Лідія Відаш — українська співачка, перша виконавиця пісень Володимира Івасюка «Я піду в далекі гори», «Казка гір», «Відлуння твоїх кроків». Заслужена артистка України.
Народилась 2 травня 1948 р. у селі Гвіздівці Сокирянського району Чернівецької області. Закінчила Гвіздівецьку середню школу та Чернівецьке музичне училище.
Вся Україна почула буковинку Лідію Відаш на початку 70-х — Володимир Івасюк довірив їй перше виконання однієї з найкращих своїх пісень «Я піду в далекі гори». Пізніше вона стала першою виконавицею таких пісень Івасюка як «Казка гір», «Відлуння твоїх кроків» і «Каштани». Закінчивши Чернівецьке музичне училище, Лідія була запрошена солісткою у вокально-інструментальний оркестр «Київ». В 1974 році на V Всесоюзному конкурсі артистів естради Лідія Відаш (на той час вона була вже солісткою Київського мюзик-холу) з найвідомішою із своїх пісень — піснею Ігоря Поклада «Дикі гуси» виборола друге місце, випередивши, до речі, Аллу Пугачову. В кінці 70-х Відаш співпрацювала з ансамблем Володимира Ходзицького “Крок”, а на радіо великою популярністю користувалася їхня досить авангардна версія пісні І. Поклада «Як я люблю тебе».
У 80-ті роки співачка створює власний гурт “Бенефіс”, з яким активно гастролює по всьому СРСР (але майже зовсім не записується). У 1988-1992 у цьому колективі працював відомий нині гітарист-віртуоз Сергій Шматок.
Доля співачки Лідії Відаш зоряною так і не стала — сьогодні її майже не пам’ятають, навіть були часи, коли вона не знала, як вижити з маленькою донькою на руках. І це при тому, що свого часу на Всесоюзному конкурсі артистів естради вона обійшла Пугачову. А в «Укрконцерті», де працювала, отримувала найвищу ставку — 13 руб. 50 коп. за концерт. Перший чоловік Відаш, заслужений артист України Рем Борисюк, ревнував її до сцени, у другому шлюбі щасливою вона теж не була. Лише в останні роки життя їй було присвоєно звання Заслуженої артистки України…
Найбільшою помилкою у житті Відаш вважала те, що свого часу не послухала знаменитого Леоніда Утьосова: «Жити можна де завгодно, а працювати треба у Москві».
Але в далекій молодості вона була безпосереднім учасником тих творчих починань. Потім співачка згадувала:
«Познайомилися ми з Володею в Чернівецькому музичному училищі. З ним узагалі легко було познайомитися і подружитися. З такою же легкістю створювалися його колективи, народжувалися добутки. Майже всі нові пісні він випробував на мені. По п’ятницях, одягнувши рюкзаки, ми ішли в гори. Боже мій, як Володя любив Карпати! До речі, там у горах, під гітару він заспівав уперше пісню «Я піду в далекі гори». Його пісні зробили справжній «переворот» в українській естраді. Коли ми приїхали до Києва, нас на радіо ніхто і слухати не хотів. «Хто такі? З якихось Чернівців, два пацани». Точніше, один «пацан» і одна «пацанка». Але стримати Володю було вже важко, його переповняла енергія. Дуже багато виконавців його пісень ставали відомими і популярними завдяки його таланту. У 1974 році в Москві на Всесоюзному конкурсі артистів естради я теж змогла перемогти саме завдяки пісням Івасюка.
Але коли Івасюка вже не стало, у Києві проходив з’їзд союзу композиторів України. І по-моєму, Леся Дичко (зараз точно не пам’ятаю) вийшла на сцену і сказала: «Як шкода, що так рано з життя пішов Володимир Івасюк, наша зіронька, наша надія». А композитор Майборода у весь голос крикнув: «Яка це зіронька — це наша ганьба!» Багато Володі просто заздрили».
Лідія Відаш померла внаслідок важкої і тривалої хвороби 24 липня 2012 року.
Світла пам’ять про Лідію Відаш завжди житиме для тих(у тих), хто кохається на чудовій українській пісні та чарівних голосах. І це все вічне!
Людина великого таланту та непростої долі, яка стала одним із творців золотої ери вітчизняної естради.
Вічна і світла пам’ять
Может быть Минкульт вспомнит про годовщину, и проведёт в июле 2014 года, в память Лидии Видаш, конкурс молодых исполнителей?
Підкажіть будь-ласка, де похована ця співачка?
Київ, цвинтар Лісний (біля Троєщини).
Безумно красивый голос….
Це дійсно велика співачка. Її голос звучатиме вічно для тих, хто любить українську пісню.
На “жовтневі свята” 1968 року гурт туристів Київського Інституту кибернетики підходив знизу до притулку Драгобрат. З другого поверха нас привітала дівчина. Повечерявши ми розташувались на колодах біля притулку, разом з хлопцями й дівчатами, які прийшли раніше нас. Вони були з Чернівців. Ми заспівали під гітару свої туристичні пісні, а вони начолі з автором Володимиром заспівалиспіва
а вони на чолі з Володимиром, автором заспівали “Я піду в далекі гори” . Так мені пощастило почути в серці Карпат одне з перших виконань цієї пісні Володимиром Івасюком та Лідією Відаш.