Державний академічний Кубанський козачий хор – найстаріший і найбільший козачий колектив. Єдиний на пострадянському просторі професійний колектив народної творчості, що має безперервну спадкоємну історію з початку XIX століття. Цікаво відзначити, що наступний за хронологією найстаріший народний колектив – Академічний російський народний хор імені П’ятницького – показав свій перший концерт в рік сторіччя Кубанського козачого хору.
Рівень майстерності ККХ визнаний у всьому світі, що підтверджується численними запрошеннями на закордонні гастролі, переповненими залами і відгуками преси.
Кубанський козачий хор у певному аспекті є історичним пам’ятником, що у формах культури і мистецтва відобразив військове і культурне освоєння Кубані, історію Кубанського козачого війська, історію класичної світської і духовної культури м. Катеринодара, трагічні події Громадянської війни та 30-х років, історію радянської естетики «великого стилю» національного мистецтва. Хор репрезентує як історію окремих особистостей і повсякденність співочої і музичної культури Кубані, так і історичну героїку і велику драму козацтва в цілому, невід’ємних від історії України.
14 жовтня 1811 року була закладена основа професійної музичної діяльності на Кубані, почався славний творчий шлях Чорноморського Військового співочого хору. Біля його витоків стояли духовний просвітитель Кубані протоієрей Кирило Россинський і регент Григорій Гречинський.
У 1861 р. хор перейменовується з Чорноморського в Кубанський Військовий співочий хор і з того часу, крім участі в церковних богослужіннях, дає світські концерти по області, виконуючи разом з духовними, класичні твори і народні пісні.
У 1911 р. пройшли урочистості з нагоди 100-річчя Кубанського Військового співочого хору.
Влітку 1921 р. рішенням влади діяльність колективу була припинена, і лише в 1936 р. Постановою Президії Азово-Чорноморського крайвиконкому був створений Кубанський козачий хор, який очолили Григорій Концевич і Яків Тараненко, що довгий час були регентами Кубанського Військового співочого хору. Проте в 1937 р. Г. Концевич був необгрунтовано репресований і розстріляний.
У 1939 р., у зв’язку з включенням до складу хору танцювальної групи, колектив був перейменований в Ансамбль пісні і танцю кубанських козаків, який в 1961 р. за ініціативою М. С. Хрущова був розформований разом з іншими державними народними хорами і ансамблями СРСР.
Відтворення Кубанського козачого хору в жанрі і структурі Державних російських народних хорів відбулося в 1968 р. під керівництвом заслуженого діяча мистецтв Росії Сергія Чорнобая. У 1971 році Кубанський козачий хор вперше стає дипломантом міжнародного фольклорного фестивалю в Болгарії, що поклало початок численним почесним званням, завойованим пізніше на різних міжнародних і всеросійських фестивалях і конкурсах.
У 1974 р. художнім керівником Державного Кубанського козачого хору став композитор Віктор Гаврилович Захарченко, якому за більш ніж 30 років своєї творчої діяльності на Кубані вдалося всебічно реалізувати свої художні, наукові та просвітницькі устремління. У 1975 р. хор став лауреатом I Всеросійського огляду-конкурсу державних народних хорів у Москві, повторивши цей успіх у 1984 на другому аналогічному конкурсі. Під його керівництвом хор виніс на сцену справжній пісенний фольклор кубанського козацтва, в народних піснях, обрядах, картинах козачого побуту постали індивідуальні народні характери, з’явилися розкутість і імпровізація, виник правдивий фольклорний хоровий театр. Проте деякі дослідники української пісні вказують, що при В. Захарченко український репертуар став займати порівняно невелику частку у репертуарі хору; до того ж ті пісні, що виконуються, сором’язливо називаються “казачьими песнями” (наприклад “Розпрягайте, хлопці, коні” – хоча це українська народна пісня). Деякі українські пісні виконуються… російською мовою, а деякі навіть російсько-українським суржиком, який, на наш погляд, звучить просто огидно.
У жовтні 1988 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР хор нагороджений орденом Дружби народів, в 1990-му він стає лауреатом Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, а в 1993-му колективу присвоєно почесне звання “академічний”.
У жовтні 1996 року виходить Постанова глави адміністрації Краснодарського краю “Про визнання правонаступництва (історичного) Державного академічного Кубанського козачого хору від Військового хору Кубанського козачого війська”.
В даний час окрім активної гастрольно-концертної діяльності в Кубанському козачому хорі проводиться систематична робота по запису, науковому вивченню і сценічному освоєнню традиційного пісенного і танцювального фольклору Кубанського козацтва.
Захарченко-фольклористом зібрані розрізнені і майже зниклі з поля зору музичної науки і художньої творчості 14 збірок пісень кубанського козацтва А.Д. Бігдая, перевидані ним в своїй творчій редакції, з позицій сучасної фольклористики. По суті, зроблені перші, але найважчі і найважливіші кроки на шляху створення антології пісенного фольклору Кубані.
Віктором Захарченком розроблена і втілена в життя концепція створеного в 1990 році Центру народної культури Кубані, пізніше перейменованого в Державну науково-творчу установу (ДНТУ) “Кубанський козачий хор”, у якій в даний час працює 506 чол., в т. ч. у Державному Кубанському козачому хорі 120 чол. Це єдина в Росії установа культури, яка настільки планомірно, всеохопно і перспективно займається відродженням традиційної народної культури. З 1998 року на базі ДНТУ значно активізується проведення численних фестивалів, міжнародних наукових конференцій та читань, видання досліджень з історії та культури козацтва, випуск компакт-дисків, аудіо та відеокасет, ведеться напружена концертна та музично-просвітницька діяльність.
Але з іншого боку діяльність Кубанського козачого хору сьогодні віддзеркалює долю українців Кубані, яким фактично заборонено виявляти національні почуття. Навіть слова “український” чи “українець” (відносно місцевого населення) на Кубані є небажаними і сприймаються з підозрою.
Ой, мій милий вареничків хоче (у. н. п.)
На теренах Росії з давнини і до цього часу проводиться робота по знищенню коренів славного козацького роду.
Було б почесно Вашому колективу на якомусь торжестві та при відповідній ситуації заспівати В.В. Путіну визначну для українського народу пісню “Ще не вмерла Україна !”.
Народ України такий випадок закарбував би в своїх серцях на віки.