Кондратюк Микола

Відеозаписи

Микола Кіндратович Кондратюк (*5 травня 1931, Старокостянтинів Хмельницької обл. — †16 листопада 2006, Київ) — видатний український співак, педагог. Професор (1979). Академік Міжнародної педагогічної академії (2001). Народний артист СРСР (1978). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1972). Кавалер Президентської нагороди — ордена “За заслуги” (2001). Лауреат Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Відні (1959, Золота медаль). Лауреат Великої Золотої медалі Яна Амоса Каменського.

Напрочуд красивий за тембром голос Миколи Кіндратовича Кондратюка – українського співака, Народного артиста СРСР, лауреата Державної премії України імені Т.Г. Шевченка не можна сплутати з будь-яким іншим: дуже теплий, якийсь “шовковий”, видобутий ніби з глибини, з ледь-ледь сталевим відтінком у верхах, рівний в усьому баритоновому діапазоні, він підкорює музикальністю, насиченістю й політністю звука, виразною дикцією, бездоганними інтонуванням, фразуванням, кантиленою.
Мистецтво співака демократичне, завжди одухотворене, доступне широким масам. Та й сам артист вийшов із отих народних мас, які і на радощі, і на горе виповідають піснею.
Народився М.К. Кондратюк 5 травня 1931 у м. Старокостянтинові (тепер Хмельницької області) в сім’ї військовослужбовця. Дитинство і юність його пройшли в Полтаві, куди переїхали батьки. Було важке воєнне лихоліття і не менш тяжкі повоєнні роки, коли по закінченні семирічки Микола подався до ФЗУ при Полтавському паровозоремонтному заводі. Учнів там годували безплатно, а ще – давали хліб, який він майже увесь приносив меншеньким братикам і сестричкам. Була й праця монтажником на будівництві Кременчуцького машинобудівного заводу. Тут на нього, активного учасника художньої самодіяльності, звернули увагу фахівці співу й направили вчитись до Полтавського музичного училища. Пізніше, в армії, в талант Миколи Кондратюка повірив Маршал Радянського Союзу А.А. Гречко. За його наказом юнака з Ворошиловграда перевели до Київського військового округу й зарахували солістом Ансамблю пісні й танцю. З батьківською турботою Андрій Антонович клопотався про підготовку й вступ військовослужбовця М. Кондратюка до Київської державної консерваторії.
Пізніше на шляху здібного юнака зустрічалися композитори, режисери, співаки, які допомагали йому знайти себе у мистецтві. Микола Кондратюк був учнем досвідченого педагога Олександра Олександровича Гродзинського, заслуженого діяча мистецтв України, в минулому соліста столичної опери, який прищепив йому любов до класичної спадщини й сучасної музики, навчив витонченій манері співу, близької до італійської школи бельканто. Будучи студентом четвертого курсу, М. Кондратюк прийняв запрошення Г.Г. Верьовки до славнозвісного Українського народного хору, де працював солістом упродовж трьох років (1957-59). З хором об’їздив увесь Радянський Союз, побував у багатьох зарубіжних країнах, здобув популярність й визнання в слухачів.
До Миколи Кондратюка приходить справжній великий успіх.
1959 р. його делегують на Всесвітній Віденський фестиваль молоді і студентів, де він бере участь у конкурсі вокалістів. Прекрасним виконанням “Оди Сапфо” Й. Брамса, арій Остапа з “Тараса Бульби” М. Лисенка, князя Ігоря з однойменної опери О. Бородіна, Ренато з “Бал-маскараду” Дж. Верді, каватини Фігаро з “Севільського цирульника” Дж. Россіні він схвилював не тільки численних слухачів, а й членів авторитетного жюрі на чолі із всесвітньовідомим співаком Тіто Скіпа. До Києва Микола Кондратюк повернувся золотим лауреатом.
Удома переможця чекала велика радість – його запросили солістом Державного академічного театру опери та балету України ім.Т.Г. Шевченка. Благословляючи Кондратюка на велику оперну сцену, Григорій Гурійович Верьовка наставляв його: “Не женися за метеликом легкої слави… Тільки віднайдене в скарбниці народної творчості й відгранене талантом справжнього художника – безсмертне”. Микола Кіндратович запам’ятав напуття свого старшого друга й вчителя: народна пісня стала його вірним супутником і невичерпним джерелом натхнення для творчості. Але запам’ятав Кондратюк й інші слова видатного співака Тійта Куузіка: “Слухайте… всіх, щоб знайти себе. Шукайте себе!” І він шукав себе. Оперний театр став для нього практичною школою вокальної й сценічної майстерності. Вчитися йому було в кого. На той час тут працювали диригенти: К. Сімеонов, В. Тольба, режисери Д. Смолич, В. Скляренко, співаки К. Огнєвий, Б. Гмиря, М. Гришко, Є. Чавдар, Б. Руденко, Є. Мірошниченко, Д. Гнатюк – яскраве сузір’я майстрів вокалу. Артист швидко ввійшов у репертуар, створивши хвилюючі образи романтичного Алеко в однойменній опері С. Рахманінова, палко закоханого Роберта в “Іоланті” П. Чайковського, погордливого Жермона в “Травіаті” Дж. Верді та ін. Шанувальники опери звідували велику естетичну насолоду, коли в останній партнерами йому були Б. Руденко чи Є. Мірошниченко. А Жермона тоді співали і М.Гришко, і М. Ворвулєв, і Ю. Гуляєв, і М. Шевченко. І все ж, пальму першості відвідувачі опери віддавали Миколі Кондратюкові, який свого героя трактував у стриманій манері, зачаровував шляхетним вокалізуванням, що так нагадувало манеру виконання цієї партії кращими італійськими баритонами – Етторе Бастьяніні, Пьєро Каппуччіллі і, особливо, прекрасного баритона, соліста “Метрополітен-Опера” Роберта Мерілла.
Успішно витримавши 1962 року відбірковий Всесоюзний конкурс молодих оперних співаків, Микола Кіндратович виїздить на дворічне стажування у всесвітньовідомий міланський театр “Ла-Скала”. Знайомство з М. Гяуровим, Джузеппе ді Стефано та іншими музичними зірками, атмосфера творчості й доброзичливості сприяли неабияким успіхам стажиста. Співак підготував ряд класичних партій італійською мовою з опер Дж. Верді, Д. Россіні, Г. Доніцетті (1963-1964). “Голос його багатий, соковитий, пластичний, тембр благородний. З такою технічною школою цього баритона невдовзі почують кращі театри світу”, – писала римська газета “Аванті”.
Порівнюючи умови функціонування оперних театрів удома і за кордоном Микола Кіндратович по приїзді на батьківщину порушує серйозне питання щодо здійснення у своєму колективі семи-восьми прем’єр на рік (у Ла-Скала – 25-28!), що дало б змогу всім співакам рівномірно бути завантаженими в поточному репертуарі, а заодно й уникнути конкуренції на одну й ту саму партію. На жаль, у цьому напрямку він нічого не досягнув. А оскільки в театрі було багато виконавців партій Демона, Онєгіна, Ріголетто, Жермона, йому часто доводилося чекати своєї черги. Таке обмеження можливості співати не давало артистові спокою: адже він прийшов у театр, щоб створювати вокально-сценічні образи, хвилювати ними слухачів!… Лишалося єдине: взятися за драматичні баритонові партії, а це означало скоротити своє співуче довголіття.
Після тяжких роздумів у 1966 році Микола Кондратюк вирішив залишити оперну сцену й присвятити себе камерному виконавству. Процес творчості камерного співака надзвичайно складний, глибоко індивідуальний й психологічно-навантажений: тут сам на сам із аудиторією, не сховаєшся за партнером чи оркестром, тут усі вокальні й артистичні здібності як на долоні. Проте й перемоги солодші й дорожчі, бо дістаються важче.
Однак перемогла естрада – у 1966-1974 рр. Микола Кондратюк працював солістом Укрконцерту і Київської філармонії.
У кожного виконавця є свої потаємні ключі до музичних творів, а отже, й до слухачів. Микола Кондратюк володів ними й завдяки їм проклав дорогу до людських сердець. Популярність співака в народі була велика. Багато з українських композиторів писали свої пісні, розраховуючи саме на його голос, довіряючи саме йому перше виконання творів. Він дав путівку в життя таким пісням, як “На долині туман”, “Батьківщині” Б. Буєвського, “Коли заснули сині гори” А. Кос-Анатольського, “Ясени”, “Два кольори” О. Білаша, “Дороги” К. Мяскова, “Песня о любви” О. Островського та ін.
У сорока зарубіжних країнах побував Народний артист Микола Кондратюк, гідно репрезентуючи вокальне мистецтво України. Бачив він сльози на очах у слухачів під час виконання задушевних і зворушливих, широких і розлогих, мов степи українські, пісень: “Чуєш, брате мій”, “Та не жур мене, моя мати”, “Ой сам же я тай не знаю”, “Летить галка через балку”, “Стоїть явір над водою”, “Гей, нуте, хлопці, славні молодці”, в які вкладав своє серце, щедре на добро. Бурю оплесків викликали й романси М. Лисенка, Я. Степового, К. Стеценка, М. Глинки, Ф. Ліста, і арії з опер Дж. Россіні, Дж. Верді, В.-А. Моцарта, М. Лисенка, старовинні українські й російські романси.
Мистецька зірка Миколи Кіндратовича Кондратюка спалахнула новими гранями таланту й на ниві виховання творчої молоді. В 1974-83 рр. — ректор Київської консерваторії ім. П.І. Чайковського (нині – Національна музична академія України), 1972-83 рр. — завідувач кафедри оперної підготовки. З 1994 р. — завідувач кафедри сольного співу. Його талановиті учні успішно співають в оперних театрах країни, на концертній естраді. Микола Шопша – Народний артист України, соліст Національної опери, Володимир Чорнодуб – Заслужений артист України, соліст Черкаської філармонії, Микола Луговников – соліст Дніпропетровського театру опери та балету.
Готуючи молоду генерацію українських співаків до професійної праці в нових “ринково-контрактних” умовах, Микола Кіндратович орієнтувався на найвищі вимоги оцінюючої шкали міжнародних конкурсів, головою або членом жюрі яких був й сам.
Авторитет кафедри вокального співу консерваторії, яку очолював професор М.К.Кондратюк, зріс до рівня високого попиту на світовому вокальному ринку: серед її іноземних студентів – представники Італії, країни, вокальне мистецтво якої завжди вважалося еталоном.
Микола Кіндратович багато років (1973-1985) очолював Музичне товариство України. Він любив цю не вельми вдячну працю. І часто виступав у пресі зі статтями й роздумами про музичне виховання, особливо молоді. Сам був учасником багатьох заходів очолюваного ним Товариства.
Знявся у фільмах: «Концерт для Монреалю» (1967), «Ні пуху, ні пера!» (1974, Максим).
Помер 16 листопада 2006 у Києві.

Всі доступні записи пісень у виконанні Миколи Кондратюка (українських авторів, 73 твори):

А вони летять (Б.Буєвський–С.Реп’ях)
А що ж матері ти дарував (О.Білаш-Л.Татаренко,укр.т.В.Юхимовича)
Африканська балада (К.Мясков-В.Шкода,укр.т.О.Новицького)
Безмежнеє поле (М.Лисенко-І.Франко)
В зоряну ніч (В.Шаповаленко-Л.Тітова)
Вечір надворі (у.н.п.)
Вечірній вальс (О.Левицький-В.Бровченко)
Ви нас захистили (Є.Станкович-Б.Олійник)
Вінко червене (лемківська н.п.)
Волошковії очі (К.Домінчен-В.Мартинюк)
Гей, Карпати (М.Гринишин)
Гей, нуте хлопці (у.н.п.)
Голубой прохожий (В.Шаповаленко-В.Безкоровайний)
Два крила (Б.Буєвський-Л.Ямковий)
Де ти, любов моя (К.Мясков-В.Безкоровайний)
Дельфін (К.Мясков-В.Безкоровайний)
Дивлюсь я на небо (Л.Александрова/В.Заремба-М.Петренко)
Дніпряночка (Е.Ханок-А.Діхтяр)
Дороги (К.Мясков-Д.Луценко)
Елегія (П.Майборода-М.Стельмах)
Жінки Індонезії (індонез.н.п.,обр.В.Шаповаленка,укр.т.О.Марунич)
Звучи, рідна мово (О.Семенов-А.Демиденко)
Иду к другу (Б.Буєвський-І.Бердник)
Із-за гаю сонце сходить (Я.Степовий-Т.Шевченко)
Казав мені батько (у.н.п.)
Києве мій (І.Шамо-Д.Луценко)
Київська мелодія (К.Мясков-В.Бровченко)
Коли заснули сині гори (А.Кос-Анатольський)
Колискова (О.Сандлер–М.Сом)
Коло вікон твоїх (Ю.Рожавська-І.Бердник)
Летить галка через балку (у.н.п.)
Любисток (О.Білаш-С.Пушик)
Мечтатели (Л.Вербицький-І.Барах)
Місяць на небі (у.н.п.)
Морская шуточная песня (К.Домінчен-В.Карпек)
На долині туман (Б.Буєвський-В.Діденко)
На Чорнобиль журавлі летіли (О.Білаш-Д.Паличко)
Над горою місяць повен (О.Білаш-С.Пушик)
Над Україною, над журавлиною (О.Білаш)
Ніч яка місячна (народна-М.Старицький)
Ой, летіла зозуленька (С.Гулак-Артемовський)
Ой, любов ти (А.Філіпенко-В.Бичко)
Ой, на горі та женці жнуть (С.Гулак-Артемовський)
Ой, сам же я та не знаю (у.н.п.)
Ой ти, дівчино, з горіха зерня (А.Кос-Анатольський-І.Франко)
Перепілка (П.Бровченко-В.Бровченко)
Песня о небе (Є.Зубцов-В.Карпек)
Пісня моряка (К.Домінчен-В.Карпек,укр.т.О.Марунич)
Пісня про вчительку (П.Майборода-А.Малишко)
Пісня про Дніпро (М.Фрадкін-Є.Долматовський)
Пісня про рушник (П.Майборода-А.Малишко)
Пісня про Україну (I.Шамо-Д.Луценко)
Полонина
Прилетіла ластівка (О.Білаш-М.Ткач)
Розцвіла моя любов /Пісня про щастя/ (I.Шамо-Д.Луценко)
Синові в дорогу (В.Філіпенко–М.Сингаївський)
Синя птиця (В.Шаповаленко-В.Безкоровайний)
Слід на піску (Я.Цегляр-Н.Корнієнко,М.Бурлака,пер.Я.Цегляра)
Сніг на зеленому листі (О.Білаш-М.Ткач)
Сонячна пісенька (О.Левицький-В.Безкоровайний)
Стежина (Я.Цегляр-М.Бакай)
Стоїть гора високая (М.Лисенко-Л.Глібов)
Стоїть явір над водою (С.Гулак-Артемовський)
Стрілись дві дівчини (О.Білаш-М.Козидуб)
Та не жур мене, моя мати (у.н.п.,обр.М.Лисенка)
Тече ріка дзвінка (Б.Буєвський-К.Дрок)
Ти – любов моя (Г.Жуковський-О.Новицький) – з В.Тимохіним
У тумані береги (А.Філіпенко-В.Сухомлин)
Цвітуть осінні тихі небеса (О.Білаш-А.Малишко)
Чолом тобі, Києве (І.Лученок-А.Демиденко)
Чуєш, брате мій (Л. Лепкий-Б.Лепкий)
Щедрість (Є.Зубцов-М.Нагнибіда)
Ясени (О.Білаш-М.Ткач)

Скачати