Таранець Олександр

Публікації

Таранець Олександр Михайлович (26 березня 1924 — 27 лютого 1998) — український співак (баритон), один з перших виконавців вітчизняної естрадної пісні. Народний артист України (1984).
Народився в с. Зелене Петрівського району Кіровоградської області.

Учасник Другої світової війни. Після демобілізації (в 1947 р.) закінчив Дніпропетровське музичне училище. Вищу вокальну освіту здобув у Київській консерваторії (1951-1955, клас І. Паторжинського), куди був прийнятий одразу на другий курс. З 1953 – соліст Української державної естради (з 1959 – Укрконцерт).

У репертуарі співака були твори українських та зарубіжних композиторів – Лисенка, Глінки, Вільбоа, Степового, Косенка, О. Білаша, А. Філіпенка, С. Сабадаша, П. Майбороди, І. Шамо, а також українські народні пісні.

Перший виконавець пісень «Ми підем, де трави похилі», «Марічка», «Пісня про рушник», «Ясени», «Чорнобривці», «Моя стежина», «Прилетіла ластівка» та інших. Брав участь в озвученні 48 кінофільмів, серед яких «Літа молодії», «Киянка», «Роман і Франческа», «Долина синіх скель».

Лауреат Республіканського конкурсу вокалістів у Києві (1959, ІІ премія). Гастролював з концертами за кордоном. Наспівав на грампластинки чимало українських народних пісень та пісень українських композиторів. Однак його сольний альбом вийшов лише за часів незалежності на компакт-диску, незадовго до смерті.

Понад 120 днів співав для учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (1986—1987). Пізніше співаку видалили легеню, і останні роки життя він виконував пісні, маючи лише одну.

Раптово помер 26 лютого 1998 року у Відні, де був у справах.

Рід Таранців походить зі співочого полтавського краю. З того ж Глобинського району, що й брати Майбороди, Олександр Білаш, Раїса Кириченко. Щоправда, батькові майбутнього відомого співака, який мав неспокійну професію поштаря, довелося чимало помандрувати Україною. І хоч народився Сашко в селі Зеленому на Кіровоградщині, малою батьківщиною вважав Полтавщину. Ріс хлопчик з чотирьох років напівсиротою. Батькові довелося самому давати раду своїм вісьмом дітям. Поратися по осподарству допомагала єдина донька Мотя, що була й за господиню, і за матір наймолодшим. Батько був людиною віруючою, але тримати ікони в оселі не наважувався, бо міг через це втратити роботу. Тому на покуті замість образів був портрет Тараса Шевченка, а під ним – «Кобзар». Він і став «Букварем» для Сашка. По ньому вивчився читати, і з тих дитячих літ на все життя зберіг благоговійну любов до красного письма. Єдине, за що міг віддати останні гроші, згадує дружина Алла Терентіївна, була книга.

Батька призначили начальником пошти в Єнакієво на Донеччині, і сім’я знову змушена була переїжджати. На новому місці знайшов собі роботу й 6-річний Сашко. Начальник шахти взяв меткого хлопчика посильним. А почувши, як той співає, відвів його до хору в палац культури підприємства. Сашка туди не тільки охоче прийняли, а й зробили солістом.

До початку радянсько-німецької війни Олександр встиг отримати неповну середню освіту. Коли почалася окупація, хлопець пішки з Донбасу дістався на Дніпропетровщину. Неподалік від П’ятихаток влаштувався черговим на залізничний блокпост. Тут, у будці, й жив. Одного разу мимохіть заслухався грою німецького солдата на губній гармонії. Той, помітивши захоплений погляд підлітка, запропонував йому теж спробувати. Коли ж хлопець, боязко взявши невідомий інструмент і кілька разів спробувавши подути в нього, невдовзі видобув мелодію пісні «Волга-Волга», розчулений окупант подарував Сашкові гармонію. Її й досі зберігають у родині Таранця.

Пристрасть до гри на губній гармонії Олександр Михайлович проніс через усе життя. Він виконував на ньому навіть твори Моцарта, Шостаковича. Останню губну гармонію – вдосконалену й з широкими можливостями – незадовго до смерті подарував Олександрові Михайловичу, почувши його гру на цьому інструменті, син відомого австрійського композитора Леопольді.

Війна вже котилася на Захід, коли Сашкові, який задля цього додав собі два роки, нарешті вдалося добровольцем потрапити на фронт. Було це на початку 1943-го. Став Олександр Таранець бійцем другого запасного стрілецького полку 4-ї гвардійської орденів Суворова, Кутузова і Богдана Хмельницького 4-ї гвардійської танкової армії, яким командував генерал Лелюшенко. У хвилини перепочинку між боями молодий солдат звеселяв душі своїх побратимів грою на губній гармонії та задушевними піснями. І одного разу помітив, як під час запеклого бою товариші прикрили його своїми тілами. Так вони робили не раз, намагаючись зберегти свого голосистого товариша, хоча той і протестував. Як же прикро був вражений фронтовик, коли уже в незалежній Українській державі на День Перемоги ветерани війни виштовхали його зі своєї колони на Хрещатику, бо він, бач, прийшов туди не з червоним, а з державним синьо-жовтим прапорцем.

Перемогу солдат Таранець зустрів на австрійській землі. Тут його спів почув генерал Лелюшенко й одразу відправив до ансамблю групи радянських військ у Німеччині. Все життя потім Олександр Михайлович з вдячністю згадував два роки роботи під орудою майора Шейніна, які вважав найбільшою музичною школою в своєму житті.

1947 року Сашко нарешті повернувся до мирного життя, якого вже не уявляв без пісні. Вступив до Дніпропетровського музичного училища, де блискуче вивчив не лише нотну грамоту, а й освоїв увесь оперний репертуар. Продовжувати музичну освіту хлопцеві дуже хотілося, тому здав документи і вступні іспити одразу до двох консерваторій – Київської і Московської, але коли настала черга вибирати, в якій навчатися, не вагаючись, віддав перевагу українській. Сюди Сашка прийняли одразу на другий курс, почувши на вступному іспиті у його майстерному виконанні аріозо Мазепи з однойменної опери П.Чайковського. Курсом опікувався сам Іван Сергійович Паторжинський! Сусідом по кімнаті в гуртожитку виявився теж майбутній співак Петро Ретвицький. Одного разу він, прийшовши із занять, не зміг витримати запаху гасу, яким прибиральниця побризкала у закутках від усіляких паразитів, і замість відкрити кватирку – кинув за грубу сірника. Коли ж побачив, що почалася справжня пожежа, схопив перше, що потрапило під руки. Загасити вогонь вдалося, а от Сашкова шинель обгоріла. Наступного дня він по чималенькому морозу прибіг у консерваторію роздягненим. Побачивши аж посинілого від холоду учня, Паторжинський написав записку дружині й відіслав його до неї. Марта Хомівна й без записки все зрозуміла, й одразу вручила хлопцеві чоловікову мисливську фуфайку. І хоч в неї могло вміститися два таких Сашки, він почувався в ній затишно аж до закінчення консерваторії.
А студенти Таранець і Ретвицький хоча й були зовні цілковитими антиподами, невдовзі створили дует і почали виступати разом у концертах. Тривала ця творча чарівна двоїна 27 років і подарувала слухачам незабутні «Пливе човен», «Місяць на небі», «Коли розлучаються двоє», «Сніг на зеленому листі», «Як затьохкав соловейко» та ще багато-багато пісенних шедеврів.

Олександр Таранець був надійним і щирим другом, чоловіком, батьком і дідусем. Не всі, напевно, знають, що всесвітньо відомий оперний співак Анатолій Кочерга є його зятем. Усі, хто з ним дружив, разом працював над піснями, гастролював із «Укрконцертом», пам’ятають, наскільки співак був вимогливим і відповідальним до себе, щирим і добрим у стосунках. Не дивно, що композитори, поети, співаки майже не називали його офіційно Олександром Михайловичем. Для них він був завжди Сашком: і на початку 50-х, коли вперше зазвучав його голос у концертах і йому ще не було й тридцяти, і наприкінці дев’яностих, коли 76-річним, уже тяжко хворим (наслідки Чорнобильської аварії, на ЧАЕС він дав 200 концертів), співав свою останню пісню «Пісні мої, пісні», наче спеціально написану для нього поетом Олександром Вратарьовим і композитором Ігорем Покладом. То була його лебедина пісня: «Пісні мої, пісні — і радість, і журба, пісні мої, пісні — напровесні верба».

Шкода, але на пам’ятник на могилі та меморіальну дошку на будинку, де він мешкав, у держави коштів не знайшлося. Алла Терентіївна продала автомобіль і таки увічнила чоловіка у бронзі на повен зріст. А от на встановлення меморіальної дошки грошей у неї немає. Зверталася до влади, але з високих кабінетів відповіли, що не мають такої змоги. От і лежить уже рік у майстерні художника гіпсова заготовка майбутньої меморіальної дошки, ніби докір усім нам за байдужість до таланту, який прославив Україну на весь світ…

Всі наявні записи пісень у виконанні Олександра Таранця (70):

А мати ходить на курган (А.Пашкевич–Д.Луценко) – з М.Раковим
Береза (В.Шаповаленко-М.Сніжко)
Біла акація (В.Баснер-М.Матусовський,пер.П.Бойка)
Білим цвітом (В.Тилик–І.Бердник) – з М.Раковим
В лузі при долині (у.н.п.) – з В.Зарковим
Вишні (С.Сабадаш–З.Бичкова, укр.текст Г.Бойка)
Відлуння /Пам’яті Андрія Малишка/ (П.Майборода–Б.Олійник)
Вірна дружина моя (О.Левицький-М.Сом)
Вірність (В.Шаповаленко-М.Сніжко)
Вміє розставатись той, хто вмів любить (П.Майборода–М.Рильський)
Гандзя (у.н.п.)- з М.Раковим
Де ти бродеш, моя доле (М.Кропивницький) – з В.Зарковим
Дівка в сінях стояла (у.н.п.)- з М.Раковим
Донецькі ночі
Згадай рідний край (П.Майборода-М.Ткач)
Зозуля кувала
Зоре вечорова (С.Козак–А.Малишко)
Зорі яснії над Дніпром (І.Шамо-Л.Смирнов,укр.текст Д.Луценка)
Зоряне кохання (В.Шаповаленко-М.Сніжко)
Їхав козак за Дунай (муз.народна-С.Климовський) – з В.Зарковим
Київська баркарола (М.Карпов-М.Жербін) – з П.Ретвицьким
Київські зорі (В.Арженовський-Л.Рева) – з П.Ретвицьким
Київські каштани (К.Скороход-Сікач) – з П.Ретвицьким
Коли розлучаються двоє (М.Лисенко-Г.Гейне,пер.М.Славінського)
Листя кружляє (І.Шамо-О.Безкоровайний)
Літа мої мов журавлі (В.Шаповаленко-О.Омельчук)
Марічка (С.Сабадаш-М.Ткач)
Ми одні (О.Сандлер-М.Сом) – з П.Ретвицьким
Ми підем, де трави похилі (П.Майборода–А.Малишко)
Місяць на небі (у.н.п.)- з М.Раковим
Моя стежина (П.Майборода–А.Малишко)
Над річкою (О.Дмитров-Б.Списаренко)
Не женися, сину (у.н.п.)
Не співайте тої пісні (В.Куліков-Ф.Малицький)
Ой, звідси гора (у.н.п.) – з П.Ретвицьким
Ой, по горі (у.н.п.) – з В.Зарковим
Ой там у полі тополя (у.н.п.,обр.В.Толмачова)
Ой три шляхи широкії (Я.Степовий-Т.Шевченко)
Осіннє золото (І.Шамо–Д.Луценко)
Песня болельщика (К.Мясков–В.Шкода) – з П.Ретвицьким
Пісні, мої пісні (І.Поклад-О.Вратарьов)
Пісня про рушник (П.Майборода–А.Малишко)
Пісня про тополі (О.Левицький-О.Марунич) – з П.Ретвицьким
Пісня про щастя (І.Шамо–Д.Луценко) – з П.Ретвицьким
Пісня Романа /Впали роси на покоси/ (О.Білаш-Д.Павличко)
Пісня шофера (П.Майборода–О.Новицький)
Пливе човен (у.н.п.)- з М.Раковим
По діброві вітер віє (муз.народна-Т.Шевченко)
Подарок, пісня з к/ф “Их было 19” (Є.Зубцов-В.Карпеко)
Подарунок (О.Левицький-І.Бердник)
Поза лугом зелененьким (у.н.п.) – з О.Слободяник
Прилетіла ластівка (О.Білаш–М.Ткач)
Проводжала мати сина (І.Шамо-В.Курінський)
Рибалка молоденький (у.н.п.) – з О.Слободяник
Сніг на зеленому листі (О.Білаш–М.Ткач) – з П.Ретвицьким
Срібна пісня (О.Кушнарьов-М.Дорізо,пер.Б.Чіпа)
Столиця дитинства (С.Сабадаш–В.Кудрявцев)
Ти світи, моя зоря (І.Шамо-В.Карпеко)
Тихо над річкою (П.Батюк-С.Черкасенко) – з О.Слободяник
Тільки в Києві (І.Шамо-М.Ткач)
Туга (О.Білаш–М.Ткач)
Українська баркарола (О.Левицький–О.Новицький)
Червона хустина (Б.Янівський-М.Петренко) – з В.Зарковим
Чорногоро (О.Білаш-В.Григорюк) – з П.Ретвицьким
Шуміла ковила (І.Шамо-В.Курінський)
Я до тебе, матусю, у пісні іду (П.Майборода–Т.Мезенцева)
Я люблю тебе, Київ (М.Жербін-О.Єрусалимський) – з М.Раковим
Я найкращу в світі дівчину знайшов (Я.Цегляр)
Як затьохкав соловейко (у.н.п.) – з О.Слободяник
Ясени (О.Білаш–М.Ткач)

Скачати