групи в Болгарію на IX Всесвітній фестиваль молоді і студентів, де вона завоювала золоту медаль і першу премію в конкурсі виконавців народних пісень. Болгарські газети рясніли заголовками: “21-річна Софія підкорила Софію”. Так було оцінено виконання української народної пісні “На камені стою” і молдовської “Люблю весну”, а також “Степом” (А. Пашкевича) і “Валентины” (Г. Георгіце). Остання пісня присвячувалася присутній в залі першій жінці-космонавту Валентині Терешковій. Голова журі Людмила Зикіна сказала тоді про Ротару: “Це – співачка з великим майбутнім…”

22 вересня 1968 року Софія Ротару та Анатолій Євдокименко (на той час студент Чернівецького університету й одночасно сурмач у студентському естрадному оркестрі) зіграли весілля, а 24 серпня 1970 р. у них народився син Руслан.

1971 року на “Укртелефільмі” режисер Роман Алексєєв зняв музичний фільм про ніжну і чисту любов дівчини-горянки та донецького хлопчини – “Червона рута” (червона рута – назва квітки, взята із давньої карпатської легенди: рута цвіте тільки в ніч на Івана Купала, і дівчина, якій вдасться побачити квітучу руту, буде щаслива в коханні). Софія Ротару стала головною героїнею фільму. Пісні композитора Володимира Івасюка та інших авторів виконували і Василь Зінкевич, і Назарій Яремчик… Картина мала значний успіх. І, коли Софія Ротару отримала запрошення працювати в Чернівецькій філармонії і створити свій ансамбль, назва ансамблю з’явилася сама собою – “Червона рута”. Художнім керівником ансамблю став Анатолій Євдокименко. Згодом він закінчив режисерський факультет Київського інституту культури, став режисером-постановником усіх концертних програм Софії Ротару. Назву ансамблю “Червона рута” було вибрано ще й тому, що так називалася одна з перших пісень чудового композитора і поета Володимира Івасюка. В його піснях дивним чином поєднувалися краса і романтика Буковинського краю, свіжість і цнотливість першого кохання, безкрая віра у щастя. Софія Ротару вважає зустріч з композитором Володимиром Івасюком щасливим подарунком долі. Більшість його пісень були написані спеціально для неї. Вони були сучасними, але разом з тим побудовані на багатонаціональному мелосі народів, що живуть на Буковині. Це було нове, дивно яскраве слово у пісенній культурі України. Пісні Володимира Івасюка подарували співачці крила, саме з ними заблищала її естрадна зірка. Пісні ці звучали і звучать в тисячах різних концертів Софії Ротару у багатьох країнах світу. Багато з них стали класикою пісенного мистецтва, а пісня “Червона рута” до тепер є візитною карткою Софії Михайлівни.

Дебютом “Червоної рути” став виступ перед російськими космонавтами. Софія Ротару і ансамбль “Червона рута” вперше заявили про себе як про неабияких представників цілого напряму вітчизняного естрадного мистецтва, характерною рисою якого є поєднання в репертуарі і стилі виконання елементів народної музики з сучасними ритмами. Далі Ротару співала в Москві на сцені Центрального концертного залу “Росія”, Кремлівського палацу з’їздів і на сцені Театру естради. Дебютуючи в столиці, Софія Ротару найменше нагадувала боязкого новачка. До того часу вона була вже цілком зрілим майстром. Зовнішня стриманість співачки, не залишала місця для метушливості і невиправданої жестикуляції, і гармоніювала з польотом її експресивного голосу. Вона співала так, як звикла з дитинства: самозабутньо, не шкодуючи ні себе, ні свого голосу, граючи з ним, як вершник з необ’їждженим конем – то підкоряючи своїй волі, то відпускаючи летіти щодуху. Її відрізняли щирість і темперамент, помножений на дивно органічний синтез трьох музичних стихій: молдовської, української, російської – поєднання, оволодіти яким не вдалося більше нікому.

Це стало початком широкого визнання співачки і вже з 1971 р. вона веде відлік своєї професійної творчої діяльності. 1972 р. з програмою “Песни и танцы Страны Советов” Софія Ротару та “Червона рута” гастролювали у Польщі. 1973 р. в Бургасі (Болгарія) відбувся конкурс “Золотий Орфей”, на якому Ротару отримала першу премію, виконавши “Мой город” (Є. Доги) і пісню болгарською мовою “Птица” (Т. Русєва і Д. Дем ‘янова). 1973 р. приніс їй звання заслуженої артистки УРСР. Пісні у її виконанні “Кодры” і “Мой город” молдовською мовою були записані у фільмі “Весенние созвучия – 73”. Пісня “Мой город” стала лауреатом фестивалю “Пісня-73”.

1974 р. Софія Ротару закінчила Кишинівський інститут мистецтв ім. Музическу і стала лауреатом фестивалю “Бурштиновий соловей” в Сопоті (Польща), де виконала “Воспоминание” (Б. Ричков) і “Водограй” (В. Івасюк). За виконання польської пісні з репертуару Халіни Фронцковяк “Кто-то” (російський текст А. Дементьєва) співачка отримала другу премію. 1975 р. Ротару стала солісткою Кримської філармонії.

Починаючи з 1970-х років пісні у виконанні Софії Ротару постійно ставали лауреатами “Пісні року”. Вони створювалися в співдружності з кращими композиторами і поетами країни. Арно Бабаджанян написав для неї “Верни мне музыку”, Олексій Мажуков – “А музыка звучит”, Павло Аедоніцькій – “Для тех, кто ждет”, Оскар Фельцман – “Только тебе”, Давид Тухманов – “В доме моем”, “Вальс”, Юрій Саульський – “Обычная история”. Софія Ротару була першою виконавицею пісень композитора Євгена Мартинова, таких як “Лебединая верность” і “Баллада о матери”. Довгі роки творчої співпраці пов’язують співачку з композитором Володимиром Матецьким. Початок цій співпраці поклала пісня “Лаванда”, написана 1985 р. для дуету Софії та Яака Йоали. Далі послідували такі пісні, як “Луна, луна”, “Было, но прошло”, “Дикие лебеди”, “Хуторянка”, “Засентябрило”, “Лунная радуга”, “Звезды как звезды”…

За своє творче життя на естраді Софія Ротару виконала близько 400 пісень російською, молдовською, українською, сербською, болгарською, польською, італійською, англійською та німецькою мовами. За словами Софії Михайлівни, пісня для неї – “маленька новела зі своїм світом почуттів, драматургічним ладом, героями”. Гастролювала багатьма країнами Америки, Європи, Азії та Австралії. Знялася в музичних телефільмах “Пісня буде поміж нас” (1974 р.), “Вас приглашает София Ротару” (1985 р.), “Монолог о любви” (1986 р.), “Золотое сердце” (1989 р.), “Караван любви” (1990 р.), “Новые песни о главном” (1996 р.), “10 песен о Москве” (1997 р.) у головних ролях художніх фільмів “Где ты, любовь?” (1980 р., а 1981 р. у Вільнюсі фільм здобув приз) та “Душа” (1981 р.).

Нагороди та почесні звання Софії Ротару: Золота медаль і перша премія на IX Всесвітньому фестивалі молоді і студентів (Софія, 1968 р.); перша премія на фестивалі “Золотий Орфей” (Бургас, 1973 р.); лауреат фестивалю “Бурштиновий Соловей” (Сопот, 1974 р.); народна артистка України (1976 р.); лауреат Республіканської комсомольської премії ім. М. Островського (1977 р.); лауреат Премії Ленінського Комсомолу (1978 р.); Народна артистка Молдавії (1983 р.); кавалер ордена Дружби народів (1985 р.); Народна артистка СРСР (1988 р.); титул “Міс Естрада” (1989 р.); лауреат премії “Овація”, іменна зірка в Ялті, Почесна відзнака Президента України, лауреат премії ім. Клавдії Шульженко “Краща естрадна співачка 1996 року” (1996 р.); Почесний громадянин АР Крим, володар Почесного призу Президента України за видатний внесок у розвиток естрадного мистецтва “Пісенний вернісаж” (Київ), кавалер ордену Республіки Молдова (1997 р.); кавалер ордену Миколи Чудотворця “За примноження добра на Землі”, Почесний громадянин міста Чернівців (1998 р.); “Людина року” за визнанням “Російського біографічного інституту” (1999 р.); лауреат Всеукраїнської премії в галузі музики і масових видовищ “Золота Жар-птиця-99” у номінації “Традиційна естрада”; кавалер ордена Святої Княгині Ольги III і І ступенів (1999 р., 2000 р.); “Жінка Року”, “Людина XX сторіччя”; “Краща українська естрадна співачка XX сторіччя”, “Золотий голос України”, лауреат премії “Прометей-престиж” (Київ, 2000 р.); лауреат премії “Овація” “За особливий внесок у розвиток російської естради” (Москва, 2000р.).

У серпні 2000 р. відкрився офіційний веб-сайт співачки www.sofiarotaru.com.

2001 року Софія Ротару виступила в новій сольній концертній програмі “Жизнь моя – моя любовь!” До експресії 1970 р.р. додався ліризм 1980 р.р., драйв 1990 р.р. і нинішня гра напівтонів, на якій Ротару будує свою програму, що об’єднала нові пісні та хіти минулих років, по-новому прочитані, з точки зору сьогоднішнього дня.

7 серпня 2002 р. Президент України підписав указ про присвоєння Софії Ротару звання “Герой України” з врученням ордена Держави за визначні заслуги перед Українською державою у розвитку мистецтва, самовіддану працю на ниві збереження національних культурних традицій і примноження пісенної спадщини народу України. Цього ж року була закладена іменна зірка Софії Ротару “Зірка України” в центрі Києва та вручений почесний диплом і пам’ятний нагрудний знак “Зірка української естради”.

Восени 2002 р. у Софії Михайлівни трапилося велике горе – помер чоловік співачки та незмінний режисер всіх її виступів народний артист України Анатолій Євдокименко. Довгий час Софія Ротару не виходила на сцену – дуже важко пережила втрату чоловіка. Однак у 2003 р. вийшов присвячений пам’яті Анатолія Євдокименка збірник кращих українських і молдавських пісень співачки “Єдиному…”

Новий 2004-й рік співачка зустрічала у своєму новому помешканні під Києвом. Навесні «Artur Music» випустив новий альбом Софії Ротару «Небо – это Я», складений переважно з пісень киянина Руслана Квінти.

Список пісень Софії Ротару, доступних в мережі, знаходиться тут

Балада про дві скрипки (В. Івасюк – В. Марсюк) – з Володимиром Івасюком

Балада про мальви (В. Івасюк – Б. Гура)

Вернись із спогадів (В. Івасюк – Р. Братунь)

Відлуння вірності (А. Святогоров – В. Близнюк)

Відлуння твоїх кроків (В. Івасюк – В. Вознюк)

Далина (В. Івасюк – Д. Павличко)

Дорога (Г. Скупинський – Б. Касієв)

Колиска вітру (В. Івасюк – Б. Стельмах)

Нестримна течія (В. Івасюк – Б. Стельмах)

Передвістя (В. Івасюк – Р. Братунь)

Пісня про тебе (В. Івасюк – Р. Братунь)

Пішов Іван полонину косити (у. н. п.)

Сизокрилий птах (Д. Баккі – Р. Кудлик)

Скрипка (Г. Скупинський)

Ти, земле моя (О. Осадчий – Ю. Рибчинський)

Ти – сонце в небі (Г. Скупинський – Б. Касієв)

Тільки раз цвіте любов (В. Івасюк – Б. Стельмах)

У долі своя весна (В. Івасюк – Ю. Рибчинський)

Фортуна (О. Осадчий – М. Ткач)

Черешневий гай (Л. Дутковський – Б. Стельмах)

2 Responses to Ротару Софія

  1. Василь, Київ коментує:

    Пані Софія, дай Боже Вам здоров”я та нових для нас пісень.
    Курс – ні кроку назад !!! Слава Україні !!!

  2. Казандзакіс коментує:

    Про те що «Ротару в 1982 році вперше вдалося обійти Аллу Пугачову по популярності і стати співачкою №1 в СРСР» – брехня.

    Усі хіт-паради 1982 року кажуть протилежне. За підсумками річних хіт-парадів 1982 року саме Пугачову було названо кращою співачкою СРСР. А кращою піснею року – «Старинные часы» Паулса.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *