Зібров Павло

Сайт

Павло Зібров народився 22 червня 1957 року у надзвичайно красивому місці, у колишній садибі князя Остолопова, – в селі Червоне Вінницької області. Себе вважає – українцем, і по паспорту, і по духу. Мати була вчителькою, батько – на всі руки майстер. Дітей в сім’ї виховувалося двоє – старший брат Володя і Павло.

Кар’єру артиста Павло Зібров розпочав у два роки – грав на свищику і співав. Постійною базою для розвитку таланту Павла Зіброва був їхній домашній театр. Мама для всіх шила костюми, батько робив невеличку сцену, а виступали всією сім’єю: батько віртуозно грав на балалайці, мама – на гітарі, брат – на баяні, а Павло – і на бубонці, і на свищику (з часом почав грати на баяні). Павла до музики залучали змалку – вели разом з Володею у музичну школу у Гайсині. Коли настав час віддавати Павла у музичну школу, у село приїхав вчитель музики з району і двічі на тиждень забирав Павла на заняття. Перші два класи середньої школи навчався у селі. Потім мати повезла Павла у Київ, де без вступних іспитів його прийняли в музичну десятирічку ім. М. Лисенка для обдарованих дітей по класу віолончелі (у п’ятому класі Павла перевели з віолончелі на контрабас).

Цікава історія трапилась, коли Павло вчився у восьмому класі. Він закохався… Закохався страшенно, без тями, до втрати відчуття реальності… Її звали Світлана. Вона була балериною. Кохання було без відповіді… Павло не спав ночами, зовсім кинув вчити уроки, почав складати вірші та писати пісні. Просто захворів цим коханням… Отримав 8 двійок (а це був восьмий перехідний конкурсний клас, найважливіший), і його було відраховано. Допоміг старший брат Володя, він домігся того, що питання Павла винесли на розгляд розширеної педагогічної ради, де надали Павлу можливість виправитися. Його залишили умовно, через деякий час Павло зовсім забув про це кохання…

Естрада почалася для Павла з дев’ятого класу, вони, дев’ятикласники, створили свій ВІА “Явір”. Оскільки займатися естрадою в школі забороняли, виключно класика, а їм кортіло грати естраду за будь-яку ціну, то вони пішли в підпілля, – почали репетирувати по підвалам, по ЖЕКам. Зразками для них були “Бітлз” та американська група “Чікаго”. Групу створили дуже серйозну: окрім стандартного складу ВІА – клавішних, гітар (Павло грав на бас-гітарі), барабанів – були ще скрипкова та духова групи. Твори виконували виключно ті, які писали і аранжували самі. Згодом зі своєю програмою почали виступати на танц-майданчиках. Самим престижним танц-майданчиком на ті часи був Будинок культури авіазаводу і право грати там треба було вибороти. ВІА “Явір” виборов тендер і став у тому тисячному залі грати по суботах та неділях. Згодом гурт став популярним, слава пішла широкими кроками, почали виступати з сольними концертами (зі своїми власними творами) в київському політехнічному інституті, в будівельному інституті, в університеті, в автошляховому інституті. Під час канікул ВІА “Явір” виступав в піонерських таборах – “Сосновий бір”, “Антея”, “Схід”, а також їздив по найближчим селам і грав на весіллях. У 1975 році, не без незвичайних пригод, ВІА “Явір” брав участь у республіканському конкурсі комсомольської пісні Керчі, музиканти зайняли четверте місце і стали дипломантами, увійшли в число переможців! Після закінчення музичної десятирічки всі роз’їхались, ансамбль розбігся, Павло Зібров вступив у харківську консерваторію на контрабасиста, а згодом перевівся у київську консерваторію, де зустрів свою майбутню дружину Тетяну. Після одруження почалися заробітки, перша робота була в інституті Ядерних досліджень (Зібров керував хором), згодом фабрика “Киянка” (вів дівочий вокальний ансамбль та змішаний ВІА), грав у Жовтневому палаці культури в оркестрі з шести чоловік при танцювальному ансамблі “Горлиця” (поїздки у Польщу, Словаччину, Німеччину). З 1979 року Зібров почав працювати ще і в Державному естрадно-симфонічному оркестрі. Працював по 25 годин на добу: зранку – заняття в консерваторії, фабрика – два рази на тиждень, інститут – теж стільки, потім – оркестр, по суботам та неділям – грали весілля. А вдома вночі писав власні пісні і займався їх оркестровками. Ці пісні вже співали і Віктор Шпортько, і Володимир Удовиченко. У 1988 році Павла запросили на конкурс молодих виконавців країн соціалістичної співдружності, який проходив у Ялті, як штатного оркестровщика. Це було дуже почесно. Павло Зібров був причетний до першої премії, адже конкурсантка, яка її виборола, Ніна Шестакова, співала пісню, яку він оркестрував. Через такий шалений робочий ритм свою першу сім’ю Павло проморгав. Від першого шлюбу у Павла є син Сергій. Після закінчення консерваторії вже дорослим – у 23 роки Зіброва призвали в армію (був і ансамбль, і гра на тубі, і самоволка, і Афганістан – 1981 р., де зрозуміли вартість життя і смерті, побачили, що це таке…). Після армії Зібров повернувся в естрадно-симфонічний оркестр на контрабас і бас-гітару. І все почалося знову… Далі були приватні уроки вокалу у Віктора Миколайовича Куріна, знову вступ на вокальне відділення консерваторії (на той час Зіброву було тридцять літ), перемога у радіоконкурсі “Нові імена” з піснею “Дозволь мені, мати, криницю копати”, участь у заключному концерті Всесоюзного конкурсу “Нові імена” в Москві, виступ на вечорі пам’яті Юрія Гуляєва, концерт в Колонному залі Будинку Союзу… Після Москви двері відкрилися, Зібров почав писати пісні, бомбардувати своїми записами радіо, його перевели у ранг соліста Державного естрадно-симфонічного оркестру України, почалася сольна програма Павла Зіброва з оркестром. Спеціально для концертної програми разом з Аллою Кудлай Павло Зібров написав дует “Полюби мене”. З’явилися в репертуарі і шикарні дуети “Серед білого дня” та “Я і ти”. З цією програмою вони удвох об’їздили дуже багато міст України. У 1994 році було створено Театр пісні Павла Зіброва (конферансьє Валерій Астахов, клавішник і аранжувальник Олег Шак, потім прийшов гітарист Анатолій Михайлов, далі барабанщик Андрій Кузьменчук, талановитий бас-гітарист Володя Завялов, універсальний музикант – і на саксофоні, і на сопілці, і на клавішних, і співає – Сергій Цимбал). Звукорежисером запросили Юрія Звягінцева. Так при Театрі Павла Зіброва з’явилася група “Хрещатий яр”. У 1994 році Театр Пісні Павла Зіброва першим з українських естрадників поїхав з сольною програмою в Донецьк. Конкуренція була шалена, але концерти проходили на УРА! Далі були концерти у президента Леоніда Кучми… У 1992 році Павло Зібров познайомився з Мариною, радником з питань зовнішньоекономічних відносин, яка згодом стала дружиною Павла Зіброва та народила донечку Діану. 26 грудня 1996 року Павлу Зіброву присвоїли звання Народного артиста України. Юрій Рибчинський: “Зараз у Павла Зіброва нові крила, це – його дружина Марина і маленька дочка Діана. Це для них він пише більшість своїх пісень, це вони його надихають на творчість!”
Нині Павло Зібров продовжує активно працювати, багато гастролює.

Джерело інформації: офіційний сайт

Білий цвіт на калині (О. Гавриш – М. Кубик)

Блудний син (П. Зібров – Ю. Рибчинський)

Жінки й вино (П. Зібров – С. Галябарда)

Жовтий лист (Т. Кутуньо – П. Мага)

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>