Раїса Кириченко – Берегиня української пісні

9 лютого 2005 року відійшла у вічність воістину Берегиня української пісні, народна артистка, герой України, кавалер ордену Княгині Ольги та Миколи Чудотворця, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, лауреат премії ім. Дмитра Луценка “Осіннє золото” __ Раїса Опанасівна Кириченко. Тож, хочеться згадати про неї, розказати усьому світові про її чесноти, які скарбами світилися у її серці. Які вигравали веселками у м’якому голосі “мецо-сопрано”! Все, що мала __ це дві великі квартири: у столиці та у Полтаві. А костюми, на протязі всієї творчої діяльності, були ідеальними, унікальними, виплеканими Полтавськими майстринями __ це вже музейна рідкість. І вона завжди, коли віталася з публікою розгортала руки, немов птаха, неначе обіймала ними увесь світ! І жила так просто без прикрас, що всі відвідувачі хати-музею дивуються тій простоті: Невже їй так мало потрібно було для щастя?! Всю свою творчу діяльність співала для матері та оспівувала своє журавлине кохання. Мала вона той безцінний дар __ дар кохати.

Не втрималася я, вилетіла з моєї душі ідеальна точна рима…

Голос в’є ореоли слави
і трояндами долі воскрес,
в чарівні переливи октави
Берегиня зійшла з небес!
Ніжні очі небом палають
і душа заясніла у світ,
і веселкою лози лунають __
це пастелі рожевої цвіт!
Це в зимі з’явилися квіти,
чудо-яблуня цвітом яснить,
бо душа звикла в пісні горіти
і ніхто це не може спинить!
Сонце снігом на волі іскриться,
розійшовся щемний аромат,
бо не хоче він долі кориться
зо дві сотні у нього сонат!
Слово рідне і пісня до болю,
і ступала вона на поріг
так плекала у серці волю,
повертаючись з битих доріг!
Так хотіла вона додому
все журавкою в небі летіла,
не боялася, навіть грому,
хоч і блискавка палахкотіла!
Подивилась сльозами печалі __
цвітом яблуні доля вела
в снігові, зажурені далі
у яскравім диві села.
Пам’ятає, як доля водила,
як частинку шукала душі,
що життя на ваги положила
в милій, любій і терпкій глуші.
Як плекала у серці пісню,
як з кохання у щасті співала
і як не вистачало кисню,
як образи усім пробачала!
Розливалася голосом дива,
руки-крила до неба здіймала
синьоока жінка вродлива __
Берегиня світ обіймала…

(Оксана Розум, 04 лютого 2017 року)

Уміла робити все!

Сільська робота. З мамою у рідній Корещині (кадр музичного фільму “Автограф”, 1983 рік)

Уміла робити все! А що це означає? Люди села, а надто жінки, добре знають, що входить у те поняття все! А все __ це готувати (не просто готувати, це ще та сила-силенна домашнього консервування, засолювання), доїти корову (бо вона чекала тільки її), мазати хату (мати старенька не видереться на риштування), полоти грядки (не тільки полоти, а і посадити, і засіяти, і вибрати потім), а ще за радянських часів, допомагала матері вправлятися на полі з ланкою цукрових буряків (гектарчиків так з чотири, це було невід‘ємним додатком до працівників села і попробуй відмовся, почнуть закидати антикомунізм). Красива, чудова, добра, мила жінка із сільською вдачею, полонила серця мільйонів, зачарувала магією свого голосу. Як вдалося їй це зробити? Та дуже просто, вона співала душею, горіла піснею, любила всіх і все навколо. Ніколи не відмовляла людям у скруті, мала граничне відчуття такту у виходах “на біс”, не ображаючи при цьому ні шанувальників, ні художніх керівників колектитвів, у яких доводилося працювати. Просто ідеальна: співачка, жінка, донька, подруга, сестра, тітонька…

Коли в дерева з’являлося друге життя __ буяло цвітом, раділа за нього, як дитина.

Хата-музей Кириченків у селі Корещина

Обійми з деревом (кадр кліпу на пісню “Кущ осінньої калини”)

Любила доскону своє рідне село, завжди поверталася додому, а ще обожнювала дерева: вона вважала, що дерева як люди, мають душу. Тож, не дивно, що обіймала їх з величезною природною щирістю своєї душі. Була дуже вражена, коли в дерева з’являлося друге життя __ буяло цвітом, раділа за нього як дитина. “Я люблю дерева, особливо ті, які бачили моїх батьків… У нас є яблуня, яка начебто всохла, а потім забуяла цвітом одна розкішна гілка… Дерева теж мають душу… Вона так нагадала мене… У мене є пісня ” Яблунева доля”, слова її дуже щемкі: “В саду зрубали яблуню стару, ой як мені до болю її шкода…”, щоразу співаю зі слізьми в очах…” __ із книги спогадів Раїси Кириченко. Так сильно любила вона і землю. “Земля навесні палахкотить, просинається, кричить зорана: Бери, засівай мене, обробляй! А нема кому… От і прикро, що село пустіє… ” __ із книги спогадів Раїси Кириченко. Любила свою білу хату, оспівану у пісні “Хата моя, біла хата”, квіти, а надто мальви. “Я люблю свою хату і не хочу в ній щось міняти, бо тато все зробив сам, майстром був добрим. Хист мав до всього, за що тільки не брався. А стареньку хату довелось знести, її мама зводила у війну…” __ із книги спогадів Раїси Кириченко. “Дім мій там, де я народилася! Всі знали, якщо я кажу: Я їду додому! То це і означає, що їду я додому, не у Черкаси чи Полтаву, де доводилось жити, а у Корещину, Глобинського району, Полтавської області!” __ із книги спогадів Раїси Кириченко. А дім її __ це справжній храм добра і кохання, храм пісні, храм творчого союзу двох закоханих в одну справу геніїв. Любила маму, мабуть, більше за своє життя, бо всі свої пісні присвячувала їй, а вона все наставляла: “Не співай, доню, ніколи пісень ніпрощо, співай проникливі з душею.” Тож, і пронесла через все життя цю настанову, таку собі аксіому пісні! “Мамо, чому я така велика? __ запитую. Ти схожа більше на батька, на його рід, а надто, на свою бабусю (його матір)! Ти ж і ходиш, як вона! __ сказала. А я ж її зовсім не знаю, померла ще до війни…” __ із книги спогадів Раїси Кириченко. Раїса Опанасівна __ дитя війни (народилася 14 жовтня 1943 року в с. Землянки, Глобинського району, Полтавської області) народжене з великої любові Опанаса та Марії Коржів. Батько прослуховувався перед початком війни у Харківській опері (голос “тенор”), був прийнятий солістом, але війна вщент розбила цей Божий задум. Мама мала голос “сопрано” з красивим високим вильотом, тож, не дивно, що і Раїса змалечку почала співати, даючи свої перші концерти на вишні під хатою під акомпонемент губної гармошечки. Батько привіз її з війни, а вона так швидко її опанувала. Зростала у невимовній батьківській теплоті та любові, наповненій українською піснею повінця. Перше горе, яке розбило її дитяче серце __ смерть брата, загинув в армії на навчаннях. “Мені було дванадцять, прийшла нам похоронка __ це було перше післявоєнне горе, стогнало все село…” __ із книги спогадів Раїси Кириченко. Батьки __ завжди жадані гості в кожній хаті, бо їхні голоси заворожували всіх своєю колоритністю. “Мене цікавило завжди: Чому в нашому селі так багато було дітей, народжених у 1943 році? Як я народилася? Пізніше дізналася, що був у Кременчуці військовий госпіталь під час війни. Батько був поранений, тож знаходився на лікуванні, а мама ходила його доглядати. От і народилася я…”__ із книги спогадів Раїси Кириченко. “Важко було, четверо вже було у мене діток, чоловік на фронті, а тут вагітність, я хотіла позбутися, а мати сказала: Ні в якому разі __ це ж дитя кохання! Вона на Покрову народилася __ це янгол Божий! Ото і не залишала я її, скрізь зі мною була, малесенькою підв‘язувала навколо себе. Вигріта вона моїм серцем…” __ спогади мами Марії Корж, телепередача “Надвечір‘я”. З дитинства марила піснею, їй снилися кольорові сни, що вона знаменита співачка у красивій білій сукні, наче з крилами і їй так шквально аплодують, __ а вона просто побачила своє майбутнє. Батьки, мудрі люди, підтримували її прагнення співати. А вона змалку доїла корів на фермі і звичайно, що з піснею поряд. Рано помер батько від тяжкої хвороби нирок, тож у далекому 1960 мама пройшла пішки з нею до Полтавської філармонії 30 км на прослуховування, а на ногах Раї водянки полопалися, довелося зняти взуття __ це було перше випробування на шляху до слави, але тоді її не взяли, бо голос був “народним”… І все життя кидали їй у слід: “Безголоса, немає освіти! У вас голос “народний”, а нам треба “академічний!” Що це означає для жінки? Для слабкої __ кінець всьому, а для Раїси Кириченко __ це був тільки початок. “Добре, що мій голос не почали ламати, не відомо б що з ним сталося…” __ ці слова із книги спогадів Раїси Кириченко. А помітив її Павло Оченаш, художній керівник хору Кременчуцького автозаводу __ гарну, високу дівчину, яка співала на кузові грузового автомобіля і так запала вона йому в серце, довелося, що називається, видирати її з лап гнилого соціалізму по живому, бо і паспорта в неї не було. От і прийшло доросле життя у великому місті. Закінчила вечірню школу, працювала на заводі, співала у хорі, але була зажата в голосі, соромилася… А далі: Полтавська, Житомирська, Херсонська філармонії і скрізь __ солістка, знайомство з Анатолієм Пашкевичем, якому так запав у душу тандем Раїси Корж та Миколи Кириченка ще у 1962 році. За ним вони поїхали і у Житомир. Він високо оцінив їхню майстерність працювати, як один механізм: чітко, злагоджено, неперевершено. Вони окрилені піснею творили історію музики. Тож, і запропонував у 1968 році влитися у творчий колектив Черкаського народного академічного хору, який очолював як художній керівник. На той час цей тандем був вже щасливим подружжям…

І було у Раїси Корж велике щастя __ кохання всього життя…

Молоде подружжя Кириченків, 1963 рік

І було у Раїси Корж велике щастя __ кохання всього життя __ Микола Михайлович Кириченко. Це він її беззмінний акомпоніатор, вірний чоловік, її руки і ноги (зустрілися у 1962 році у Полтавській філармонії, Раїса поцілила Миколі прямо в око сніжечкою, перелякана __ оцепеніла та, мабуть, поцілила в саме серце, бо у грудні 1963 вони вже одружилися, тоді її запросив солісткою хор імені Верьовки, але вона вже зрозуміла, що без свого Колі не зможе творити, не зможе співати, бо прикипіла душею до нього і його баяну __ відмовилась). “Брати мені завжди докоряли: Чому ти не співаєш під своїм дівочим прізвищем Корж? Ти забрала у батьків усе найкраще: голос, красу і стійкість! А я, навіть, не задумувалася, чому все так. Якось все само-собою сталося. Ми з Колею тільки сходили у ресторан у Полтаві, як мене вже Кириченчихою назвали. Я його щиро покохала, бо полонив мене своєю природною м‘якістю, виваженістю, чесністю, порядністю. Я собі вже не уявляла життя без нього! Отож, так швидко стала Кириченчихою…” __ із книги спогадів Раїси Кириченко. Він __ той, котрий знав про неї все і мило, по батьківськи, піклувався про її здоров’я: грів одяг та взуття перед концертами, щоб його горлиця не мерзла, готував супи у люстрах готелів, яєшні на шматку заліза (довелося із Черкаським академічним народним хором об’їхати весь Радянський Союз і переносити при цьому всі незручності того часу: холодні готельні номери та вагони в тупіках на Далекому Сході), слідкував за вчасним прийомом ліків, і витягав із сцени застрягле взуття… і кохав її усе своє життя… і не зрадив, навіть, після її смерті… Був завжди поряд, за її спиною: красивий, високий чоловік з баяном! Пізніше вони скажуть: “Я найщасливіша жінка у світі, бо на протязі всього життя мій чоловік освідчується мені у коханні. А вже як я його кохаю, знає тільки він…” __ із книги спогадів Раїси Кириченко. “Мені повезло! У мене така жінка! Весь час нею захоплювалися інші чоловіки, біля неї завжди крутилися потрібні люди, і мені від цього тільки краще було. І вона так палко мене кохала, що я ніколи, бодай на хвилину, не сумнівався у її вірності. Ми ніколи не лаялися, не було за що. Одного разу тільки дуже образилася на мене. У нас була сила-силенна концертів, а у відпустку з армії приїхав брат на декілька тижнів. Вона дуже хотіла поїхати, я намагався їй пояснити: Почекай трохи, давай закінчимо з концертами, ми встигнемо, ти побачиш його, наймемо таксі до самої Корещини. Ти ж подивися, що за вікном коїться, хурделиця така мете, жоден автобус не доїде! А вона заявила: Ти зі мною? Якщо ні, то допобачення! Зібравши речі, пішла. Та через півгодини стук в двері, стоїть моя Рая на порозі “сльози на колочку”, обняла мене і прошепотіла: Я кохаю тебе… я без тебе не зможу…” __ спогади Миколи Кириченка. Їхній творчий союз давав нове життя українській пісні (записано понад 200) та народжував нові хіти, які так щиро селилися в серцях шанувальників. І так довго доводилося працювати, щоб пісня заіскрилася, бо талановита людина має дар і до всього, до чого тільки торкнеться її рука перетворюється на коштовність. І не всі пісні підряд співати, бо як виявилося, що з невідомих причин, не звучить голос (“Ой, я знаю, що гріх маю” пролунала лише тричі в концертах) бо і пісня має душу… “Є такі пісні, яких я просто не відчуваю. От так з піснею “Ой, я знаю, що гріх маю” не склалося у мене. Співаю і чую, що не звучить вона моїм голосом. Пісня дуже хороша, народна, колоритна __ а не звучить і все! Заспівала три рази і остаточно упевнилася __ не моя вона, не моя ! І таке буває…” __ із книги спогадів Раїси Кириченко.

Перші студійні записи

А співпраця з Анатолієм Пашкевичем даремно не пройшла, бо почув світ: “Степом, степом…”

З Анатолієм Пашкевичем, 1968 рік

Кадр музичного фільму “Земле моя, земле” з Черкаським народним хором, 1986 рік

А співпраця з Анатолієм Пашкевичем даремно не пройшла, бо почув світ: “Степом, степом…” (це візитівка Раїси Кириченко), “Мамину вишню” (пісня присвячувалася матері автора, перша назва “Мамині тюльпани”, але співачка наполягала на зміні, як можна співати таке, переписувалася вона у словах і музиці багато разів, доки не осяяло автора на наявний варіант), “Хата моя, біла хата”, “Явір і яворина”, “Долі моєї село”, “Синові” на вірші Василя Симоненка із збірки “Лебеді материнства” (ця пісня, доречі, була забороненою, але як вони умудрилися її записати, це просто нонсенс, хоча вона наполегливо лунала у всіх концертах, а хтивий комунізм не допускав слів: “А якщо впадеш ти на чужому полі, прийдуть з України верби і тополі…”) __ ці пісні зробили артистку та із простої солістки __ спочатку заслужену, а потім народну. І про це дізналася з газет. “Були ми у Корещині, за столом сиділи, брат Раїн говорив: Раю! Ти вже народна артистка, газети про це пишуть! Мама її здивувалась: А була ж заслужена! Та потім я особисто купив газету у Полтаві і упевнився, що це правда…” __ спогади Миколи Кириченка. Уміло переробляла, навіть, народні пісні, відкидала у них кострубатість, обрамляла точною ідеальною римою. І закиди їй були, що вона коверкає пісні, але вона не зважала. Для неї існувала одна основна і прописна істина __ красиве звучання пісні. А ще був гімн Карлівки, його друзі тицьнули при дружніх посиденьках, звечора вона ніби і погодилась заспівати та коли на ранок побачила текст заявила:” Я буду співати його тільки в тому випадку, якщо ви перепишете слова і музику, бо цей варіант не звучить, не сходяться слова з музикою, не буде цей витвір хітом!” Довелося, як і “Мамину вишню” переписувати доти, доки не вийшла красива пісня “Поле, моє ти поле”. Раїса Опанасівна відчувала музику і слова, у неї був дар того відчуття тому і не було у неї пісень-одноденок, усі __ хіти, шлягери з стовідсотковим попаданням у душу і у серце шанувальників.

Стало тісно у межах Черкаського хору, бо кожен концерт перетворювався на міні-концерт Раїси Кириченко

Виступ з Черкаським хором, міні-концерт

І прийшов час, коли тісно їм стало в межах Черкаського хору, бо кожен концерт перетворювався на міні-концерт Раїси Кириченко. “Перед початком концерту завжди юрмилися люди і завжди запитували адміністраторів філармоній, чи буде співати ота красива висока дівчина пісню “Хата моя, біла хата” та “Мамину вишню”, бо якщо її не буде, то це вже не концерт, робити тут нічого…” __ із книги спогадів Раїси Кириченко. “Ми тільки приїхали в Черкаси, а на нас вже дивилися несамовитими очима, особливо на Раю, без освіти, що вона робить у академічному хорі солісткою. Та Анатолій Пашкевич дав зрозуміти всім, що це його особистий вибір, з яким треба миритися, напевно, від цього їй було ще гірше. Частенько нам пропонував особисті вечірні виступи. Звичайно, що хористи приходили, Раю часто звали “на біс”, але вона з почуття такту виходила тільки один раз. Після цього відносини стали теплішими, побачили наскільки Рая тактовна в цьому питанні. Але, всеодно, назвати нормальними відносини з хористами не можна було, ми були самі по собі…” __ спогади Миколи Кириченка. А скільки пересудів було, зауважень художнього керівника (на той час Анатолій Пашкевич вже творив у Чернігівській філармонії) скільки лунало лихих слів услід (закидали, навіть, що Раїса __ коханка Щербицького, але ж це маячня, а от факт того, що Щербицький млів від голосу та її краси __ це факт доведений) надходили листи із звинуваченнями. “А був ще цікавий випадок на гастролях у Львові Черкаського хору у наш номер готелю постукав Олексій Чухрай, він вже був художнім керівником Київського військового духового оркестру першого секретаря, з дивною пропозицією: Мене прислав по вас, пані Раїсо, Щербицький, сказав, щоб я без вас на його очі не являвся. Хоче, щоб ви заспівали з духовим оркестром… У мене очі на лоба вилізли: Ви що не при своєму розумі __ “мецо-сопрано” у супроводі військового духового оркестру! Я залився сміхом. Але Рая поїхала, вона розуміла, що не можна було натягувати струни, і без того нелегких відносин, з першим секретарем, бо співала заборонені пісні. А осуду було скільки з боку хористів, особливо від жінок: Чого це вона сама поїхала?!… Та з того вийшло добре діло: скільки пісень на студії записали з тим оркестром!” __ спогади Миколи Кириченка. Та щасливе подружжя тільки усміхалося, бо вони не уявляли себе один без одного, їхнє кохання журавлине __ раз на все життя. “Я вибачила всіх хто мене ображав, бо не можна жити далі з болем у душі, його треба навчитися відпускати і я відпустила…” __ із книги спогадів Раїси Кириченко. “Та була ще у співачки велика таємниця. Вона була горда жінка з неабиякими чеснотами, але життя зіграло з нею цікаву гру. Їй дуже подобалася пісня “Два кольори” у виконанні Дмитра Гнатюка, по суті, ця пісня для чоловічого вокалу голосу “тенора”, але вона так відчула ту пісню серцем, що поставила собі мету за всяку ціну заспівати її. Якось вона відвідала сольний концерт у столичній опері Дмитра Гнатюка, як його палка шанувальниця. У фойє стояла виставка-презентація пісень: маленькі листівочки з фото, текстом і нотами на звороті. Вона тільки побачила, відразу очі засяяли, тож жваво примовляючи і захоплюючись творчістю улюбленого співака, прикрила шифоновою хустинкою потрібну листівочку і все… Далі був виступ у національній опері з піснею “Два кольори” __ Гліб Кудряшов, цікаві факти із життя Раїси Кириченко з музею пам’яті при Полтавському державному педагогічному університеті ім. Короленка. “Дмитро Гнатюк був у захваті: “Де ж та дівка, яка насмілилась заспівати чоловічу пісню? Обійняв мене і сказав: А ти молодець, не злякалась! Гарно заспівала!” __ із книги спогадів Раїси Кириченко.

Музичний фільм “Автограф” з “Росавою”, 1983 рік

Отож, довелося заснувати щось своє: так у 1983 році виник фолк-ВІА “Росава” при Черкаській філармонії, але давили нерідні стіни. “Cиділи ми всі разом і думали як нам назватися, хтось запропонував “Росава”, якось всі швидко погодились. Є річка на Черкащині з такою назвою. І мені вона припала до душі. Я так хочу, щоб ансамбль зазвучав, загремів…” __ із книги спогадів Раїси Кириченко. А скільки видало подружжя Кириченків музичних програм та фільмів для радіо та телебачення? Це все вимірюється, мабуть, не десятками, сотнями! Та не складалася дорога життя із Черкасами. “Дихати мені нічим було, важко стало співати, зателефонував Ляпаненко і сказав, що в Черкасах хімічний завод “Азот”, ті випари туманом насіли над містом, тому і важко тобі, тікай звідти…” __ із книги спогадів Раїси Кириченко. А коли прийшло замовлення з рідної Полтавської філармонії, ні краплі не вагалися і в лютому 1986 року переїхали в Полтаву та вже у березні того ж року створили ансамбль “Калина”. Із такого творчого посилу у 1987 році виник власний ансамбль “Чураївна”! Кожен українець знає неперевершені хіти: “Вареники”, “Я козачка твоя”, “Цвіте, цвіте черемшина”, “Ось бач, яка я”, “А у мене є Андрій”, “По каменю вода тече”, “Ой, галушечки, галушки”, “Стремено” і ще багато таких неодмінно хітових. У 1989 році складала державний іспит з хором “Калина” при Полтавському державному педагогічному університеті з “деригування” (це фактично початок викладацької діяльності, викладала і у Полтавському музичному училищі), довелося навчатися у Харківському університеті музики. “Не хотіла я ламати свій голос, визначилася, що краще буду деригувати… та як оторопатів професор, коли побачив мене на порозі приймальні з документами для вступу: Це нам у вас вчитися потрібно! А я не боялася вчитися у сорок років, бо знала, що і Людмилу Зикіну також спіткала моя дорога… Навпаки, це мене спонукало ще більше, скажімо, це був спортивний інтерес…” __ книга спогадів Раїси Кириченко. Творчий союз з Вадимом Крищенком __ це просто казка, скільки пісень почув світ! Та і Дмитро Луценко, Олексій Чухрай, Микола Ляпаненко, Олександр Білаш, Олександр Злотник, Андрій Демиденко і скільки ще їх… __ це всі ті люди, які мали відношення до творчості майстра вокалу __ Раїси Кириченко і вони щасливі, що доторкнулися до її слави, щасливі, що знали її та мали таку можливість тісно співпрацювати з нею. У 1993 році дає творчий сольний концерт – бенефіс у Полтаві. Постійні записи альбомів у студії “Фріс-Тайл”. І гремів вже весь світ, розливався її голос по цих країнах: Америка, Канада, Німеччина, Алжир, Польща, Філіппіни, Туніс, Монголія.

На крилах слави “Чураївни”

Творчий сольний концерт у Полтаві, 1993 рік

Мандруючи світами. Раїса Кириченко: “На гастролях, я зрозуміла, що пісня немає кордонів і не важлива мова, важливе виконання, якщо душа співає, тебе зрозуміє кожен…” (Раїса Кириченко)

На гастролях

Книга спогадів Раїси Кириченко “Я козачка твоя, Україно!”

“У Америку поїхала в ООН з делегацією, дивно було відчувати, що нас сприймають за шпигунів, такі інструкції нам читали, що ми можемо робити, що ні, але за ті копійки, що нам платили не можна було, навіть, кави випити, соромно якось було. Та вразила мене атмосфера концерту. Як вийшла на сцену: скрізь дим, шум неймовірний, всі свистять, стільчиками грюкають і світло виключили, лише один софіт на мене, який так засліплював очі. Як же я тут співатиму? Це ж відверта провокація! Та коли пішли перші акорди, зал почав стихати, я заспівала “Степом, степом”__ суцільна тиша. А потім неймовірний взрив аплодисментів, просто шквал, включили світло, люди всі стояли. Слава Богу! Тепер я співатиму!”

“У Канаді, це були гастролі Черкаського хору, підійшла жінка і благала поїхати з нею: “У мене батько з України, помирає вже, почув про ваш концерт, дуже хоче перед смертю почути українську пісню. Я все оплачу: і переїзд, і гонорар за спів солідний вас чекає!” Тож, я запропонувала хористам під баян порозминатися, але не всі погодилися… кожному своє. Та гроші брати… руки не піднімалися… У тій дивній господі відкрила для себе українського поета Василя Симоненка. Так народилася пісня “Синові” із збірки “Лебеді материнства”.

“У Алжирі підійшла жінка вся закутана в чорне, одні красиві великі очі на мене дивилися, взяла мене за руку, почала її цілувати і щось все говорила, я не розуміла її, а вона навколішки впала… Я шукала перекладача та марно. Потім мені сказали, що та жінка має сина і вона дуже не хоче, щоб він був вбитий. А пісня “Степом, степом” __ це материнська молитва-реквієм, вона дуже розчулена і дякує мені за спів…”

“У Філіппінах мене весь час плутали з жінкою президента, вклонялися та цілували руки…”

“На гастролях, я зрозуміла, що пісня немає кордонів і не важлива мова, важливе виконання, якщо душа співає, тебе зрозуміє кожен…”

Раїса Кириченко: “До тридцяти років, я була найщасливішою жінкою у світі! Все думала: Боже! Та чи може бути у людини таке щастя?”

Великі Сорочинці, після виступу

Але в житті співачки завжди було одне “але” __ тяжка хвороба, яка підлізла так непомітно, що годі й думати! Ще до хвороби, життя Раїси Кириченко не раз висіло на волосинці. В юності каталася на човні на річці Псьол і перекинулася __ на щастя, люди встигли врятувати потопаючу дівчину. Потім, опинилася в автобусі, який через слизьку дорогу завис на краю дороги і ледь не впав у прірву. Втретє, смертельна загроза чекала Кириченко, коли вона поверталася з гастролей в Монголії. У літаку на великій висоті раптом відкрився люк, і тільки завдяки рішучим діям авіа-техніків пасажири не загинули. “До тридцяти років, я була найщасливішою жінкою в світі! Все думала: Боже! Та чи може бути у людини таке щастя? А потім приснився страшний сон… але не плакала, ні… все справдилося… але було страшно…” __ книга спогадів. Той страшний сон: полікістоз нирок, спадкова хвороба, яка запрогресувала від переохолоджень на Півночі і Далекому Сході в холодних вагонах і номерах готелів та перервана вагітність, із-за хвороби, втратила вона частинку самої себе, своєї душі… І де ж … і як її шукати? Може колись вона і знайде її? Може… Але подружжя ніколи про це нікому не скаже про ту свою тугу втраченої дитини… втраченої частинки душі… “Заявила мені Рая: Я не можу тобі подарувати дитину, Колю, шукай собі другу… я ніколи не стану мамою… Говорю їй: Ти що, мені не потрібна друга, мені ти потрібна! Я ж кохаю тебе! Куди я без тебе… я жити і дихати не зможу… Мені в дитинстві доводилося тішити сестер, а так хотілося грати на баяні… я, напевно, натішився… Чуєш, я без тебе не зможу… я тебе кохаю…” __ спогади Миколи Кириченка. Та на неї чекала: “Перша складна операція на нирках у 1983 році, яка планувалася у місті Черкаси, а на носі концерт у столичному Палаці “Україна” до Дня народження Леніна, вискочила з лікарняного ліжка з температурою і поїхала співати, бо пообіцяла. Дивно, але в Раї спала температура, вона виглядала такою здоровою, їй так було добре! Повернулася у лікарню і все __ знову запалала вогнем температури…” __ спогади Миколи Михайловича Кириченка. Операція пройшла успішно, хвороба начебто відступила. “Чураївна” знаходилася на піку своєї популярності, нескінченні гастролі, поїздки, концерти, турне. Слава давала про себе знати.

Раїса Кириченко: “У мене таке відчуття, що я вас дуже давно знаю, ви, мабуть, сестра моєї душі…”

З подругою Раїсою Писаренко у селі Корещина

Останні гастролі у Канаді переливами її голосу злилися з диким болем і прийшла зла весна 1996 року, яка відібрала найдорожче __ маму (вона померла наприкінці 1995) та прикувала до ліжка… “Я б так хотіла, щоб мама мені приснилася такою, як померла, старенькою, щоб поговорила зі мною, розрадила. Та вона мені не сниться, а якщо сниться, то тільки молодою, уся в білому і я десь її здалеку бачу і чую, вона до мене не підходить. І у снах все питає мене: Ти чого мене не забрала із лікарні у Глобино? А я думаю і справді, а чого я за ними не поїхала, вона ж і не була фактично у тій лікарні…”__ із книги спогадів Раїси Кириченко. Відійшов у небуття, того ж 1995, давній друг Назарій Яремчук, вони часто перетиналися на концертах, бо співали пісні Вадима Крищенка, з ним якось легко було говорити, бо горів Назарій піснею, як вона, по суті __ однаковісінькі у своїх чеснотах і життєвих принципах… Від цього на душі ставало ще гірше… Та дорого коштує слава… Страшний діагноз: видалення нирок, потрібна термінова трансплантація. Зробити операцію зобов’язалися Німецькі лікарі і вартість її у десятках тисяч доларів! А які долари у артистки, яка все життя допомогала людям? Вся Україна піднялась на захист та спасіння своєї Берегині! Давалися безкоштовні концерти у столичному Палаці “України”, українське радіо гриміло __ люди сунули в Київську клініку і несли гроші та хто що може… але це мізер… не вистачало коштів, а пересадка невідкладна, ціною в життя… “Коли по радіо оголосили, що потрібні кошти на моє лікування, я собі місця не знаходила __ було соромно. Люди не вірять, що в артистів немає грошей, я __ співачка народного плану, не та у мене популярність, що у Пугачової…” __ із книги спогадів Раїси Кириченко. І саме у ті скрутні часи на порозі палати Раїси Опанасівни з’явилася дивна жіночка __ Раїса Писаренко, вона принесла гроші на лікування, зібрані від благодійного концерту… “У мене таке відчуття, що я вас дуже давно знаю, ви, мабуть, сестра моєї душі __ вимовила Раїса Опанасівна, з тих пір вона мене називала __ моя Раюня, ми неначе зрослися з нею, я не відходила від її ліжка ні на крок… У палаті на плитці готувалося все: супи, борщі, вареники, галушки, навіть сирники, бо Коля їх любив тепленькими…” __ спогади подруги Раїси Писаренко. Надходили привабливі пропозиції стати громадянкою Німеччини чи Канади і тоді ці країни погасять усі витрати. Але як погодитись людині, яка вросла корінням в Україну, яка сама і є та Україна __ Берегиня роду?! І як відділити, відрізати від себе маму та коханого чоловіка?! Відмела ці пропозиції відразу і, навіть, не думаючи! А поїхати в Німеччину все таки довелося. Там знайшовся спаситель __ Бенно Азоліні, німецький граф, який заклав під заставу свій будинок і погасив операційні витрати у повному обсязі. Він побачив великі очі кольору неба, неймовірну вроду жіночу, яка навіть, на лікарняному ліжку виснажена хворобами, світилася красою. “Ця вродлива жінка буде жити!” __ сказав Азоліні. Видалили нирки, пересадили всього одну… Та, Господи, ще попереду дванадцять операцій! Тож, було все і сльози, і концерти безкоштовні в реанімації: в стані афекту вона співала. ” Вона у мене була молодцем, великим оптимістом! Плакала всього три рази в житті: коли дізналася, що мама захворіла, після смерті її лікаря і перед видаленням нирки розридалася прямо на операційному столі.” __ спогади Миколи Кириченка.”Стою я, чекаю, коли її вже вивезуть і тут чую реанімація розверзлася від красивого голосу. Я __ обімліла. Господи! Так вона ж співає! Микола біля мене сполотнів… І потекли у нас сльози так самі-собою… Господь її любить __ лікує піснею…” __ спогади Раїси Писаренко. Але зневіра ніколи не приходила до Раїси Опанасівни, навіть, у думки, вірила, що це не кінець, прийде омріяне здорове життя, хоча не була впевнена, що буде співати, адже про те, що голос у неї не змінився абсолютно не здогадувалася, бо ті афектні стани з концертами йшли поза її свідомістю. 12 червня 1998 року у Київському відділенні трансплантології вдало пересадили нирку. Пройшло і це випробування… Не давали забути про це тільки купа ліків, які треба було приймати, щоб нирка прижилася…

Виснажена хворобою в інституті урології

І прийшов час віддавати себе людям, рідному селу. Вона задумує благородні справи…

Землянківська ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. Раїси Кириченко

Церква у селі Корещина з пам’ятною дошкою

У 2000 році подружжя Кириченків переїздить до Києва. Але співачка відчуває, що прийшов час віддавати себе людям, рідному селу. Вона задумує благородні справи: відновити церкву у Корещині і побудувати школу у Землянках, бо найближча до села за 20 км, відновити дитячий садок, газифікувати села Корещину та Землянки. І їй це вдалося, всі свої кошти вона витрачає на них, віддаючи всю себе без останку. “Люди навалою їдуть до Кириченків і вони нікому не відмовляють і ніколи, останнє віддадуть, як треба, у них не хата, а церква якась, храм невідмовності…” __ спогади подруги з Корещини. “Ви що подуріли? Ви все віддаєте, народна артистка їздить на страрих “жигулях”, розваляться скоро, а собі треба теж щось залишати, __ все я їм говорив. Та вони дивилися на мене своїми проникливими очима і я розумів, що це все їм дуже важливо…” __ спогади Миколи Ляпапнека. А Раїса Кириченко знає, що робить __ вона дякує всім цим людям за те, що вимолили її у Бога. Можливо, такими своїми вчинками віддячила і Богу?! “Іду Києвом, коли підходять до мене люди: Жива, слава Богу! Вимолили ми тебе!… І телефонують до мене і дякують за пісню, за талант… може і перебільшують, але мені приємно…” __ із книги спогадів Раїси Кириченко. З березня по жовтень вони з чоловіком звичайні сільські жителі села Корещина, а з листопада по жовтень __ кияни. Так їхнє столичне життя знову: закрутилось, завертілось, забігало, забуяло, заспівало! Знову записи: пісень, телепрограм, інтерв’ю на радіо та телебаченні, знову хіт за хітом: “Спасибі всім, хто вимолив мене у Бога”, “Диво всепрощеної любові”, “Бабине літо”, “Синьоокі солов’ї”, “Два крила”, “Кущ осінньої калини”, “Ластівка”, “Я твоє останнє літо”, “Яблунева доля”, Я __ Україна!” і ще десятків зо три. Виходять альбоми один за одним: “Два крила”, “Я козачка твоя, Україно!” і т.д. всі згадати просто не можливо.

Вадим Крищенко, як вірний друг, підтримує в усіх починаннях, він поряд…

З Вадимом Крищенком

Вадим Крищенко, як вірний друг підтримує в усіх починаннях. Він з ними поряд у Києві. Він у захопленні від цього творчого союзу. “Якби мене запитали: Скажи, як виглядає Україна, опиши її образ! Я б сказав: Та це Раїса Кириченко, вона і голос України, і її краса, і її добро. Неперевершена виконавиця моїх пісень, з нею пісні завжди ставали хітами, зрівнятися з нею у цьому міг тільки Назарій Яремчук…” __ спогади Вадима Крищенка. І знову концерти: творчі, сольні, до народних свят, поетів-піснярів, композиторів. І диво, заспівали дуетом, вговорило їх співоче подружжя Білоножків, засновників фестивалю “Мелодія двох сердець”. На цьому фестивалі і дебютували, як співоче подружжя. “Не може він, бачте , поряд із своєю жінкою співати, у неї ж “мецо-сопрано”, не дотягнусь! Вона __ співає по Глобинськи, а ти __ по Кобеляцьки! От і ти по Глобинськи співай! __ так ми сміялися разом…” __ спогади Миколи Ляпаненка про співочий дует Кириченків.

Співоче подружжя Кириченків

Микола Ляпаненко: “Десь за четвертою чашкою чаю у Корещині за дружнім столом Кириченків, почав читати вірш і тут Раїса Опанасівна вигукнула: Так це ж пісня! Я оторопів: Ти ж по двадцять разів заставляєш тексти переписувати, невже співатимеш? На що вона відрубала: Коли рима точна та ідеальна її не треба переписувати! Кажу тобі __ це пісня! Так з’явився хіт…”

Дружні посиденьки в селі Корещина. Народження пісні “Два крила”. Зліва направо: Микола Ляпапненко, Олексій Чухрай, Раїса Кириченко, позаду: Микола Кириченко

Микола Іванович Ляпаненко

Хочеться сказати про цього відважного чоловіка: Микола Іванович Ляпаненко __ голова теле-радіокомпанії ЛТАВА, поет, заслужений журналіст України, член спілки письменників України, опікується фондом “Чураївна” і просто вірний товариш, і кум, і це той чоловік, який згуртутвав громаду у 2014 році, можна сказати, не впустив у Полтаву “маленьких зелених чоловічків Путіна”, очолив майдан і громаду. Він завжди був підтримкою і опорою в усіх випадках життя: і в горі, і в радості. Це він автор слів пісні”Два крила”. “Десь за четвертою чашкою чаю у Корещині за дружнім столом Кириченків, почав читати вірш і тут Раїса Опанасівна вигукнула: Так це ж пісня! Я оторопів: Ти ж по двадцять разів заставляєш тексти переписувати, невже співатимеш? На що вона відрубала: Коли рима точна та ідеальна її не треба переписувати! Кажу тобі __ це пісня! Так з’явився хіт…” __ спогади Миколи Ляпапненка.

Раїса Писаренко: ”Ми зустрілися з Раїсою Опанасівною на новорічні свята, за місяць перед смертю, а вона мені каже: Я залишаю тобі про себе велику пам’ять!__ і віддала мені свою косу. Носи, вплітай в свої коси, наче я з тобою поряд! __ і тільки сльозу змахнула. Люди добрі, яка у неї коса! Волосся __ дуже густе, товсте, я такого точно за життя не бачила! Я й сама розридалася, а вона взяла мене за руку і заспокоїла…”

Наталія Шинкаренко. На концерті, заснованому до дня народження Раїси Кириченко, у Землянках

Та поряд з цим усим над співачкою нависла доля, яка тягнула її у безодню. Їй не можна було: ні співати, ні ходити, ні, навіть, стояти і, навіть рота розкривати під фонограму! А вона і ходила, і співала в живу! Ніколи, за всю свою творчість, не співала під фонограму за це, мабуть, і шанували її люди. А численні виходи “на біс” __ це щось особливе! ” Стоїть за кулісами Микола, сполотнів, питаю: Тобі що зле? Ні! Ти тільки подивися, що Рая робить __ десятий раз “на біс” __ це вже занадто, а їй ліки треба пити погодинно, вже пропустила! Я беру букет троянд і лечу на сцену, дарую квіти і тихенько кажу: Що ти робиш? Швидко ліки іди пити! А вона: Ой, а я й забула! Там Коля… __ і полетіла за куліси та тільки випила, кулею повернулася і продовжила свій виступ “на біс” __ спогади Миколи Ляпаненка. І з кожним днем ставало все важче виходити на сцену, а підбори для неї __ зло та вона і слухати не хотіла, і відмовитися від виступів теж вже не могла, бо вони лікували. “Стало мені зле прямо на сцені, думаю, Боже, хоч би не впасти та щоб шанувальників не образити своїм таким станом. Але коли пізніше переглядала виступ у записі, нічого особливого не помітила. От і добре, що ніхто нічого не запідозрив…” __ із книги спогадів Раїси Кириченко. Останні виступи __ це взагалі суцільні випробування, після кожної пісні летіла за куліси і падала чоловіку на руки __ втрачала свідомість… Без сліз про це говорити просто не можна… Скільки випито ліків, яке серце витримає таке навантаження? От і її не витримало! Вклали у лікарняне ліжко знову, зробили операцію на серці та вона вже не змогла витримати такого знущання над своїм організмом… полетів Рай Миколи Кириченка з блакитними очима кольору неба у Рай назавжди… Останні слова, які вимовила: “Колю, тільки Корещина, ти обіцяв…” Що це означало? А те, що за всіма регаліями її повинні були поховати на Байковому кладовищі у столиці. Тож, благала чоловіка, щоб це була тільки Корещина! ” Ми зустрілися з Раїсою Опанасівною на новорічні свята, за місяць перед смертю, а вона мені каже: Я залишаю тобі про себе велику пам’ять!__ і віддала мені свою косу. Носи, вплітай в свої коси, наче я з тобою поряд! __ і тільки сльозу змахнула. Люди добрі, яка у неї коса! Волосся __ дуже густе, товсте, я такого точно за життя не бачила! Я й сама розридалася, а вона взяла мене за руку і заспокоїла…” __ спогади подруги Раїси Писаренко. Чи були у неї учні, адже викладала і у Полтавському педагогічному університеті, і у музичному училищі, яке нині носить її ім’я? Так були! “Одна учениця __ солістка Черкаського народного академічного хору, друга __ заміж вийшла, а ще дві __ не склалося у них. От Наталочка Шинкаренко із Градизька __ це і є моє продовження… Ця дитиночка мене дуже вразила і так нагадала мене…” __ із книги спогадів Раїси Кириченко. Поміж українських молодих виконаців, виділяла тільки: Ані Лорак та Таїсію Повалій, в щирому захопленні була від голосу останньої. Та знала б вона, що голос і патріотизм __ це такі різні речі… Напевно душа її мліє, там на небі від того, що ці співачки зрадили український народ… А чи знала Берегиня, що Помаранчева революція вже ходила майданом Незалежності? Не знаю, ніхто про це не згадував в жодному фільмі про неї. Не бачила я останнього, може в ньому і будуть згадки про це. Але на телеекранах провідних каналів навряд чи покажуть, замалий своїм розмахом канал ЛТАВА, супутник його не ловить. А так хочеться, щоб на весь світ пам’ять гриміла, як і її пісня! Та, всетаки, щиро вражена, що телеканал “Інтер” тепло згадав її щирим роликом з Корещини, бо якщо чесно, не до вподоби мені антиукраїнська пропаганда цього каналу, хоча дуже б хотілося, щоб і “1+1” не забув… Микола Іванович Ляпаненко приклав усіх зусиль, щоб з’явилася у Полтаві вулиця Раїси Кириченко, щоб встановити меморіальні дошки на будинках та пам’ятники __ їх у Полтаві три плюс одна дошка. Особисто опікується пісенним відео та стрео фондом: пісні переводять в цифровий варіант, прибирають зайві звуки, а їх дуже багато, потрібен час. Раїса Опанасівна була великою патріоткою, ніколи не цуралася рідної мови, і дивно було їй, живучи у столиці, чути весь час російську. За всю свою творчу діяльність заспівала тільки одну російську пісню “Дарьина печаль” і то тільки тому, що вона палала душею тієї пісні… І можна із впевненістю заявити, що прожила вона життя своє не марно! Не мала вона дітей, зате кожна пісня була для неї, як дитина, виплекана із самого серця, із глибин її душі! Вистояла Раїса Опанасівна у цьому житті завдяки своєму Божому дару __ дару кохати! Сама була опорою і відчувала надійність поряд. Це велика сила! Вона вірила у долю… “Раніше, я не дуже вірила у Бога, зате я знала, що над людьми є вища сила __ це доля. Так, вона була у мене! Вела дорогою життя…” __ із книги спогадів Раїси Кириченко. Через все своє життя пронесла любов до шанувальників, бо з трепетом відносилась до кожного листа, які надходили їй на протязі всього життя. “Я ніколи не бачив гордині, дуже проста і добра жінка. Жодного листа не залишила без уваги, кожен читала і відповідала. Листів було море….” __ спогади Олексія Чухрая. Нехай спочиває з миром її душа… Приїздіть у Корещину, нехай не пустує її хата, адже вона так любила, щоб у ній щось крутилось, вертілось, співало, бігало… Вшануйте її пам’ять, і ви відкриєте для себе нові грані цієї дивної, неповторної, української душі Берегині.

Могила Раїси Кириченко в селі Корещина

Пам’ятна меморіальна дошка у Полтаві на будинку, у якому проживала

Замовк назавжди баян… як без неї грати… пальці не слухаються… тепер це музейна цінність…

Та яке може бути життя без коханої… так відживання… слухати голос не можна __ сльози рікою… пройти ніде не можна __ бачиш скрізь її… квіти __ наче її душа… кицьки бігають, і ті ще пам’ятають тепло її рук… Замовк назавжди баян… Як без неї грати? Пальці не слухаються… тепер це музейна цінність… Але знайшлися сили, бо треба було досвети все до логічного завершення: перезаписати пісні у цифровий варіант (понад 200), створити музеї (при Полтавському педагогічному університеті, музей-світлицю у Землянківській школі), замовити меморіальні дошки (встановлені на будинках у яких проживали: у Києві, Черкасах і Полтаві та у Корещині; на церкві у Корещині; дитячому садочку та школі у Землянках), привести у порядок світлини та одяг, який знадобиться для музеїв, озвучити фільм-пам’ять про Берегиню української пісні і пам’ятник встановити з руками-крилами (бо вона ж його горлиця, завжди так віталася з людьми на концертах і, навіть на коротких виступах) і заснувати фестивалі у Землянках та Полтаві.

Музей пам’яті заслуженої народної артистки України Раїси Опансівни Кириченко при Полтавському державному педагогічному університеті ім. Короленка, куратор: Гліб Кудряшов

Музей-світлиця Раїси Кириченко при Землянківській ЗОШ І-ІІІ ступенів: так виглядають коридори школи

Музей-світлиця Раїси Кириченко при Землянківській ЗОШ І-ІІІ ступенів: унікальна робота Полтавської майстрині: вишитий портрет Раїси Кириченко

Руки-крила Берегині. Пам’ятник Раїсі Кириченко у Полтаві. На задньому плані по праву руку: лист-автограф ” Дарую вам люди у будні і свята ту пісню, що в серце з дитинства взяла…”, з її підписом, по ліву: скрипка і бандура.

Микола Ляпаненко: “… Який же я був здивований, коли мені довелося їхати не на зустріч, а на похорон…”

Пішло на все це вісім довгих років. Озвучку не встиг зробити, інсульт настиг, який вже підривав здоров’я, бо цілив у серце Миколи Кириченка разів зо три, років за два до цього, от з таких серйозних навантажень і стався інсульт 7 липня 2013 року, який відібрав життя вірного акомпоніатора, коханого, жаданого чоловіка __ Миколи Михайловича Кириченка. Коли б хто був поряд з ним, то надав би допомогу відразу, цього б лиха не сталося, принаймі встигли б з озвучкою, але доля вирішила інакше… Забрав його до себе його Рай… “У той день ми з друзями зібралися, говорили, сміялися у нас така традиція збиратися разом ще із студентських часів. А я збирався прихаїти о сьомій вечора до Миколи Михайловича, бо нам потрібно було робити озвучку до фільму про Раїсу Опанасівну. Микола __ гарний господар і кулінар, приготував таку вечерю! Який же я був здивований, коли мені довелося їхати не на зустріч, а на похорон…” __ спогади Миколи Ляпаненка.

Микола Ляпаненко, презентація фільму-пам’яті “Диво-осені квітка остання…” про Берегиню української пісні

“Треба осмислити, хто ми є і чиїх батьків ми діти. Пригадую слова Єсеніна: “Лицом к лицу. Лица не увидать. Большое видится на расстоянье”. Так от. Чим більше ми віддаляємося від Раїси, її земного життя,тим більше я усвідомлюю, які ми дрібні і немічні у своїх криках про любов, про любов до жінки, до Батьківщини.” __ Микола Ляпаненко з мітингу у Полтаві 09 лютого 2017 року.

А я винесла для себе сім прописних істин майстра вокалу, такі собі аксіоми від Раїси Кириченко:

Не співай пісень ні про що, співай душею.

Уміння кохати __ це дар Божий, але треба вчитися кохати, інакше життя перетвориться в пекло.

З кохання творити найлегше.

Пісня лікує, людина з нею стає щасливою.

Цінуй людську повагу та любов __ це основа основ.

Навчись прощати, бо ця біда ніколи не відпустить і не дасть можливості іти далі.

Прийде час і треба віддавати себе людям, землі яка породила тебе.

Ця історія життя вразила мене до глибини душі! Я зшита віднині душею з Берегинею української пісні Раїсою Опанасівною Кириченко, черленими нитками по живому. Я відчула: її душу, її життя, її пісню, відчуваю її невимовну тугу, неначе з нею прожила життя. Зрозуміла її та полюбила, як донька маму… От такі дивні маю відчуття! Бо відчувала її подих за собою, коли писала статтю, немов вона сама шепотіла мені свою історію життя… І так легко вона писалася, наче знаю я її дуже багато років… Таких людей країна немає права забувати! Такі генії __ це золотий фонд української пісні, виписаний Богом, як великий дар!

Матеріал підготувала Оксана Розум, журналіст-блогер незалежного інтернет видання “Яготинські нано-“ВІСТІ”, 04 лютого 2017 року